«Успіх залежить не від реформ, а від професіоналізму педагогів»

За два тижні, 14 липня, розпочнеться вступна кампанія до закладів вищої освіти (крім військових вишів). Від сьогодні починає роботу гаряча урядова лінія для вступників. Сьогодні ж, 29 червня, Міністерство освіти і науки спільно з Українським центром оцінювання якості освіти та державним підприємством «Інфоресурс» підбивають проміжні підсумки ЗНО-2021, також розповідають про особливості цьогорічної вступної кампанії (детальніше з ними можна ознайомитися у відеороз’ясненнях від МОН).

А результати ЗНО з певних предметів суспільство обговорює і без конференції Міносвіти. Крім тестів з математики, дискусії виникли і щодо результатів зовнішнього незалежного оцінювання з української та англійської мов. Так, 200 балів з української мови набрало 28 осіб, з української мови та літератури – 5 осіб, а з англійської мови – 201 осіб. Цей предмет отримав цього року найбільше двохсотбальників. Допомогли репетитори? Вочевидь, у МОН є над чим помізкувати. А «День» у свою чергу долучається до суспільної дискусії про результати цьогорічного зовнішнього незалежного оцінювання.

***

Спілкування з читачами «Дня» завжди надихає, особливо, якщо знаходиться спільна мова і якесь відчуття дружби, навіть заочної. У 2013-2014 роках на шпальтах газети було опубліковано кілька текстів учителя Юрія Токаря – один про його бачення освітніх реформ (питання досі актуальне), інший – про дивовижну історію, як, влаштувавшись в одну із шкіл Дніпра на роботу, на світлині про історію закладу побачив свого батька. Він, виявляється, директорував тут.

Днями ж Юрій Токар написав нам листа, який назвав нарисом. Розповів про своє нинішнє вчителювання у Гостомельському ліцеї №2. Пан Юрій – учитель фізики та математики. Описав стосунки з учнями та батьками, адміністрацією школи. На основі всіх цих деталей вибудовується загальна картина про стан справ в освітній системі. Тож лист нашого читача та автора «Дня» став приводом для більш предметної розмови. Тим паче, що якість освіти знову стала питанням номер один в інформаційному порядку денному після майже провального ЗНО-2021 з математики.

«БАЖАННЯ ВЧИТЕЛЯ НАВЧИТИ – ДАЄ РЕЗУЛЬТАТ»

- Досі освітянська спільнота обговорює результати ЗНО з математики, третина учасників затверджений у МОН десятибальний поріг не пройшла, хоча навіть освітній омбудсмен вже заявив (разом з іншими вчителями), що тест цього року – елементарний. Ваше бачення – чому математика не вчиться у школі: чи неналежно викладається, чи не вміють/не хочуть діти засвоювати точну науку? Де шукати причини математичної кризи, та й кризи з точними науками у школі в цілому?

- Звісно, дистанційне навчання істотно вплинуло на падіння рівня знань учнів з математики. Але це не головна причина. Більшість з тих, кому треба цей предмет, все одно займаються з репетиторами. І не так принципово онлайн чи віч-на-віч. Але ж по-перше, репетиторів-професіоналів не так вже й багато, а по-друге, батьки не всіх учнів, які бажали б на високому рівні опановувати точну науку, мають змогу платити за це гроші. Не так давно усвідомив іншу проблему. Існують батьки учнів, яких реальний рівень знань їхніх дітей з математики цікавить не сильно. А важливою для них є лише оцінка їхнього чада. Наприклад, мама однієї п'ятикласниці нашого ліцею зателефонувала мені наприкінці травня і запитала: «А що можна зробити, щоб у моєї дочки оцінка за рік вийшла не п'ять, і не шість балів, а вище?». Я почав щиро відповідати їй, пояснювати, на що треба дівчинці звернути увагу під час літніх занять, запропонував отримувати у мене безкоштовні консультації за допомогою вайберу, розповів, які книги треба знайти для літніх занять, якими сайтами в Інтернеті користуватись тощо. А у відповідь почув: «Та ні, Ви не зрозуміли. Нам же краща оцінка потрібна за цей навчальний рік...».

Сама назва професії педагога, яка застосовується тепер як «надавач освітніх послуг» замість «учитель», чи не викликає запитань? А позиція керівництва шкіл (Слава Богу, не всіх), яка відверто констатується тим вчителям, які турбуються про рівень знань учнів з математики: «Не переймайтесь, тепер головне стимулювати інтерес учнів до предмету, а ті, кому цей предмет дійсно потрібний, наймуть репетиторів» - не викликає запитань?

- На прикладі Ваших учнів поділіться висновками, чи відрізняється засвоєння математики та фізики у звичайних класах від спеціалізованих класів, та й шкіл, адже знаю, що багато батьків хочуть, аби діти вчили поглиблено не лише англійську, а й точні науки? Чи відповідають цим вимогам та запитам батьків і школярів спеціалізовані заклади освіти?

