Водна феєрія Версаля

Продовження. Початок у номерах за 30, 31 травня, 5, 7, 14, 21 червня

ПРО ШАРМФРАНЦУЗЬКИХ ЖІНОК

Дещо відволічемося від маршруту. Чоловіча частина київської аудиторії (і частина жіночої) постійно катує мене запитанням: «Що ж таке шарм французьких жінок?». Спробую відповісти коротко.

Потрібно відразу зазначити — красивих облич у Парижі дефіцит. Це місто набагато красивіше за своїх мешканців. Найцікавіші дівчата — мулатки. Тобто арабки, в яких уже наполовину європейська кров. Вони вже практично білі, тільки східні риси видають арабське походження.

Але повернiмося до шарму (в перекладі з французької — чарівність). Якщо поставити за мету і сказати собі: «Хочу побачити жінку з шармом» — навряд чи це швидко вийде. Таке завдання перед собою поставив мій сусіда по номеру Михайло. Я кажу: «Чудово. Сідаємо в кафе недалеко від одного з найбільших і найдорожчих магазинів Парижа — «Галері де ля Файетт» — і чекаємо протягом десяти хвилин «пані з шармом».

М’які бордові стільчики нашого кафе стоять за півметра від проїжджої частини. Народ, що проходить мимо, здається, так і сяде до нас на столик. Чесно обдивившись за встановлений час всіх дам, для маскування при цьому потягуючи каву з мікрочашечок, ми не побачили жодної з категорії «з шармом». У Києві швидше можна віднайти потрібну особу подібним способом. Це ж стосується і одягу. У столиці високої моди — на вулиці цю саму моду не зустрінеш. У Києві, наприклад, набагато більше зі смаком і нарядно одягнутих громадян обох статей (переважно дам, зрозуміло).

Не здаючись, однак, у своєму бажанні побачити дам із «шармом», проникаємо в «Галері де ля Файетт». І біля прилавків із різноманітним барахлом на нас чекав успіх.

Це Щось було помітне у немолодих парижанок. Можна милуватися тим, як вони вибирають капелюшки, як вони рухаються в маленьких шарфиках, що розвіваються. Вони не метушаться, на відміну від наших дам, не накидаються всі одразу на те, що сподобалося, не біжать галопом у пошуках чогось надто необхідного. Їхні рухи впевнені, як у коралових риб у рідній бухті. І шарм, можливо, це загальна розкутість, помножена на витонченість. Жіночність, не обтяжена фізичною працею чи зайвим напруженням.

Але знову ж, щодо молодих дівчат, то у них такої гармонії не видно. Мабуть, спрацювала фемінізація. Унісекс. Мовляв, ми не гірші за чоловіків. Ось саме не гірші. Але завжди ж були кращі!

ПРО ЗВ’ЯЗКИЛЮДОВИКА ХIVІЗ СУЧАСНИМИ ГАЗЕТАМИ

Вранці на нашому автобусі «Неоплан» вирушаємо до Версалю. Сказали, що потрібно раніше, а то до полудня там чорно від туристів, що атакують резиденцію Людовика ХIV.

На широкій мощеній площі розташувався у вигляді перекинутої букви «П» величний королівський палац. Зроблений він у стилі Лувра: триповерхова будівля з рядом аркоподібних вікон. Штурмуємо його ліве крило.

Наші громадяни зайняли чергу за японцями, що покірно стоять у шерензі. Хвилин за двадцять з’ясувалося, що ті просто так стоять, а не до каси. Спрацював туристичний інстинкт: якщо японці — поблизу каса. Вони стояли собі на ганку, напевно, чекали когось. Явно не нас. Їх, звичайно, здивувало, що до них стали прилаштовуватися якісь громадяни. Але виду вони не подали. Самурайська незворушність.

Каса, виявилося, в іншому крилі палацу. І народу вже там скупчилося чимало.

Купуємо за 15 євро так звану Музейну картку із зображенням носа і очей Мони Лізи. Якщо вписати туди своє прізвище і дату — ця штука дозволяє цього дня відвідати без черги будь- який із двадцяти вказаних музеїв Парижа, де вхід у середньому — 7 євро. Двадцять галерей не подужаєте. А дві- чотири — можна встигнути. Загалом, вигідно.

