Юридичні «невидимки»

Історія Тимофія Плешки вражає абсурдністю і… безвихіддю. Щоб зрозуміти, в чому суть, чоловік сам починає розповідати про себе здалеку: народився в Молдові, 1997 року переїхав звідти в Україну, в Одеську область (село Березино), тут одружився, має дорослих дітей, але й досі не отримав українського паспорта і його вважають особою без громадянства. При цьому військкомат на відсутність документів уваги не звернув і викликав повісткою чоловіка спочатку у прикордонні загони, а з вересня по грудень 2014 року направив у зону АТО. 

«Образливо, що наша держава за паспортом Радянського союзу могла призвати у Збройні сили, і по цьому ж паспорту відправити в зону АТО, а отримати український паспорт я так і не зміг», – додає Тимофій Плешка, маючи на руках лише один документ радянського зразка. Останні 18 років він бореться з бюрократичною машиною за українське громадянство, і – безрезультатно. Тимофій розповідає, що неодноразово звертався в паспортний стіл, щоразу отримував вказівку зібрати певний перелік документів, а потім цей список оновлювався чи змінювався, і все починалося спочатку. Звертався чоловік і в консульство Молдови в Одесі, звідти його відправляли в Кишинів – збирати чергові довідки, видали так званий білий паспорт, щоб зробити спочатку молдавський, а потім український документ. Однак крім гонитви з кабінету в кабінет та збору чергового пакету документів чоловік нічого не отримав.

«І досі мене ганяють по всіх інстанціях. Після АТО знову звернувся у міграційну службу, а тут кажуть, що допомогти не можуть, знову відсилають у консульство в Одесу», – розповідає Тимофій, до речі, на фронті мав позивний «Легіонер».

«ЗАКРИТІ» ПРАВА

За даними УВКБ ООН в Україні, на території нашої держави проживає приблизно 33 тисячі осіб без громадянства. Вони не включені в державну статистику, їх держава просто не бачить, відповідно, не забезпечує належними правами, приміром, особи без громадянства не можуть влаштуватись на роботу, отримувати пенсію, зареєструвати шлюб, відвідати лікаря в поліклініці, при цьому вони багато років проживають на території України, вважають себе її громадянами, єдине, що не мають на руках, – паспорта.

Нещодавно Одеська обласна організація «Комітету виборців України» провела польове дослідження, наскільки гострою є ця проблема для України. Протягом 2014 – 2015 років експерти відвідували п’ять районів Одеської області, здебільшого прикордонні. Лише у цих районах зафіксовано 150 людей без громадянства. Причин декілька: або досі мають паспорт радянського союзу, або переїхали з невизнаної Придністровської республіки з виданими нею документами, або це діти (батьків без паспортів), котрі мають лише первинні документи з пологових будинків.

«За цією статистикою криються конкретні люди, які для держави є невидимими, – коментує Ігор Бринош, експерт «Комітету виборців України». – Ті права, що для нас є нормою, для цих людей закриті та недоступні. І наразі відсутні механізми легалізації цих людей, хоча втрачено зв'язок із тими державами, з яких вони переїхали, ці люди повністю інтегровані у свій соціум. Потрібна концепція широкого польового моніторингу на рівні всієї України, щоб виявити точну кількість таких осіб. А також необхідно провести міграційну амністію, тобто дати спрощений порядок оформлення документів і паралельно зробити інформаційну кампанію, що ця легалізація відбувається для їхнього блага».

«МАЄ БУТИ СПРОЩЕНА ПРОЦЕДУРА»

Україна мала розпочати цей процес принаймні два роки тому, коли приєдналась до двох конвенцій ООН щодо регулювання проблеми осіб без громадянства. Як пояснює Дарина Толкач, керівник ВБФ «Право на захист», відповідно до цих конвенцій, держава мала внести зміни до низки законів, чого досі не зроблено. «Перше, що треба зробити, привести саме визначення особи без громадянства до міжнародних норм, – розповідає Дарина Толкач. – Далі – спростити процедуру натуралізації осіб без громадянства, має бути спрощений механізм, і базова умова – унормувати саму процедуру, вона не повинна бути такою бюрократичною. Бо сьогодні, щоб підтвердити, що ти особа без громадянства, треба зібрати неадекватний перелік документів».

Правозахисники пояснюють, що без цих змін досягти результату таким особам без громадянства, як Тимофій Плешка, практично неможливо, успіх може бути лише за підтримки юристів та адвокатів, щоправда, теж із чималими зусиллями. Ігор Бринош наводить приклад, що такими спільними силами вибивали для однієї родини документи цілих два роки (дітям свідоцтва про народження, а батькам – посвідку на проживання). Юристи зазначають, що держава має швидше реагувати на цю проблему, бо наразі є нові ризики збільшення кількості осіб без громадянства через військові дії на сході України та окупацію Криму. Народжені на цих територіях діти отримують документи невизнаної влади, і в майбутньому буде та ж проблема – чиї це громадяни та як отримати їм українські документи, звісно, якщо цього вони забажають.