«Юнком» — підземний Чорнобиль

Ось і День шахтаря минув, а це, між іншим, було черговою датою, до якої міська влада Єнакієвого планувала урочисто відкрити «Донецький техноленд» або, простіше кажучи, музей індустріального регіону. Урочисте перерізання стрічки спочатку намічали на початок липня, тобто (з чого особливого секрету не робили) на день народження поважного земляка, нинішнього керівника держави. Проте не склалося ні з першої, ні з наступних спроб. Може, воно й на краще...

Справа в тому, що родзинкою «техноленду» пропонується зробити стару шахту «Юнком», де свого часу було здійснено єдиний в історії України атомний вибух. Мовляв, це ж так захопливо: спуститися на понад півкілометрову глибину та по старих штреках максимально наблизитися до місця унікальної техногенної халепи.

Між тим прості донбасівці б’ють на сполох: радіоактивний звір, що причаївся в надрах землі, залишається смертельно небезпечним. Його б не демонструвати з гордістю заїжджим туристам, а вартувати, аби, боронь Боже, не вирвався на волю...

«КЛІВАЖ» ІЗ НАСЛІДКАМИ

Сказати, кому першому спала на думку химерна ідея підірвати ядерний заряд в діючій копальні, розташованій, до того ж, в самому серці густонаселеного Донбасу — сьогодні, мабуть, неможливо. Спецархіви колишнього СРСР, що залишилися в Росії, надійно зберігають такі секрети. Ветерани вуглепрому пригадують, що хтось із тодішніх керівників галузі побував в Японії і привіз звідти чудну звістку: нібито після одного з неминучих у тих краях землетрусів місцеві шахти позбавилися проблем із метаном: в гірських породах завдяки катаклізму нібито утворилися шпарини, через які небезпечний газ весь і вийшов. Помножте цю шахтарську легенду на апломб радянських генералів, що звикли демонструвати на парадах гігантські міжконтинентальні ракети, здатні стерти з лиця землі цілі континенти, і ви отримаєте унікальну за своїми умовами — та безглуздістю — таємну операцію «Кліваж».

Кліваж — гірняцький термін, що означає мереживо дрібних, майже невидимих оком розшарувань у вугільних пластах. «Спіймати кліваж» вважалося удачею для озброєного пневматичним молотком вибійника, який у такий спосіб міг подвоїти свою продуктивність. Тим-то ім’ям і нарекли проект, у ході якого передбачалося в підземних виробках шахти «Юний комунар», що потерпала від рясного газовиділення, підірвати ядерний пристрій (за іншими версіями — ракетну боєголовку, що вийшла в тираж за віком). Типу: воно буде навіть крутіше японського землетрусу...

На «Юнкомі» вугілля видавали на-гора кілька сотень гірників, озброєних лише «стахановськими» відбійними молотками. Їхнє життя або, як мінімум, здоров’я ставили на кін ризикованого починання. Крім того, впритул до шахти розташовуються будівлі робочого селища Юнокомунарськ (формально входить до складу Єнакієвого). Більшість із житлових будинків — ровесники сторічного підприємства, і ніхто не за поручився б, що вони встоять, коли ударна хвиля від підземного атомного вибуху вирветься на поверхню.

Однак, треба вважати, бажання довести експеримент до кінця у «підкорювачів природи» з генеральськими зірками на погонах перемогло. І ось 16 вересня 1979 року Юнокомунарськ прокинувся від тривожного виття шахтних гудків та сирен. Напередодні населенню було оголошено, що проводяться навчання цивільної оборони, в ході яких жителів на кілька годин вивезуть в «евакуаційний пункт». Речі брати з собою заборонялося, лише гроші та документи. За порядком в обезлюдженому населеному пункті наглядала озброєна автоматами міліція.

Втім, у казку про маневри мало хто повірив. Гірники «Юнкома» примітили, як у шахту, в обстановці секретності та при загальній нервозності («Все на матах!» — розповідав один з очевидців) спускають якийсь пристрій, заповитий брезентом. Його до головного ствола копальні доставив цілий поїзд з важких армійських вантажівок. Вражало також справжнє нашестя на підприємство високих московських чинів, навколо яких, як «шістки», крутилися місцеві начальники.

«На глибині 826 метрів було пройдено спеціальну гірничу виробку, в кінці якої спорудили нішу. Там і розмістили ядерний заряд потужністю 333 тонни тринітротолуолу», — лише через десятиліття розкрив деякі подробиці «Кліважа» безпосередній учасник секретної операції московський вчений Микола Шевцов.

