Якісна вода має бути... смачною

Норма для поповнення нашого водного балансу — 2,5—3 літри щодня. Людина, яка хоче мати гарне здоров’я мусить цікавитися, чим саме вона себе «промиває», чим живить мозок, який на 98% складається з води, яка надходить у кожну клітину її організму. П’яте засідання прес-клубу «Аква», що проходило за підтримки торгової марки «BonAqua», так і називалося «У пошуках ідеальної води». Тема дуже об’ємна, адже із широкого різноманіття вод — бутильованої, мінеральної, газованої, артезіанської, джерельної, талої, фільтрованої, свяченої, насиченої киснем, зі сріблом, настояної на кремені тощо — намагалися вибрати найоптимальнішу. А можливо, кілька оптимальних. Основне — знати: скільки, коли і якої води потрібно вживати.

На думку завідувача Лабораторії спеціальних харчових продуктів та епідеміології харчування державного інституту «Інститут гігієни та медичної екології ім. О. Марзєєва НАМН України» Віталія Корзуна, для щоденного вжитку найкраще підходить вода бюветна — з артезіанських свердловин. Особливо це стосується Києва, якому, на думку вченого, гріх скаржитися на її якість.

— По можливості людина має користуватися хорошою водою і в харчуванні, і для поливу рослин, і навіть для рибок у своєму акваріумі. А хороша вода — це вода, до якої людство звикло протягом тисячоліть. Це і не дистельована, і не мінералізована, і не хлорована вода. Мінералізація доброї питної води має бути до 1 грама на літр. Це верхній рубіж. Найкраще — 150—180 міліграмів на 1 літр. Коли у воді менше ніж 50 міліграмів — вона не втамовує спраги, не смачна. Тому що кожна вода має свій смак. І якщо вода добра, то людина п’є її із задоволенням. Найкраще цим природним показникам відповідає вода із глибоких свердловин або вода із колодязів. Але нині багато селян забули про вимоги до будівництва колодязів: це і спеціальне місце, і матеріали, які використовуються, і багато інших деталей. Тому й тут якість води може не відповідати нормам. Я маю на увазі регіони із більш-менш нормальним екологічним станом, тому що на півдні України, наприклад, мало поверхневих вод, а в глибинних водах (які у Києві є практично чистими) можуть бути серйозні токсини, — пояснив Віталій Корзун. — Ми брали проби та аналізували якість води в бюветах Києва у Дніпровському районі та на Троєщині — там, де вважається, що якість води є найгіршою. Скажу, що не треба Бога гнівити. Лише у чотирьох із понад 40 бюветів ми отримали перевищення заліза (норма — 0,3 міліграма на 1 літр, а було 0,4 — 0,45 міліграма). Такий надлишок заліза може лякати людей тому, що вода, постоявши, жовтіє, з’являється осад. Це не страшно, адже справа в тому, що двохвуглекисле залізо в контакті з повітрям окислюється і стає трьохвуглекислим і випадає в осад, — каже Віталій Корзун.

Як вважають експерти, нині все більше вчені, які використовують сучасні технології для дослідження води, стверджують, що у природній воді розчинені мінерали та органічні, вкрай необхідні для живого організму: фтор, йод, кальцій тощо — і змоделювати саме таку воду просто неможливо. Хіба що — покращити наявну, вкинувши в ємкість срібну монету чи камінець кремнію. Але й тут є нюанси: «збагачувати» воду мінералами потрібно тільки якісну (а не водопровідну, наприклад). Те ж саме стосується талої чи бутильованої води: якщо її використовувати, то не постійно — не щодня.

Окреме питання — щодо фільтрів. На думку науковців Інституту гігієни та медичної екології, не потрібно бездумно використовувати фільтр: треба знати, що саме ти фільтруєш і яку воду матимеш на виході, тому що небезпека дистильованої води в тому, що вона вимиває з організму мінерали.

Застерігають фахівці від споживання води з-під крана. Тому що, хоч ця вода у Києві складається із артезіанської та річкової води, зношеність труб та хлорування погіршують її якість та спричиняють ризики для здоров’я. Особливо — хлорування, адже, взаємодіючи з органікою, що є у водопровідній воді, хлор утворює хлораміни, а це токсичні речовини, які призводять до важких хвороб. При цьому кип’ятіння нічого не дає. Через відсутність коштів Україна не може перейти до більш цивілізованого і безпечного знезараження водопровідної води — «посріблення» води, як це роблять в Європі, або озонування, яке найбільш поширене у США.

— Якщо кілька десятиліть тому якість води в річках України погіршували промислові комплекси, то тепер (оскільки більшість промислових комплексів простоюють) найбільше екологічне навантаження виникає внаслідок діяльності сільськогосподарських комплексів, також молоко- та м’ясопереробних підприємств. Окрім того, забруднюють водойми побутові стічні води. А створення нових схем з очистки та знезараження води — дуже довгий та трудомісткий процес. Адже наші очисні станції, які колись працювали дуже добре, зносилися і викидають воду недоочищену. Вже не кажучи про очисні споруди на промислових комплексах. У Франції, за їхніми стандартами, якщо вода із промислового об’єкта потрапляє в якусь річку, то вона має відповідати стандартам питної води, — говорить лікар-нутриціолог вищої категорії, фітнес-дієтолог, завідуючий відділом гігієни харчування Українського науково-дослідного інституту харчування Владислав Сластін.

Як зауважують фахівці, нині основне завдання України — навіть не очистити воду, бодай зберегти її від забруднення. Тобто — цим має серйозно займатися держава. Зрозуміло, що потрібно контролювати, аби менше забруднювалося довкілля, адже основне навантаження, що його зазнає вода — антропологічне. Найперше йдеться про нафтопродукти, які забруднюють токсинами озера, великі та малі річки — це дуже актуально для України.

Питанням якості води в Україні зацікавилася навіть Генеральна прокуратура. Так, на недавньому засіданні цього відомства генеральний прокурор Віктор Пшонка заявив, що 88% наших рік — у катастрофічному стані. За його словами, найбільш забрудненими є басейни Дністра, Дунаю, Південного Бугу, Сіверського Дінця, а також рік Приазов’я.

— Азовське море взагалі є зоною екологічної лиха. Якщо раніше в ньому налічувалося 114 видів риби, то тепер число зменшилося у шість разів. Не кращою є ситуація із головною водною артерією України — річкою Дніпро, — заявив Віктор Пшонка. Також він звернув увагу на те, що знаючи про загрозливу ситуацію із питною водою в деяких регіонах, Мінрегіонбуд не направив «жодної гривні» на реконструкцію та технічне переоснащення водоочисних станцій. Причина такого становища — відсутність комплексного вирішення проблеми. Адже за доступ громадян до якісної питної води відповідає багато відомств: і Мінрегіонбуд, і Мінекології, і МОЗ. Поки вони збираються щось робити, громадяни самі повинні знати, як шукати і знаходити нешкідливу, а ще краще — корисну воду.