Вчинок дикунів

У Києва – чергова втрата. Це не стосується людських життів, на щастя, але це прямо свідчить про рівень людяності, цивілізованості і вміння берегти пам'ять поколінь. У готелі «Турист» збито і вивезено в невідомість панно «Місто на семи горбах», над яким працювала художниця-керамістка Галина Севрук.

 Панно було створено у 1986 році і стало останньою роботою пані Галини у серії її монументальних керамічних мозаїк, над якими вона працювала із 1960-х років. Навіщо власники готелю прибрали панно зі стіни свого готелю – жодних пояснень нема. Хоча ще донедавна готельєри контактували з пані Галиною, вітали її зі святами та вважали, що її робота у готелі – це знаковий мистецький твір ХХІ століття.

«ЦЕ БУЛА МОЯ ОСТАННЯ МОНУМЕНТАЛЬНА РОБОТА»

Керівник готелю Віталій Драган на обурливі дописи киян у «Фейсбуці» пояснив, що панно демонтували спеціалісти, а оскільки воно складається з кількох частини, це свого роду конструктор, який можна скласти назад на будь-якій площині. І додав, що зараз шукають наступника для цього шедевру. Інформацію обіцяють публікувати на своєму сайті.

Така відповідь не пролила світло на питання – чи можна ще справді зібрати назад понівечену мозаїку, чи вона зникла безслідно і назавжди? Якби ж знали історію появи «Міста на семи горбах», може, не наважилися б так легко позбуватися результатів кількарічної праці.

Галина Севрук згадувала раніше, що панно має непросту історію: «Почала працювати над ним 1980 року. Я вже зліпила все панно і встигла обпалити на бісквіт у майстерні, потому майстерню закрили – санепідстанція – якихось норм ми не дотримались. А панно лежить, і замовник наполягає – а я хвора. Все ж таки зуміли домовитися з містом Васильків і відвезли на завод. Я зібрала всі свої сили і поїхала у Васильків. Розклали панно долі і почали обробляти, фарбувати: поливи, емалі, солі, смальта, скло – використовували все. Допомагав фарбувати Георгій Гура, який працював на той час гончарем у майстерні. Панно вийшло з печі з першого разу, другий раз не обпалювали. Але монтувала це панно вже десь у 1985-87 рр., коли вже і Лобова не було, а керівництво перебрав на себе архітектор Ахтеров».

«1986 року вибух у Чорнобилі, - описувала у спогадах Галина Сильвестрівна. – Хочу взяти відпустку за свій рахунок, аби вивезти онуку Лесю у Карпати, та керівник (Ахтеров) не пускає. Тоді оформлюю пенсію, звільняюся з роботи. Та залишається моя незавершена робота – моя дитина. Тож за рік повертаюсь і стаю на роботу на два місяці – тоді існувала така практика. За ці два місяці встигаю з допомогою Жори Гури змонтувати панно «Місто на семи горбах» у готелі «Турист» (архітектор Гричина). Панно дуже велике і складне. І досі дивуюсь терпінню і витримці Георгія, що кожну деталь перемонтовував по кілька разів. Технологія була така: спочатку викладали панно на підлозі, а потім, починаючи з середини, кожний шмат, що мав по три дірки для шурупів, прикладали до стіни, відмічали дірки, далі вже дреллю працювали, забивали кілки і садили на шурупи кераміку, а як не сідала, то знімали попередні деталі, пересували і йшли далі. Перестановки кожної деталі були по три, чотири і по п’ять разів. Робота тяжка, а я, як наглядач, була невблаганна і сувора. Це була моя остання монументальна робота. До майстерні вже не поверталась».

ФОТО З ФЕЙСБУК СТОРІНКИ YEVGEN NIKIFOROV

«ЗНИЩУЮТЬ ЧЕРЕЗ ТЕ, ЩО ВСІМ ВСЕ ОДНО»

І як після такого назвати вчинок готельєрів? Дикунство, варварство і шок – це найчастіше повторювані слова у коментарях художників, мистецтвознавців та істориків на події у «Туристі». Художниця Євгенія Моляр зазначає у «Фейсбуці»: «Я вчора тільки бачилася з Галиною Сильвестрівною, вона так переживає щодо її знищених робіт, і так тішилася, що є збережені».

Кілька років тому у гостях у Галини Сильвестрівни побувала журналістка «Дня», а нині кураторка конкурсу художнього репортажу «Самовидець» Марія Семенченко. Їй пані Галина розповідала про своє життя і роботи, зокрема й знищені – як за радянських часів, так і вже у незалежній Україні. Тоді художниця вважала дивом, що її панно досі існувало у готелі «Турист», попри те, що було кілька спроб його знищити.

«30 березня 1964 року в університеті Шевченка за особистим розпорядженням секретаря Київського обкому Компартії України Бойченко був знищений її (в співавторстві з Аллою Горською, Опанасом Заливахою, Людмилою Семикіною) вітраж, - коментує у «Фейсбуці» автор «Дня» Андрій Пхахонін. – У фігурі Шевченка… у поєднанні з віконними гратами тоді угледіли і націоналізм, і натяк на відсутність в СРСР свободи слова. Україна отримала незалежність. КПРС вже немає. Злочини радянського режиму (переважно морально) засуджені. І ось, на 30-му році незалежності України, знищують ще одне творіння Галини Севрук. Не через ідеологічні мотиви. Через те, що всім все одно….

Адже можна було б акуратно демонтувати, перенести. Та й міська влада хоча б тільки раз зрозуміла, що це варварство щодо історичної й архітектурної спадщини країни…Демонтаж горельєфа і його подальша доля повинні обговорюватися з фахівцями до початку робіт, а не після того, як в соціальних мережах, а за ними і в ЗМІ, вибухнув цілком передбачуваний в таких обставинах скандал. Чорт з вами, якщо вже ви не подумали про те, як захистити себе, хоч би на секунду задумались, як ваше варварство і звичайне побутове жлобство можуть позначитися на самопочутті 91-річної Галини Сильвестрівни!».

На жаль, знищення монументального панно – ще один прояв суспільної деградації. Хіба заслуговує на таке ставлення заслужена художниця України, лауреатка премії УАНТІ ім. Василя Стуса, премії ім. митрополита А. Шептицького, у творчому доробку якої дві великі мозаїчні роботи — «Лісова пісня» (1963) та «Лілея» (1964-65), численні стели, оформлення інтер’єрів та екстер’єрів готелів, скульптурні образи давніх слов’янських богів, керамічні роботи на тему козацької доби та Київської Русі, живописні твори, портрети історичних постатей та сучасників. Твори Галини Севрук експонуються в багатьох музеях світу та у приватних колекціях. А чим тепер може пишатися Київ?