Проникаємо до Версальського палацу. Я читав, що в його архітектурі Людовик ХIV використав модний зараз принцип «прозорості». А саме: з одного краю палацу видно інший. Величезне приміщення чудово проглядається з будь-якого боку. Король вимагав, щоб у нього в гостях бувало якомога більше дворян. Щоб усі на виду були. Якщо просили за когось, хто довго не з’являвся на світлі очі Короля-Сонця, він з удаваним здивуванням запитував: «А хто це?» Таким чином монарх поклав край будь-якій спробі змови, довівши, що наймогутніша фортеця набагато слабша за «прозору» конструкцію. Вона глибше відобразила людську психологію і продемонструвала, що найбільша небезпека — у відсутності інформації. Саме тому така важлива роль наша — газетярська. Ясно, дорогий читачу! Останні два речення — навздогін темі.

В архітектурі палацу відбилася і національна риса французької вдачі: прагнення до розкоші, в межах розумного. Всі зали, вони водночас і з’єднувальні коридори, невеликі в перетині, але кишкоподібно довгі. Версальський палац (як і Лувр) — це величезний тунель, рівномірно поділений на приміщення. Спальня короля завширшки така ж, як центральний Дзеркальний зал. І якщо для спальні це ще годиться, то для «банкетного залу» — затісно. З одного боку, хочеться гульнути, щоб світ ахнув, з другого — пам’ятай про економію.

Біля портрета Короля- Сонця екскурсовод пояснила, що Людовик ХIV мав негарне обличчя, але при цьому мав усіх у своєму розпорядженні. Тут же показали зал, де висіли золочені портрети його коханок. Фігури важко роздивитися — занадто багато на них вбрання. Думається, цим без сторонньої участі займався сам король. Такі заняття не можна довіряти іншим, навіть, якщо знаходишся на вищому державному посту.

Я набрів на річ масштабу цієї неординарної особистості, що порівнювала себе з державою. Це особистий камін Людовика ХIV. У жерлі цього стильного апарату замість дровець покоїлася колода. За цією деталлю ви можете судити про розміри «топки».

ВІДПОЧИНОКПО-КОРОЛІВСЬКОМУ

Пробігши багатими залами, ми вискочили в не менш знаменитий Версальський парк.

Перед нами простягався грандіозний простір, заселений фонтанами, статуями, доріжками та підстриженими деревами у вигляді кубів. Більш того, французькі садівники примудряються навіть ялиночки підстригати, як пуделів. Після наведення марафета вони являють собою стовбури, навколо яких декілька зелених куль.

...Свариться молоде подружжя з нашої групи. Приваблива пухленька дівчина, гортаючи в руках щойно куплений довідник, монотонно- повчальним голосом читала: «У 18-му році у Версалі було підписано Версальський мир». «Люба, досить подробиць», — говорить протестуючим баритоном її симпатичний чоловік-вухань в окулярах. «Яка я тобі люба! — обурено колише вона об’ємним бюстом. — Я ж тобі все з книжки говорю, а не вигадую!» Після паузи вона додає беззаперечний аргумент: «Я ж тобі не байкар!»

Я зааплодував.

Спускаємося сходами до мережива жовтих доріжок. Звичного нам асфальту, тут, як і у всіх французьких парках, не було. Тому після дощу алеї стають схожими на будмайданчик: все всіяне слідами паломників до прекрасного. Але загалом тут панує виключно зразковий порядок. Це навіть дещо лякає — здається, тут підстрижено і приведено до геометричних пропорцій все: починаючи від ландшафту і закінчуючи співочими птахами. Для повноти картини не вистачає дамочок у широкополих капелюхах із безглуздими мереживними парасольками. Трохи псують романтику спортсмени та автомобілі. А то забудеш в якому столітті знаходишся!

Нам пощастило — сьогодні включають фонтани (о пів на дванадцяту щонеділі). Власне, і непрацюючі — заворожуюче видовище. Численні міфічні фігури, на зразок людей-жаб чи німф, відбиваються в них, наче в озерах.

Але тут водяними сталагмітами злетіли сяючі струмені! Вони внесли динаміку стихії в рукотворну гармонію! Карусель водної феєрії закрутилася!

Особливо вражають бронзові коні, що рвуться з біло- блакитної піни. Дивлячись на них, відразу спадають на думку «привередливые кони» Висоцького.

Сонце змилувалося і кинуло кілька променів українським паломникам. Через вбудовані десь динаміки зазвучала музика Моцарта. Вона налаштувала думки на благородний лад і у туристів зникла якась лакейська знервованість рухів. Мабуть, з’явилося відчуття, що це за твоєю командою залунали оркестри та бризнули фонтани. Кожний на мить відчув себе Людовиком ХIV. Захотілося, окресливши рукою коло, запитати хазяйським тоном: «Як вам, панове, у мене вдома? Непогано?»

У відповідь прозвучала захоплена репліка туриста, що виходив за ворота: «Так відпочивати — померти можна!»

Далі буде