Український прорив

У 1963 році, майже півстоліття тому, у журналі «Радянський Союз», в нарисі «Після шістнадцяти років мовчання», був описаний унікальний випадок відновлення голосу і мови у колгоспного рахівника з Черкаської області Івана Луговського — всупереч довгій біді абсолютної безнадії. У восьмирічному віці хлопчик переніс пошкодження гортані, дихав через виведену назовні трубку, голосові зв’язки не діяли. Завідуючий кафедрою хвороб вуха, горла і носа Київського медичного інституту Іван Авксентійович Курилін здійснив своєму пацієнтові вражаючу за результатами реконструкцію гортані, замінивши елементи, яких бракувало, синтетичними викрійками. Операція виявилася сповна успішною. Повідомлення про український прорив з’явилися і в американській пресі, а знаменитий австрійський історик медицини Гуго Глязер описав дивний прецедент у своїй «Драматичній медицині».

Цей нарис у журналі, що зберігся вдома, на моє прохання розшукала багаторічна супутниця і ангел-охоронець талановитого лікаря Івана Куриліна, у минулому відомий лікар-окуліст, доцент — офтальмолог Тетяна Сергіївна Куриліна. Але про розмови з нею, як і з деякими вихованцями отоларинголога-віртуоза, трохи згодом. Спершу декілька рядків з інформаційного огляду в «Біографічному словнику завідуючих кафедрами і професорів — від медичного факультету Університету Св. Володимира до Національного медичного університету імені О.О. Богомольця»: «Вперше у світовій практиці застосував полімерні матеріали (тефлон, лавсан) для заміни дефектів хрящового скелета носа, гортані і трахеї. Запропонував унікальний набір інструментів для видалення склеромних інфільтратів з гортані, трахеї і бронхів. Використання сітчастих алотрансплантантів поклало початок новому напряму в хірургічній отоларингології». Зворушує така деталь: майстер оперував і майстерно, і гранично швидко, за півтори години в операційній Курилін виконував не менше восьми-десяти операцій різної міри складності, включно з видаленням гортані.

Але як хлопчина з білоруської глибинки став київським Куриліним? Сорок перший рік... Грізної воєнної пори цих важких для країни вогневих жнив почався хірургічний подвиг і Вані Куриліна, юнака з села на Гомельщині, випускника Вітебського медичного інституту, евакуйованого до Алма-Ати, який отримав тут, як і низка однокурсників, лікарський диплом достроково. Природно, шлях пролягав у бойові частини. Ратна дорога двадцятитрилітнього лікаря пройшла від Сталінграда до Берліна. Служив як командир санітарної роти, а потім старший лікар піхотного полку на Сталінградському і Донському фронтах, повернувшись після першого поранення у стрій. Після другого поранення Івана Куриліна оперували в госпіталі 7-ї гвардійської армії, у складі якого він і залишився хірургом-ординатором. Знаменно, що серед фронтових його нагород два ордени Червоної Зірки, орден Вітчизняної війни 1-го ступеня, сім медалей, зокрема «За бойові заслуги» і «За оборону Сталінграда». Або ще нюанс: Курилін був поранений у ноги, але стоїчно оперував, попри існуючий біль.

ОБПАЛЕНІ БИТВАМИ

Спрага до життя... Саме такі обпалені битвами лікарі з недавніх фронтів склали творчий фундамент нової, мирної медицини. Приголомшує, як самовіддано вони вчилися необхідній досконалості, стартуючи знову немовби нуля. Вибір Куриліна тут, мабуть, типовий. Після демобілізації, з 1947 по 1949 роки, він вчиться у клінічній ординатурі Київського інституту вдосконалення лікарів, входячи як один із найбільш успішних послідовників у плеяду реформатора української оториноларингології лауреата Ленінської премії Олексія Ісидоровича Коломійченка. У 1950-му захищає кандидатську дисертацію «Рак гортані», блискуче освоює нові оперативні підходи, обирається доцентом кафедри. Одночасно, протягом двох років, працює в Мінздраві УРСР. Втім, кар’єра управлінця Куриліна не влаштовує, він віддає перевагу руслу клініки.

