Ціна життя і ...відповідальності
Після жахливої аварії донеччанин три роки чекає від компанії-винуватиці морального відшкодування, сума якого стала прецедентною для країн СНД — понад мільйон гривень, проте суди не поспішають із вердиктом
Восени 2010 року мешканець Донецька Юрій Кочубєєв, знаний в Україні ювелір, роботи якого зберігаються в Музеї історичних коштовностей, та професійний велогонщик, потрапив у аварію. Він виїхав на тренування на заміську дорогу, планував проїхати 40 кілометрів, але на крутому спуску його збила вантажівка. У результаті — чотири тріщини в черепі, численні гематоми, травми хребта, порушення координації рухів та послаблення нюху і... друга група інвалідності. Адвокат Юрія підрахував, що за три роки лікування, реабілітації та з урахуванням моральної шкоди компанія, котрій належала вантажівка, має виплатити постраждалому один мільйон триста тисяч гривень компенсації. Така сума була подана на розгляд суду вперше за роки незалежності України і стала прецедентною в судовій практиці. Як каже Юрій, таких компенсацій не вимагав ніхто навіть на теренах країн СНД.
За цей час Юрій пройшов розгляд справи у суді першої інстанції, який виніс рішення про 15 тисяч гривень компенсації. Це рішення він оскаржив у апеляційному суді, однак справа завершилася не на користь потерпілого. А днями справу Юрія Кочубєєва розглянув Вищий спеціалізований суд, який мав перевірити законність попередніх судових рішень. «На жаль, результат касаційного суду став для мене очевидним: він скасував два попередні рішення суду, оскільки там були допущені якісь порушення, але які — не вказано. І таким чином визнав, що попередні суди працювали непрофесійно та некомпетентно, а три роки боротьби пішли нанівець. Тепер мені треба звертатися знову до суду першої інстанції, тобто починати все спочатку. Але ж що тоді робили попередні суди, навіщо я збирав купу доказів, аргументував кожну цифру, щоб мене вже утретє повернули до початкової точки? І що найбільше мене обурило, наостанок засідання касаційний суддя сказав мені: «До зустрічі»», — обурюється Кочубєєв.
У такому рішенні він вбачає незаконний вплив компанії-відповідача на суд. «Адже з самого початку було зрозуміло, що її власники готові на все, аби тільки не платити мені компенсацію, — продовжує Юрій. — Уперше засновник фірми прийшов до мене аж через дев’ять місяців після аварії. Пропонував 40 тисяч гривень компенсації, але я відмовився, бо на той час витратив уже 80 тисяч гривень лише на лікування. А натомість я мав забрати заяву з міліції, щоб не відкривалося кримінальне провадження. Я мусив лишитися інвалідом на все життя і ніяких претензій при цьому не висувати».
Під час слідства з’ясувалося, що водій горе-вантажівки мав лише два місяці досвіду роботи, тобто не був ще тим професіоналом, якому можна було доручити міжміські перевезення. «Коли слідчий запитував водія, як таке сталося, відповідь була така: «То він же по дорозі їхав». Виходить, людина не розуміла, що велосипедист має такі самі права на дорозі, як і водій, — говорить потерпілий. — Коли тривали судові засідання, представники компанії на них не з’являлися, а суддя відкладав повторні слухання справи на місяць-півтора. Коли я вирішив дати моїй справі розголосу — зібрав конференцію для ЗМІ, запросив журналістів на судове засідання, — то після цього навіть прокуратура подала апеляцію з приводу моєї справи».
Як каже Юрій, суд визнав, що сума компенсації могла би бути більшою на мільйон. Одна з судово-медичних експертиз показала, що один мільйон 300 гривень — це лише завдана моральна шкода, а ще 950 тисяч — це матеріальні витрати на лікування.
«В Україні не так часто нараховуються такі великі суми компенсацій, — коментує генеральний директор Української федерації убезпечення Галина Третякова. — Був випадок, коли після аварії потерпілому власник машини заплатив три тисячі доларів відразу ж після ДТП, тобто без судів. Після того потерпілого госпіталізували, а лікарі констатували, що йому потрібна операція. Усі ці гроші пішли відразу на лікування. А ми якось необережно ставимося до того, скільки насправді вартує наше життя. Сьогодні маємо таке суспільство, коли окрема людина не знає ціни свого життя. А Юрій наполегливо відстоював цю суму в судах, хоча вони до цього не звикли».
Вимагати моральної компенсації на мільйони гривень може кожен, додає експерт. Цивільний кодекс це дозволяє. «До того ж для Європи такі суми цілком реальні, — продовжує Галина Третякова. — Там, якщо ви зайшли на територію магазинчика чи на вокзал, підсковзнулися, отримали якусь травму, то підприємство несе відповідальність перед вами, бо не дотрималося безпечних умов пересування на своїй території. У суспільстві всі мають бути відповідальними один перед одним. Ось цю культуру треба поширювати в Україні».
До речі, за даними Асоціації безпеки дорожнього руху, щороку в Україні внаслідок ДТП інвалідність отримують від 40 до 100 тисяч громадян. А максимальний розмір компенсації за останні роки сягав... 30 тисяч гривень. Тепер юристи радять Юрію звертатися до Європейського суду з прав людини.
«Якщо більше трьох років розглядається справа, можна подавати скаргу до Європейського суду, — коментує директор Фонду стратегічних справ Української Гельсінської спілки Михайло Тарахкало. — Тоді можна отримати компенсацію навіть у подвійному розмірі. Інший варіант — продовжувати ходити по цих судах, але, за великим рахунком, компенсація мала б бути виплаченою, якщо доведено, що ДТП сталася з вини водія. Інша справа, що наша судова система буває непередбачуваною, і подібні справи затягуються на дуже довгий час. Часто буває й таке, що справи повертаються до перших інстанцій на повторний розгляд».
На думку Юрія, таким чином у нього хочуть відбити бажання і надалі відстоювати своє право та вимагати морального відшкодування. Але юристи радять довести справу до кінця, адже йдеться про унікальний випадок, коли людське життя ще не оцінювалося так дорого.