- Безумовно, спеціалізовані заклади, принаймні, ті, з якими я знайомий, надають вищий рівень знань учням з математики, фізики, але, можливо, для підстраховки, батьки деяких учнів все одно шукають репетиторів. Утім, не обов'язково відкривати спеціалізовані заклади, можна й спеціалізовані класи, як, наприклад, було у школі № 91 міста Дніпро. У двох таких класах мені кілька років тому доводилося викладати. Головна різниця між ними і класами звичайними – у бажанні учнів не просто бути «споживачами освітніх послуг», а дійсно навчатись. І в бажанні вчителів навчити, а не бути лише «надавачами освітніх послуг». У першу чергу це й дає результат. Крім того, у таких класах вчитель, хоче не хоче, а мусить викладатися на уроці по повній.

Це у звичайних класах діти щиро дивляться на дошку, але більшість з них нічого при цьому не розуміє, не маючи елементарних, базових знань, не може засвоїти новий матеріал. А у математичному класі учні завалять вчителя запитаннями. З ними можна розв'язувати складні задачі. Вони ще й принесуть завдання, з якими дома не справились їхні репетитори. Пам'ятаю, якось одна дівчинка принесла на урок з дому складну геометричну задачу з проханням допомогти її розв'язати. Поки я виконував малюнок до задачі на дошці, ще сам не усвідомлюючи, з чого тут почати, хлопчик вже підняв руку. Виявилося, що він побачив весь хід розв'язання відразу. Здорова конкуренція, здорова зацікавленість у навчанні для спеціалізованих класів це – норма.

«ІЗ ДОСВІДУ ЗАХІДНИХ ОСВІТНІХ СИСТЕМ МОЖНА ЗАПОЗИЧИТИ ДЕМОКРАТИЗАЦІЮ ШКІЛ»

- У своєму листі до «Дня» Ви писали, що «українська освітня система мусила б взяти все найкраще, що було в радянській системі (а воно було) і найкраще з освітніх систем західних країн. Але такого не сталося». Які, на Вашу думку, причини та наслідки?

  - Давно вже задаю собі питання, відповіді на яке не знаю: чому після розпаду союзу українська освітня система відмовилася від таких позитивних речей як якісні, науково вивірені, більш ніж вдалі підручники та задачники (маю на увазі точні дисципліни, підручники ті були ж видані українською мовою), раціональний розподіл навчальних годин, зміст предметних програм і т. д.? А взяла з тієї соціалістичної системи вкрай негативні тенденції, які прижилися у вже незалежній державі, такі, як максимальна забюрократизованість навчально-виховного процесу, коли за папірцями (або нехай тепер за електронними носіями) втрачається сам учень, і реальна робота з ним замінюється звітами, презентаціями, показушними заходами, барвистими сайтами шкіл, простіше кажучи, нічого не значущою пустотливістю.

Може, ми перейняли найкраще, що є в західній педагогіці? Ні. Взяли звідти те, що не прижилося в наших реаліях. Зокрема, дух вільності, привнесений штучно ззовні, який почав реалізуватись тут ще в дев'яностих, хіба що у вигляді відмови багатьох навчальних закладів від шкільної форми і майже анархічному нехтуванні єдиними освітніми стандартами та вимогами. З часом при таких метаморфозах у багатьох склалася думка, що в однієї сторони навчального процесу, а саме у викладацького складу, є тільки обов'язки, а в іншої сторони, тобто в учнів і їхніх батьків, є тільки права.

Безумовно, процес становлення нової, життєздатної освітньої системи в країні – процес не одномоментний. Згодом справжніми лідерами на ниві освіти стали не ті навчальні заклади, в яких керівництво ставило одну задачу, щоб все було «тишком-нишком». Лідерами стали інші, де на капітанському містку опинилися мудрі керманичі, які навіть в тумані знаходили свій шлях, а не задовольнялися лише тим, що корабель тримається на воді.

Із досвіду західних освітніх систем можна було б взяти щиру демократизацію шкіл, не замінюючи її «анархізацією». Наприклад, це реально діючі ради шкіл. Нехай вони у різних країнах мають не однакові назви, але суть їхня одна – вплив громадськості на принципові рішення керівників освітніх закладів (кадрові, фінансові, стратегічні, в плані розвитку, вибору предметів для поглибленого вивчення, розподілу тижневого педагогічного навантаження педагогів тощо). Такі непаперові ради шкіл, у склад яких були б включені батьки учнів, вибрані туди на батьківській конференції закладу, випускники (за їхнім бажанням), що мали достатньо високий бал атестату та брали участь у громадському житті школи, учні старших класів, делеговані загальношкільною учнівської конференцією, представники місцевої влади – дійсно могли б сказати рішуче слово. І тоді вчителі не відчували б себе на сто відсотків залежними від примх керівництва, а мусили б у першу чергу дослухатися до думки учнів, їхніх батьків та випускників.

- Неодноразово чула від учителів та директорів шкіл, що зараз в Україні катастрофічний брак учителів фізики, математики, хімії… Яка ситуація з кадрами у Вашому освітньому закладі? І чи можна говорити про реформу середньої освіти, коли підтримати її нема кому на місцях, маю на увазі кваліфікованих учителів-предметників?