Але торкнемося майбутніх змін. Кафедри інституту удосконалення лікарів зосереджені, за традицією, в обласній лікарні на Лук’янівці. Тут Іван Курілін і познайомився, на кафедрі М. Даля, видатного патоморфолога, ерудита медицини, з аспіранткою Танечкою Прокоф’євою, майбутньою зіркою своєї долі. Тут зблизився з хірургом — фронтовиком Василем Братусем, у майбутньому двічі міністром охорони здоров’я і одночасно невтомним хірургом-новатором. Надалі славна четвірка — Іван і Тетяна Куриліни і Василь і Наталія Братусі роки йшли разом. Взагалі їхня дружба — зворушлива повість, але це, як кажуть, окрема лінія... Але виникає новий поворот: 1955 року Іван Авксентійович за конкурсом обирається доцентом кафедри отоларингології Київського медичного інституту й упродовж семи років керує її філією на базі міської дитячої лікарні, проявляючи себе як незрівнянний дитячий отоларинголог. У 1961-му захищає докторську дисертацію «Сучасні методи діагностики і хірургічного лікування склероми із застосуванням стрептоміцину», а в 1963 році професора Куриліна обирають завідуючим цією кафедрою. Так починаються нові штурми. Щодо склероми, цієї горлової інфекції малозабезпечених, лікувати яку в Києві ще в XIX столітті почав видатний хірург Микола Маркіянович Волкович, Курилін, по суті, стає його наступником. Водночас кафедра отримує небачений діапазон шукань, стаючи, перш за все, визнаним у країні центром реконструктивно-пластичної отоларингології. Так тут один із учнів професора-подвижника Л. Юр’єв успішно розвиває технології мікроларингоскопії і мікроларингохірургії, що розширює можливості органозберігаючих операцій при пухлинах гортані. Низка робіт стосується травм носа, опіків стравоходу, вдосконалення способів видалення чужорідних тіл з ковтальних шляхів і стравоходу. За цим переліком шукань ентузіастів із команди Куриліна — а серед них, наприклад, К. Щербина, А. Власюк, О. Шамрай, О. Абрамія, В. Чорний, Ю. Глазуш, Ю. Линник, В. Горбачевський, Р. Юрина, заслужений лікар України Н. Біль, Л. Гаранкіна, інші його учні — постає немовби цілий пласт нового. Як завжди, полотно освітлюють подробиці. Звертаючись, зокрема, до склероми, Іван Авксентійович залучає до досліджень отоларинголога з Житомирської області Романа Беха. Так розкривається таємниця, чому склерома характерна для Полісся. Виявляється, активація цієї хвороби постійної задухи пов’язана з коливаннями мікроелементів — міді, цинку, молібдену, заліза — в ґрунтах Житомирщини. Ці шукання лікаря Беха завершуються 1978-го захистом кандидатської дисертації.

РЕКОНСТРУКЦІЇ НА «МОСТУ ЗІТХАНЬ»

Проте напрям головного удару — сміливі реконструктивні операції. Базуючись на особливостях пошкодження тканин шиї і враховуючи локалізацію і розмір стенозу або дефекту гортані і трахеї, І. Курилін, разом зі співробітниками клініки і кафедри упроваджує чотири основні варіанти таких відновлювальних операцій, підкріплених 8 авторськими свідоцтвами на винаходи і 12 раціоналізаторськими пропозиціями. А 1979 року І. Куриліну і його учням Ф. Тишку і М. Федуну, а також доцентові Дніпропетровського медичного інституту Р. Титарю, за розвиток напряму реконструктивно-відновлювальної хірургії на «мосту зітхань» присуджується Державна премія України в галузі науки і техніки.

