У вихорах хірургії серця

Є булгаковська фраза: будь-яка селянка може народити свого Ломоносова. Замислюючись над нитками долі видатного українського кардіохірурга Геннадія Васильовича Книшова, і справді переконуєшся, що ґрунт таланту й успіху далеко не завжди буває суто спадковим. Але, з іншого боку, такий ґрунт нерідко зримо відображає глибинні етичні і трудові потоки подібних місць, цієї географії справедливості. Гена Книшов народився 1934 року в Дебальцевому, в робітничій сім’ї, тут закінчив середню школу, яка тепер носить його ім’я. І в перекличці двох суворих століть раптом усвідомлюєш: своєї великої стійкості, свого заряду звершень він набув якраз тут, у місті, яке нині стало символом стоїчної мужності його земляків. Довго чи коротко, у військових та інших випробуваннях, у диханнях нужди, промайнули дитинство і юність. 1958 року Геннадій Книшов закінчив Донецький медичний інститут. Почалися його хірургічні жнива в Донецькій обласній клінічній лікарні, зі зрозумілою для Донбасу безліччю колізій, лише долаючи які лікар стає лікарем. Книшов у цьому розумінні був вельми продуктивним: вольовий характер поєднувався з неймовірною працездатністю і жаданням знань. Для зміцнення створюваної в лікарні ланки торакальної хірургії його направляють на навчання до Києва. На кафедру в Інституті удосконалення лікарів, засновану не так давно Миколою Михайловичем Амосовим.

КНИШОВ І АМОСОВ

Ішов 1962 рік. Одразу ж новачок у кафедральній клініці Інституту туберкульозу і грудної хірургії на Батиєвій горі потрапив у гущавину операцій, хоча із самим Амосовим у вирішальній розмові зустрінеться пізніше. День складався довгим і напруженим, і перші кілька ночей, коли наставав вечір, Геннадій Васильович змушений був коротати на вокзалі. Поки, нарешті, не надали місце в гуртожитку. Брав участь, поруч із досвідченими хірургами, в більшості втручань, спочатку лише асистуючи. Хірургія серця була складним полем. І раптом виявилося: зарахування на курси як слід не оформлено, і донецькому ентузіастові належить виїхати додому. Кафедральні співробітники вмовили Амосова підписати повторне клопотання про включення Геннадія Книшова до нової групи курсантів. Усе в його стилі абсолютної віддачі справі тривало, як завжди: дні і ночі біля операційного столу, у перев’язувальних, у відділенні реанімації. Поступово, в круговерті він ставав не просто новачком, і якось Ганна Василівна Малахова, хірург з амосовської когорти, один із провідних педагогів кафедри, раптом запропонувала: нехай заняття веде Книшов. Так курсант серед курсантів фактично вперше вступив і на педагогічний терен.

Якось пізно увечері Амосов і Книшов одночасно «розмивалися» після довгого хірургічного марафону. Розпитавши Геннадія про його устремління, про рівень його умінь, побачивши в ньому подвижника, Амосов раптом запропонував: «Вступай до аспірантури...».

Іспити були нелегкими, проте Книшов усе успішно склав, причому основну дисципліну — самому Амосову. У Донецьку його наставник, професор Р. В. Богославський був розчарований, що відряджений на навчання віддав перевагу новому тяжінню, але, за великим рахунком, розумів, що він правий. Звісно, лише амосовський темп творіння зумовлював і його власні неймовірні навантаження і зростання учнів. Освоївши метод штучного кровообігу, клініка однією з перших у країні переходить до операцій на мітральному клапані. 1965 року Г. Книшов захищає кандидатську дисертацію на драматичну, по суті, тему «Мітральна комісуротомія у хворих з тромбозом лівого передсердя». А 1975 року слідує його докторська дисертація про матерію, про яку також, можливо, можна було б написати роман — «Протезування мітрального клапана за набутої серцевої недостатності».

ГОЛОВНЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

Це, можливо, головне книшовське десятиліття. Після навчання за кордоном Геннадій Васильович першим в Україні 1972 року виконує аорто-коронарне шунтування, прокладення рятівної гілки до серця, що знемагає. Новітня методика поступово входить у життя. Але далі, далі... Саме Г. Книшов постає першим українським кардіохірургом, який ще в період «залізної завіси» запрошується після дебюту для стажування до провідних зарубіжних клінік. 1973 року він стажується в США в дитячому госпіталі в Бостоні, потім у клініці Мейо, потім у клівлендському хірургічному центрі, у Національному інституті серця і легенів у Бетезда, у Техаському інституті серця, під керівництвом легендарних кардіохірургів Д. Кулі і М. Де Беки (що оперував, зокрема, Б. Єльцина). 1978 року працює хірургом у відомих англійських госпіталях. Потім за обміном працює в лабораторії міокардиопластики у професора Л. Стефенсена в Детройті. З 1984 року освоює новації в Інституті Д. Хопкінса в Балтиморі. 1991 і 1993 рр.. — новий виток у клініці професора Барвінського в Торонто і в клініці професора Хетцера в Берліні.

По суті, це безперервний спринт. Зрозуміло, для цього треба було відповідати високим західним стандартам. Але саме коло таких нових знань і технологій зумовлять рух команди як колективу із сучасними можливостями. Закономірно, що якраз у ці строки амосовська клініка у складі інституту туберкульозу, нарешті, перетвориться на Інститут серцево-судинної хірургії. У 1984-1989 р. р. Г. В. Книшов, а до цього в Тубінституті з грудною хірургією, заступник директора нового інституту з питань науки. А коли Микола Михайлович оголошує про своє безповоротне рішення залишити штурвал, продовжуючи лише до певного рубежу оперувати, Геннадій Васильович конкурсним рейтингом в інституті, більшістю голосів 1989 року обирається його директором.

...ВІН РАПТОВО ПІШОВ, АЛЕ ЗАЛИШИЛАСЬ ЙОГО ВИСОКА ПЛАНКА

Отже, 27 років книшовських передбачень і починань на новому складному посту, особливо в дні, коли в економічних зривах чимало інших установ не витримує зламу. Але цього тут не відбувається. Інститут, опановуючи найновіші технології, бере висоти, які ще вчора здавалися немислимими. Це, перш за все, радикальні операції при вроджених пороках серця у дітей раннього віку, починаючи, при життєвих свідченнях, із новонароджених!

Діапазон Геннадія Васильовича як ученого... Це окрема тема. Узяти хоча б його новації в битвах із септичним ендокардитом — нерідко лихом бездомних. Своєю пропозицією — застосовувати підігріту кров під час штучного кровообігу — Г. Книшов і його послідовники добилися тут кращих у світі результатів, за що 2005 року групі було присуджено Державну премію України в області науки і техніки. Або візьмімо розгадку Г. Книшовим таїнств розгортання сердечного м’яза. На комп’ютерній моделі ця динаміка постає зримою. І якраз вона сприяла успіху інституту в попередженні розвитку важкої серцевої недостатності.

Якось разом із хірургом Черненком ми понад дві години говорили з Геннадієм Васильовичем. Він ділився найнагальнішими для нього питаннями: зниженням ризиків під час операцій завдяки новим попереднім дослідженням пацієнтів, введенню інших необхідних заходів, наприклад, ширшому виконанню коронарографії. Говорив про все захоплено.

І ось він, класик сучасності, раптово пішов. Але залишилась його висока планка: минулого року в інституті було виконано п’ять з половиною тисяч операцій із мінімальною смертністю. Це дозволяє сказати: майбутнє серцево-судинної хірургії в Україні як сфері найбільших перемог у медицині, причому з великою чергою тих, хто чекає на такі поєдинки в ім’я життя, багато в чому накреслено цим лицарем без лат і меча.