Віра в перемогу

Євген Городничук — боєць батальйону «Айдар». Наразі перебуває в Центральному шпиталі Міністерства оборони України. У бою під населеним пунктом Лутугине Євген зазнав поранень. Говоримо з ним про війну, яку багато хто в Києві все ще називає антитерористичною операцією.

— Євгене, у чому криється причина того, що «Айдар» опиняється не лише під ворожим вогнем, а й під тиском з боку військового керівництва нашої держави?

— Причина в особистості нашого комбата. Він не гнеться перед генералами. Він — рішуча людина і дбає про бійців. Для нього головним завданням є не тільки знищити ворога, а й зберегти життя наших солдатів. Звісно ж, це далеко не всім до вподоби.

— Як ви опинилися в «Айдарі»?

— Я не військовий, належав до патріотичного українського руху, був і є членом ВО «Свобода». Коли почалася так звана російська весна, то терпець урвався. Я вступив до батальйону «Айдар».

— Наскільки серйозною та грунтовною була військова підготовка?

— Про якийсь спецпризначенський вишкіл говорити не випадає. Була вогнева підготовка, ми розбирали автомати. Було трохи теорії — топографія, тактика. Зрештою, всі українці — природні воїни.

— У бою було важко?

— Спочатку — так, але до бойових умов призвичаїлися всі достатньо швидко.

— Хто саме протистоїть вам? Так звані місцеві бойовики-ополченці чи все ж таки професіонали із російських збройних сил?

— У Луганську розташовано 45-й полк збройних сил РФ. Еліта. ГРУ. Але багато хто з них вже поїхав додому ногами вперед. Так званих ополченців, безпосередньо мешканців Луганщини — небагато. Російських професіоналів значно більше. Щодо їхньої роботи. Уявіть, вони вдень переповзають поле та скручують наших хлопців на постах, тягнуть їх через поле в полон, лишаючись при цьому непоміченими.

Але наші — професіонали не гірші. Росіяни не сповідують жодного військового кодексу честі. На нашій частині фронту вони підбили санітарний вертоліт. Стріляли й по тій військовій «швидкій допомозі», якою вивозили мене, вже пораненого.

— Як складаються відносини з мирним населенням? Чи можна говорити про докорінну зміну свідомості людей на сході?

— Ці люди не є ані українофілами, ані українофобами. Війна їх реально задовбала. Коли ми прийшли на Луганщину, багатьох людей вразило те, що українська армія нікого не грабує та не вбиває. Російська пропаганда кричала геть про інше. Якщо це зміна свідомості, то тоді, так — свідомість цих людей змінюється. Коли додавимо «ЛНР» — «ДНР», головне, щоб для місцевих ця війна не перетворилася на такий собі героїчний міф, якими для українців були перші визвольні змагання.

— Маєте на увазі боротьбу УНР, Директорії та ЗУНР?

— Саме так. У когось — родичі та друзі в бандах, хтось потрапив під наш вогонь. Це ж війна. Після перемоги треба змінювати повністю і місцеві адміністрації, й вчителів у школах. Інакше — отримаємо партизанську війну.

— Ви кажете про перемогу. Багато військових експертів та військових аналітиків налаштовані значно песимістичніше.

— Говорю про те, що бачив. І про те, що відчуваю. Перемога є близькою.

— Себто те, що військовий парад на 24 серпня в Києві може бути парадом Перемоги, ви сприймаєте цілком серйозно?

— Звісно. Це — цілком реально. Ми можемо дотиснути ворога до 24 серпня.