Але як формував заслужений діяч науки України І. Курилін свою школу? «Після закінчення Київського медінституту я був направлений до Казахстану, — розповідає професор кафедри Федір Олексійович Тишко. — Успішно просувався там у хірургії, але через родинні обставини потрібно було повернутися додому. Дізнався з оголошення у газеті, що оголошено конкурс зі вступу в клінічну ординатуру на київській лор-кафедрі. Конкурс на кафедрі хірургії не оголошувався. За дорученням поїхав до України для залучення сюди випускників медичних інститутів і, скориставшись випадком, прийшов на цю кафедру. Завідуючий, професор Я. А. Шварцберг сказав, що це його остання весна на цій посаді і порадив піти до Куриліна, якому доручається колектив. Мене зустрів високий, динамічний професор. Він запитав: «Що ти вмієш робити?». Діапазон моїх умінь був вже досить широким, і він сказав, що йому потрібні хороші працівники, але виділено лише одне місце. «Залиш адресу, проситиму Мінздрав про ще одну вакансію. Якщо дадуть — буде твоєю». І дійсно, у вересні 1964 року я отримав від нього телеграму: «Приїжджай, ти зарахований». З того часу ми й почали працювати разом, а 1981-го, розвиваючи ідеї і мистецтво вчителя, захистив докторську дисертацію «Хірургічне лікування хворих з посттравматичними стенозами гортані і трахеї». Такі операції і сьогодні широко виконуються в спеціалізованому відділенні 12-ої лікарні у Києві, де розташована філія кафедри, і, звичайно ж, це звуки «вічного двигуна» І. Куриліна.

«За дорученням Івана Авксентійовича я, разом з іншими втручаннями, багато років вивчав озену, своєрідний дубль склероми, але з іншим інфекційним збудником, — говорить один з інших його учнів, професор кафедри Валерій Михайлович ВАСИЛЬЄВ. — Запропоновано нову концепцію виникнення озени, а витоки зцілющих нововведень запропонував знову-таки І. Кирилін».

«ЧЕРВІНЕЦЬ ДО ЗАРПЛАТИ...»

Енергійний, цілеспрямований лікар, широка натура, ніжний батько, вірний товариш, від якого віяло мужністю і теплом, — так характеризують Івана Авксентійовича учні. Зрозуміло, він був вимогливим, проте відхідливим керівником. Розчулює такий нюанс із вуст одного з вихованців: «Якщо ж шеф сердиться і говорить на підвищених тонах, порушення можна вважати незначним. Якщо запрошує в кабінет і ввічливо звертається на ім’я та по батькові — чекай серйозної прочуханки. І серед співробітників існувала така домовленість: якщо шеф у поганому настрої, потрібно направити до нього когось із молоді з проханням позичити червінець до зарплати. Відповідь Івана Авксентійовича завжди була позитивною, а хмари на обличчі розвіювалися».

Країна зцілених лікарем Куриліним... Тут немає перебільшення, якщо пригадати і його фронтові діяння, і роботу на двох кафедрах, як і діяльність голови правління надзвичайно діяльного українського наукового товариства оториноларингологів, а також редагування упродовж десяти років «Журналу вушних, носових і горлових хвороб», прекрасної трибуни, зверненої до колег, а також і до тисяч пацієнтів.

Іван Курилін — гігант духу, згусток енергії, мандрівник, хлібосол, прожив не так уже й багато — шістдесят шість, в 1984-му, у круговерті благих зусиль, не витримало серце. У 2008-му курилінська школа і товариство отоларингологів провели засідання, присвячене 90-річчю з дня народження пристрасного будівничого добра. Тетяна Куриліна під час нашої розмови вручила мені його повістку...

Але звідки прізвище? Ні, Іван Авксентійович не був якоюсь гілочкою курців. Вивчаючи його родовід, друг хірурга, співак Сергій Козак, відзначає Ф. Тишко, прийшов до думки, що воно походить від предків — майстерних пічників. Якщо піч складена добре, тяга одразу ж з’являлася. Печі Куриліних курять по-білоруськи на його Батьківщині до цього дня.

Я йду Микільсько-Ботанічною, романтичною київською вулицею, де в оселі Куриліних мене люб’язно приймала Тетяна Сергіївна. Як же знайти мені образ справжнього героя без німба? Тут, напевно, доречні три слова Сенеки: «Жити — означає боротися».