«Стороннім вхід заборонено»

У Києві на одного безробітного сьогодні припадає по три вакансії. Столичній службі зайнятості вдається працевлаштувати кожного другого. Цілком резонно передбачити, що дані вакансії з певних причин не влаштовують безробітне населення. За словами начальника Головного управління праці та зайнятості Київської міської держадміністрації Тетяни Кисiльової, ситуація, що склалася, пояснюється тим, що далеко не кожен киянин, який став на облік у Центр зайнятості, враховує запити ринку праці й погоджується пройти перекваліфікацію, щоб оволодіти новими знаннями й навичками. Тетяна Миколаївна сказала «Дню», що існує й така категорія людей, яка звикла жити за утриманським принципом, і їх влаштовує життя на дотації, а деяким просто важко долати страх перед новим, часом навіть погодитися на меншу зарплату з перспективою на її подальше підвищення.

Однак можна подивитися на проблему й із другого боку. Чи легко роботодавцям заповнити вакансію потрібним співробітником? Адже загалом по Україні на одне робоче місце припадає шість претендентів. А якщо говорити про Київ, то ринок робочої сили істотно поповнюється за рахунок приїжджих, яких столична служба зайнятості жодним чином не враховує. Фахівець з підбору персоналу рекрутингового агентства «Іваком» Тетяна Костенко запевняє, що знайти й підібрати оптимальну кандидатуру за запитом роботодавця набагато важче, ніж просто працевлаштувати людину. Роботодавець шукає співробітника ідеального, а працівник шукає того, хто згоден йому платити більше. Хоч не завжди головним чинником є розмір зарплати. Багато хто сьогодні при виборі роботи враховує рівень відповідальності, перспективи професійного розвитку, ім’я компанії та атмосферу в колективі. Як правило, обидві сторони завищують вимоги одна до одної та не володіють інформацією щодо реальної вартості даних послуг на ринку. Встановлення балансу інтересів обох сторін — робота для професіонала.

Враховуючи, що сьогодні все більше роботодавців згодні платити пропорційно обсягу, якості та ефективності виконаної роботи, то й співробітників вони намагаються підбирати відповідно до цих вимог. Наприклад, начальник відділу інформаційних технологій однієї з великих українських будівельних компаній Анатолій Алексєєв пояснює труднощі з підбором кадрів у його відділ тим, що претенденти на робоче місце безграмотно себе позиціонують, не співставляють відповідність своєї освіти, особисті якості й життєві цілі з вимогами, вказаними в пропозиції. А. Алексєєв говорить, що із 23 резюме, що поступили на сьогоднішній день, для проведення співбесіди він відібрав тільки три, хоча за рівнем освіти відповідних претендентів могло бути й набагато більше. Справа в тому, що багато претендентів просто безвідповідально ставляться до власної долі й до розвитку власної кар’єри — складають один текст резюме для різних запитів роботодавців, не структуровано викладають інформацію, відповідають не на всі запитання.

Згідно з дослідженнями фахівців, усі види трудової діяльності можна розбити на три основні групи. Кожній групі відповідає свій набір необхідних особистих якостей. Наприклад, для робiтничих спеціальностей досить бути тільки схильним сприймати нові й неординарні рішення, тоді як фахівці різних профілів повинні вміти чітко планувати та організовувати свою роботу, бути здатними опановувати нові напрями й методи в роботі. Ті ж, хто бачить себе керівником, зобов’язані вміти поєднувати інтереси колективу й підприємства, організовувати роботу підлеглих і виховувати в них ділові якості. Вченими також встановлено, що коли людина працює нижче своїх потенційних можливостей, то починає страждати на невротичні аномалії — у неї погіршується пам’ять, мова, концентрація на меті. Роботодавці ж сьогодні відзначають велику кількість претендентів на «будь-яку» роботу з пропозицією приносити організації користь, людей, які не вміють перед собою ставити мету стосовно особистого розвитку як на близьку, так і далеку перспективу. З цієї причини потік бажаючих отримати привабливе місце вельми великий і знайти в ньому потрібного співробітника стає важко.

Цікаво відзначити, що багато великих компаній в Україні не обмежуються тільки відділом кадрів, а й створюють спеціальну службу управління персоналом, яка на високому професійному рівні вирішує питання підбору кадрів. Претендентам на вакансії пропонуються різноманітні тести на виявлення рівня професійної майстерності, з ними проводяться так звані «стресові інтерв’ю» за участю психолога для з’ясування можливостей людини працювати в напруженій атмосфері. Особлива увага приділяється мові претендента (це лакмусовий папірець для перевірки здатності мислити), і головне — виявляється здатність і бажання продовжувати вчитися своїй професії. Дуже цінуються різні сертифікати про закінчення спеціальних курсів, пов’язаних з отриманою у ВНЗ спеціальністю.

Згідно iз законом роботодавці зобов’язані заявляти про свої вакансії в місцеві центри зайнятості. Вони не мають права не взяти присланого на заявлену вакансію співробітника, інакше доведеться з власної кишені оплачувати деякі витрати центру. Ще в нас прийнято створювати робочі місця на дотації з коштів державних і місцевих бюджетів. Як же в таких випадках урахувати весь спектр найтонших нюансів, що виникають на нашому ринку праці, пам’ятаючи про те, що праця має бути ефективною?

ДО РЕЧІ

У Києві, за даними міськадміністрації, середня заробітна плата становить 809,59 гривнi, що у два з половиною рази перевищує прожитковий мінімум і в 11 — середню зарплату по Україні. Менше всіх отримують «бюджетники»: середня зарплата столичного медпрацівника становить 385,7 гривнi, викладачів шкіл і вузів — у середньому 556 гривень, працівників культури — 483 гривні. Більше за всіх заробляють у галузі транспортування трубопроводами (2811,88 гривнi), фінансового посередництва (2472,41 гривнi), авіаційного транспорту (1561,41 гривнi), у допоміжній діяльності в сфері фінансів і страхування (1533,57 гривнi). 60% столичних вакансій складають робiтничі професії.