Поштовх від вибуху відчули практично всі жителі Єнакієвого, він був також помічений в сусідніх Горлівці, Кіровському, Дебальцеві. Донецький журналіст Леонід Санін, який зумів опинитися в гущі подій, згадував потім, що, як при землетрусі, заскавчали собаки, задзеленчали шибки у вікнах. Літні люди хрестилися та згадували про кінець світу.

Після того, як сирени зіграли відбій, жителям Юнокомунарська дозволили повернутися до своїх осель. На підприємстві товкотнеча чужих людей тривала ще кілька днів, а потім непрохані гості згорнули свою апаратуру та без пояснень поїхали. Слідом до роботи під землею наказано було приступати вибійникам «Юнкома». Те, що в шахті «гримнули бомбу», вже не було ніяким секретом. Навпаки, місцева адміністрація вихвалялася результатами спецоперації. Але невдовзі вибухонебезпечний газ знову з’явився у виробках копальні. Директор підприємства Віктор Раєвський неохоче визнав, що якщо до «Кліважу» статистика раптових викидів вугілля та газу на основних пластах шахти, «Дев’ятка» та «Мазурка», становила в середньому 1,8 випадку на рік, то після зменшилася «аж» до 1,7 НП. Коли ж згодом на «Юнкомі» стався вибух метану з численними людськими жертвами, про ядерний інцидент квапливо забули.

ПОТВОРИ ЖИВУТЬ ДОВГО

Але у надрах вугільних пластів залишилася страшна мітка: в епіцентрі атомного вибуху гірські породи миттєво випарувалися, утворивши простору порожнину з багатометровими стінками з вулканічного скла. З часом в «печеру дракона» (місцевий фольклор) по тріщинах проникли шахтні води, заповнивши гігантську підземну кулю вщент. Певний час за місцем випробувань спостерігала спеціальна лабораторія радіологічного контролю (втім, у своїх офіційних релізах вона незмінно стверджувала: міграції радіоактивних речовин із зони ядерного вибуху не спостерігається, гамма-фон близький до норми).

Все змінилося після того, як кілька років тому шахта «Юнком» потрапила під горезвісну «реструктуризацію» вітчизняного вуглепрому. Спочатку стару копальню збиралися просто затопити. Однак активно запротестували місцеві «зелені», і врешті-решт Мінвуглепром виділив 350 млн. гривень на облаштування «вічного» водовідливу. Його функціонування щороку також стає державі у шестизначні суми. Така ціна, що її платить Україна за радянську ядерну спадщину.

Яка ж ситуація сьогодні, через три десятиліття після безвідповідального експерименту? У Горлівській виконавчий дирекції з ліквідації шахт на запит про рівень ядерної небезпеки на «Юнкомі» відповіли, що «аналізи води і проби повітря показують, що небезпеки для навколишнього середовища об’єкт «Кліваж» не становить». Проте з чиновниками не згодна Любов Леоненко, громадська активістка з Юнокомунарівська:

— Люди в місті дуже хворіють, багато ракових пухлин, захворювань органів руху. Особливо воно відбивається на дітях. Проте ніхто не наважується прямо сказати, що це пов’язано з вибухом у шахті.

Між тим, незалежні експерти-екологи в регіоні серйозно побоюються, що рано чи пізно тиск гірських порід розчавить скляні стінки ядерної капсули, і радіоактивна рідина, насичена продуктами вибуху, отруїть водоносні пласти Донбасу. Далі, через систему місцевих річок, потрапить в мілководне Азовське море, а потім і в Чорне. У такому випадку промислові та щільно населені Південь і Схід країни опиняться в зоні масштабної техногенної катастрофи.

Ось на такому історичному тлі, як грім серед ясного неба, прозвучала несподівана пропозиція: виставити «Кліваж» напоказ в якості музейного експоната.

— Гроші, що зараз витрачаються на те, аби закритий шахтний об’єкт не розікрали, можна пустити на організацію підземного музею, та ще й заробити, — наважився стверджувати відомий нардеп-«регіонал» Валерій Бондик.

На думку ж відомого іміджмейкера «донецьких» Костянтина Воробйова. «техноленд» в Єнакієвому мусить бути остаточно готовий до Євро-2012, аби стати туристичним об’єктом № 1 для вболівальників престижного футбольного чемпіонату.

Що ж до простих жителів Донбасу, то вони з набагато більшим задоволенням назавжди б позбавилися того «підземного Чорнобиля».