Вчимося відкритості

У нашому суспільстві все частіше звучить слово «толерантність». Тлумачні словники пояснюють, що це — повага, сприйняття та розуміння багатої різноманітності культур світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Оскільки світ змінюється, спостерігається помітна міграція представників найрізноманітніших культур в «чужі» країни. Питання толерантності та терпимості може ставати проблемою. Чи жити в майбутньому українцям в толерантній державі — багато в чому залежить від нинішньої молоді, їхнього ставлення до представників інших культур та віросповідань. ПРОООН в Україні вирішив провести соціологічне дослідження на тему ставлення молоді до толерантності, частиною з якого стане конкурс учнівських творів на тему «Толерантність — це...» Детальніше розповідає керівник проекту ПРОООН «Створення безпечного середовища для молоді України» Оксана ГАРНЕЦЬ.

— Оксано Миколаївно, чому ви з колегами вирішили дослідити тему толерантності в молодіжному середовищі?

— Українське суспільство — достатньо толерантне, хоча нам й відомі випадки хуліганських нападів на представників інших національностей. Ці факти навели на думку керівництво ООН в Україні, що було б непогано привернути увагу до цієї проблеми, тому що вони, незважаючи на загальний позитивний фон, роблять негативний акцент та створюють небажаний імідж Україні. З одного боку, ми хочемо привернути увагу, а з іншого — надати молодому поколінню трохи більше знань. Наша масштабна акція включає як акційні речі (розміщення біг-бордів, сіділайтів), так і речі більш інформативні. Так, ми плануємо 16 листопада провести в Україні урок толерантності в якомога більшій кількості шкіл. Наразі наші експерти розробляють методологію цього уроку, його інформаційне наповнення. Сподіваємося, що нас підтримає і Міносвіти і Мінсім’ї. Ми розуміємо, що слід працювати з усіма віковими групами населення, але молодь у цьому випадку є найбільш динамічною групою — тими, хто в майбутньому будуватиме нашу країну, формуватиме її імідж у світі. Тому, якщо ми нині вдамося до заходів, щоб сформувати розуміння толерантності у людей, дамо їм практичні навички поведінки, ми зможемо сподіватися, що коли вони виростуть, то зможуть сприймати і розуміти інші культури, релігійні вірування, не будуть негативно реагувати на колір шкіри...

— Яку кількість молодих людей ви хочете охопити роботою?

— Наш проект працює у всіх регіонах України. Серед наших партнерів — шість тисяч шкіл із 22 тисяч усіх українських шкіл. Наразі тривають переговори з Міносвіти, щоб провести урок толерантності у значно більшій кількості шкіл, тому що матеріали ми зможемо розсилати по всіх регіонах.

— Чому ви запропонували дітям писати тематичні есе, а не, скажімо, малюнки?

— Нам цікаво почути реальні голоси молодих людей. Також паралельно ми плануємо зробити невелике соціологічне дослідження ставлення молоді до толерантності: як вона бачить свою поведінку, як бачить суспільство. Воно буде проводитися в жовтні, а невдовзі ми оголосимо тендер на його проведення. Але дослідження не дає таких живих прикладів, зворотнього зв’язку, як дитячий твір... Нам важливо буде проаналізувати висловлювання молодих людей і їх розумінння толерантності. Воно надасть нам якісного забарвлення.

— Що ви плануєте робити з результатами соціологічного опитування та дитячими есе?

— Ми розповсюдимо цю інформацію, щоб суспільство її дізналося і розуміло, як молодь до цього ставиться. Взагалі ми хочемо зрозуміти, чи бачить молодь толерантність як проблему. Можливо, життя людей наповнене реальними практиками толерантності, і тому вони не вбачають в цьому проблеми. Якщо ж ми виявимо, що на думку молодих людей толерантність — це проблема, ми б хотіли почути від них їхнє бачення подолання негативних речей. Крім того, паралельно ми розробляємо інтерактивний тренінг для підлітків саме у різних аспектах толерантності: закладаємо туди і психологічні знання, і знання інших культур, релігій. В такому інтерактивному форматі — через рольові ігри, самостійний аналіз — дамо їм можливість зрозуміти всі речі, приміряти все це на себе і висловити свої ставлення. Найкращі твори видамо окремою книжкою.

— Хто оцінюватиме написанi школярами есе?

— В журі будуть представники офісу ООН в Україні, представники нашого проекту, молодь (ми працюємо з молодіжними громадськими організаціями), представники обох міністерств, а також експерти нашого проекту — психологи, соціологи й інші фахівці.

КОМЕНТАР

Євген ГОЛОВАХА, заступник директора Інституту соціології НАНУ:

— Якщо говорити про толерантність українського суспільства, то воно могло бути менш толерантним, враховуючи ті кризи, які воно пройшло і ще зараз проходить. Проте українське суспільство у порівнянні з країнами пострадянського простору відзначається більшою толерантністю. Вона проявляється у відсутності суттєвих політичних, національних чи расових конфліктів, які б призвели до агресивних сплесків. Це пов’язано з феноменом ізоляціонізму, який властивий більшості українців. Бо ізоляціонізм, за даними багаторічних спостережень, — це підозріле і досить дистанційоване ставлення до представників інших національних, соціальних та інших важливих у суспільстві груп. За шкалою соціологічної дистанції, українці відсувають від себе далеко тих, хто так чи інакше не є своїм. А своїми вони сприймають дуже небагатьох. Однак позиція ізоляціонізму — не агресивна, що дуже добре для суспільства. Проте, з іншого боку, це не дає можливості здійснити той прорив, про який ми мріємо, у напрямку до сучасних європейських вимог. Адже ми багато в чому традиціоналісти. Усе це не дає нам змоги просуватися по декларованому шляху.

Проте подолання цього шляху — це дуже тонка річ. Адже у нас виникала загроза серйозних конфліктів у період розколу України. Та український ізоляціонізм подолав і цю перешкоду. Тому я оцінюю нинішню ситуацію як суперечливу. З одного боку, позитивне толерантне ставлення (але толерантність не в сучасному розумінні, бо це не та політкоректність, яка властива, приміром, західному суспільству), поки що знаходить вихід у терплячому ставленні до інших. Тому це своєрідне гальмо, що не дає нам шансу просуватися. Цю проблему треба вирішувати спільними зусиллями усього суспільства.

У порівнянні iз західним суспільством, українці є далекими від толерантності Північної Європи. Проте ми достатньо близькі до нових членів Європейського Союзу, таких, як Угорщина та Естонія. Середню позицію щодо нас займають країни традиційної Європи — Німеччина, Велика Британія, Франція.

Щоб підняти рівень толерантності українців, треба, перш за все, мати вищий рівень життя. Адже бідне суспільство навіть за своїм визначенням не дуже толерантне. По-друге, нам необхідна пропаганда сучасних цінностей, насамперед, представниками духовної еліти. Але це означає не демонстрацію конфліктів між релігійними конфесіями. Якщо ми хочемо жити за стандартами Європи, то ми маємо сприймати її цінності. А тлумачити їх можна тоді, коли люди дійсно проявляють бажання знати ці цінності та впроваджувати їх у своє життя. Європейці вже давно подолали традиційність та ізоляціонізм. Це, по суті, ціна відкритості та толерантності народу.

По-третє, в Україні треба створювати осередки громадської суспільності. І не тому, що про це багато говорять. Просто доки суспільство не стане активним, говорити про реальну толерантність немає сенсу.