- Понад 30 років працюю у школі, і весь цей час освіта реформується. Є в мене друг, колишній однокласник, рідко з ним бачимось. Але коли зустрічаємось в його квартирі, завжди перша фраза, яку чую від нього: «пішли на кухню, вибач, у мене ремонт». Здається, ремонт у нього – це стан душі. Це викликає в мене асоціації з реформуванням освітньої системи.

Упевнений, що хороші вчителі були, є і будуть незалежно від реформ. Але шукають роботу вони в тих закладах, де зможуть реалізувати себе як педагоги високого класу, а не як «надавачі освітніх послуг», що відпрацьовують час від зарплати до зарплати. Те ж саме стосується й учнів. На жаль, більшість кращих, у сенсі навчання, школярів нашого Гостомельського ліцею №2 (нещодавно це була Ірпінська школа №14) переходять у інші навчальні заклади. В іншу школу не так давно перейшла і чудова вчителька математики, а до неї високопрофесійна (за оцінками батьків учнів) викладачка молодших класів. Тому часто кадрова проблема – це проблема, яку можуть вирішити керівники навчальних закладів, створюючи своїми діями добру та працездатну атмосферу в школі. Звісно, не все в їхніх руках (зарплату ж педагогам директори підвищити не можуть), а тому багато питань (зокрема, таких гострих, як забезпечення хоча б тимчасовим житлом педагогів) можна вирішити лише на державному рівні. Хоча й місцеві органи влади можуть у цьому плані зробити не мало.

«МАТЕМАТИКА НЕ МОЖЕ ПЕРЕТВОРИТИСЯ НА СУЦІЛЬНУ ГРУ, АЛЕ МОЖНА ВИКОРИСТОВУВАТИ ЇЇ ЕЛЕМЕНТИ»

- Пілотні класи НУШ (передусім п’ятикласники) наступної осені підуть ще не до зовсім реформованої середньої школи. Через це чимало педагогів саме середньої ланки переймаються, як діти, котрі чотири роки засвоювали знання у формі гри та інтегрованих уроків, будуть вчитися за звичною системою далі. На Вашу думку, чи виправдовують себе підходи НУШ саме у середній та старшій школі? Якщо змінювати ці сегменти освіти – то як, крім перевидання підручників, підготовки нових програм, що і так постійно відбувається?

- Математика з 5-го по 11-й клас не може перетворитися на суцільну гру. Але це не означає, що відсутня можливість викладати точні дисципліни, використовуючи на уроках елементи гри (нехай більш інтелектуальної), тонкий гумор, різноманітні нестандартні форми уроку, у тому числі математичні Інтернет-змагання і т.д. Успіх залежить не стільки від концепції НУШ, скільки від професіоналізму вчителів. Може, й крамольною стала у теперішній час фраза, що кадри вирішують все, але від цього вона не втратила своєї сутності.

Негатив НУШ у середній ланці, я маю на увазі, наприклад, його реалізацію, зокрема, у вигляді проєкту «Інтелект України» (викладаю і в таких класах, у 5-му та 6- му), на мою думку, у занадто перебільшеній регламентації кожного уроку, у нехтуванні творчими здобутками вчителя, який міг би інакше, часом значно краще, провести урок, ніж це передбачено розробками уроків, розписаними по хвилинах, занадто завантаженими зовсім не досконалими відеороликами… Уже не веду мову про те, чи потрібно вивчати у п'ятих класах (знову ж таки, що вчаться за проєктом «Інтелект України») елементи теорії відносності та математичної статистики (ще кілька років тому ці теми вивчалися лише у курсі вищої математики у вишах), у той час, коли значна частина учнів ще не вміє впевнено виконувати дії в стовпчик, розв'язувати найпростіші рівняння та задачі.

В Україні ж працює Інститут модернізації  змісту освіти. Він припускає, що у 5-му класі (предмет «Твої фізичні відкриття») учні мусять вміти обчислювати кількість електронів, протонів та нейтронів в атомі, не розуміючи ще, чим макросвіт відрізняється від мікросвіту, не познайомившись з базовими фізичними величинами. Ось дорослі читачі, наприклад, знають, що таке «ОСМОС»? Ні? Запитайте п'ятикласників з «Інтелекту України», вони мусять знати.

Але хочеться вірити, що ми таки подолаємо проблеми, які стоять перед українською освітою. У мене ж часом створюється враження (сподіваюся, оманливе), що в країні цілеспрямовано руйнується вибудувана десятиріччями освітня система. Руйнується та система, яка навчила і виховала фахівців, які створювали ракети на Південному машинобудівному заводі у Дніпрі, кораблі в Миколаєві, будували АЕС, які пишуть книги,  творять музику, успішно працюють в полях і на різних виробництвах. Але хочеться вірити в краще. І ця віра ґрунтується на діяльності тих керівників навчальних закладів, які намагаються врятувати і використовувати те добре й сильне, що створила педагогічна наука у ХХ сторіччі, адаптуючи його до сучасних умов.