Влада потребує морального оздоровлення
Те, що охоплює поняття «касетний скандал», не може зводитись до проблем свободи слова, чи вужче – свободи преси. Дозвольте мені, журналістові, зауважити: у нас тієї «свободи» не менше, ніж у Росії. Посткомуністичної «демократії» теж...
Львівський політолог Кость Бондаренко у передріздвяний день публічно сказав (і наша публіка, наскільки я це відчуваю, згодна з ним): не так важливо, причетний чи ні Л. Кучма до зникнення журналіста Гії Гонгадзе. Бо – цитую: «Кримінальна держава з кримінальними законами, кримінальними кланами на чолі перетворюється на державу–монстра, державу, де життя однієї людини не значить нічого». («Поступ», № 4). Зацитувавши К. Бондаренка, я таким чином хочу долучити його висловлювання до сказаного у «Дні» № 3 політологом О. Дергачовим, професором С. Телешуном та доктором соціології С. Макеєвим. Кожен з них, як і один з лідерів акції «Україна без Кучми» В. Чемерис, по- своєму має рацію.
Перестаньмо кривити душею і визнаймо щиро: Леонід Кучма повинен ще довести, що став «іншим Кучмою» і час від часу медитує на моральні теми. Покласти в основу діяльності влади в Україні морально–етичні принципи, викоренити цинізм, неповагу до людської особистості – ось що потрібно здійснити перш за все, аби хоч з якоюсь гідністю вийти з цієї кризи. Суспільство належно сприйняло би добровільну відставку «президентських» міністрів-«силовиків», що уособлюють собою нинішню систему.
«Дивна війна», яка відбувається в Україні, є наслідком того, що — визнаємо ми це чи ні – у нас не була здійснена українська «оксамитова революція», що певним чином ще існує «УРСР» та «СРСР». Можливо, Україна мерзла би без російського газу (хоч це й сумнівне твердження), але надто близьке товаришування з Росією, яка воює у Чечні, плодить відому світові «російську мафію», різними «бандитськими петербургами», «ментами», «маросейками» культивує антигуманізм і жорстокість, – таке проникнення є небезпечним, і українська влада, особисто Президент повинні чинити цьому рішучий опір. Влада мусить повернути українському суспільству ідею національного патріотизму.
Поряд з відродженням морально-етичних засад у політиці, в здійсненні влади на всіх рівнях — це друга умова гідного виходу з кризи.
Нинішню кризову ситуацію не можна легковажити. Серед негативних її наслідків, у разі невжиття розумних заходів, я бачу й такий: морально-духовне віддалення українського Заходу від Києва («абсурдне городище», як назвав його у тому ж «Поступі» у своїх рефлексіях один із львівських інтелектуалів), відчуження між «західняками» і «східняками», якого ми всі хочемо уникнути.
