З ГЕНЕРАЛІВ БУЛИ ГАРНІ ПРЕЗИДЕНТИ ТА КЕРІВНИКИ

Ніякої держави немає без державної мови. В Україні такої мови немає, не зважаючи на те, що закон про мови є. У нашій державі є Національний стадіон, Національний палац культури, Національна опера, Національний банк, але державної мови немає.

Уявіть собі, що було б у Англії, Франції, інших країнах, якби їхні депутати почали виступати в парламенті своїми мовами чи діалектами. Шотландець погано розумів би жителя Уельсу, гасконець — марсельця, баварець — берлінця. У нашій Верховній Раді звучить ламана російська, галицька, українська з домішками російської та десять діалектів депутатів від Закарпаття.

Хай наші «освічені» й досвідчені депутати виступають мовою, яка їм до вподоби, але при цьому нехай за свої кошти наймають перекладачів. Або нехай говорять мовою Шевченка, Гончара, Тичини, хай державною мовою (і тільки нею) з нами розмовляють в усіх, без винятку, державних установах, в установах торгівлі, обслуговування.

Наприклад, у тих же США, на які значна частина наших лідерів та ідеологів готова молитися, проживає 5 млн. українців, але немає жодної української школи. І останнє: антирусизм і русобоязнь у нас набувають дивних форм. Вертоліт, космонавт тощо — це русизми чи совєтізми, зате гелікоптер, астронавт, хіт-парад, брокер, дилер і сотні інших «чисто українських» слів зрозумілі всім українцям — такий наш менталітет, електорат, чи хто його знає.

Державна влада та устрій. У 1971-74 роках мені доводилось працювати в держстатистиці. Тоді апарат райкому партії, райвиконкому, райкому комсомолу налічував до 90 працівників. Нині штат райдержадміністрації більший у дев'ять разів, причому в ті роки район випускав продукції на сотні мільйонів дійсних карбованців, а тепер від того рівня залишилось 10%. Податкова інспекція району налічує працівників більше, ніж тодішня вся райвлада. Стоять завод «Конденсатор», картонна фабрика, меблева. Розпались, а точніше розікрались колгоспи й десятки інших підприємств. От чому не платимо пенсії, стипендії, а в лікарні скорочуємо працівників усіх рівнів, поки не прийде чума. Приватизували завод «Конденсатор» і 90% акцій опинились у руках восьми осіб. Колишні працівники райкому партії (секретарі, інструктори) теперішні голови держадміністрацій райради, зав. відділами. А ми чекаємо якихось змін.

Верховна Рада приймає закони про бджільництво (медом завалимо світ), про бібліотеки, які майже не працюють, а інші нормальні закони про землю, податки, підприємництво вже дві Верховні Ради «народити» не можуть.

У Англії платять зарплату депутатам тільки за ті дні, коли вони присутні на засіданні. А за що платять нашим? Якщо два місяці обирають голову, їздять на футбол, у залі регулярно більше третини депутатів відсутні, та ще й частина спить або читає газети й вимагає, щоб їх регулярно показували по телебаченню. Розслідуванням займаються депутати, журналісти, незалежні особи і т.iн. А для чого тоді СБУ, прокуратура, податкові служби, міліція? Як можуть голова Нацбанку, прем'єр і його зами просити в різних фондах, банках, у пана Камдесю позики, коли вже з їхнього боку відверто кажуть: «Гей, козаки, спростіть владу, скоротіть мільйони трутнів, бо все, що ми вам даємо, йде не на сільське господарство чи промисловість, а ніхто не знає куди».

У 1991-92 роках ходили листівки, що Україна на перших місцях у Європі з виробництва хліба, вугілля, сталі, сала. У жодній листівці не було надруковано, що Україна завозить. Ми сподівалися на США, Німеччину, діаспору. Думали, що за самостійність нас завалять доларами. Але всі хочуть мати конкретні гарантії під свої вкладення, хоч землею, заводами і т.iн. Надія на те, що розвинуті країни хочуть, щоб Україна була сильною індустріальною й аграрною державою, — байка. Ми потрібні як дешева робоча сила, як ринок для низькоякісних товарів. Літак ХХI століття ми ніяк не можемо нормально продати не тому, що він поганий, а тому, що він український, так само як наші танки, зброю, хоч США й інші країни продають їх наліво й направо, не питаючи дозволу. США допоможуть Естонії, населення якої — 1,2 млн., як на Закарпатті. А 50 млн. українців — це вже не під силу нікому.

У 1997 році я нелегально працював у Чехії на рабських умовах. І майже за Франком — «...далі тисячі таких самих, як я». У таких же умовах перебували майже 200 тисяч українців, які не мали документів, віз, тощо. А росіяни, білоруси, молдавани могли в'їжджати вільно. Очевидно, їхні президенти, депутати хоч трохи думають про своїх громадян, а наші правителі на своїх громадян... Їздять наші депутати до Японії, США чи ще далі й дорожче (причому не за свій кошт), а під боком у тих же чехів можна навчитись господарювати й мову свою поважати. 1996 року в Чехії побувало більше 40 млн. туристів при 12 млн. населення. Закарпаття — край туризму, здравниць, санаторіїв, приймає в десятки разів менше, ніж 20 років тому.

На нашу владу депутати всіх рівнів будуть молитися, адже вони тепер будуть «недоторканні», як каста в Індії. Я не вірю, та і трирічна дитина не повірить, що Лазаренко втік без згоди Верховної Ради, Президента та інших відповідних служб.

І ще одне: ми за тиждень по телебаченню бачимо сотні вбивств, річки крові, тисячі вампірів та іншої нечисті, бетменів, термінаторів. Коли оцінюєш рівень пісень, музики, то стає страшно за наш народ, особливо за молодь. Я працював директором школи, начальником цеху, і коли зустрічаюся з колишніми учнями та співробітниками, страшно стає, як ми духовно збідніли.

Вибори президента. Я збирав підписи за громадянина України Марчука Є.К. Не хочу згадувати, як збирають підписи в цілому. Зате ми побачили, що у зборах підписів мусили розбиратись Верховний суд, прокуратура і т.iн. Для всіх повинен бути єдиний закон, єдині права, обов'язки, можливості.

Я служив у армії в 60-х роках. Порядок в армії був. Голосувати я буду за громадянина Марчука Є.К. Основні причини — його програма дій, відкритість, професійність, по-моєму — чесність. З генералів були гарні президенти і керівники. У них більше, ніж в інших, поваги до дисципліни, порядку. Приклади — це генерали Де Голль, Ейзенхауер, перший лорд адміралтейства Черчилль та навіть генерал Хрущов, але не політпрацівник Брежнєв. Сто п'ятдесят років тому Т.Г. Шевченко писав: «А той щедрий та розкішний все храми мурує, та отечество так любить, так за ним бідкує, так із його, сердешного, кров, як воду, точить. А братія мовчить собі, витріщивши очі, як ягнята. Нехай, каже, може, так і треба». Це відповідає нашому сьогодні на всі сто. Багато людей не хочуть іти голосувати, їм байдуже. Це не правильно. Потім можемо скаржитися на самих себе. Мені не однаково, хто буде Президентом — колишній секретар парткому, голова колгоспу, дипломат чи генерал. Прошу всіх прийти на вибори проголосувати за свого президента.

П. ІГНАТКО,
колишній директор школи,
начальник цеху,
чотири роки безробітний,
Рахів, Закарпаття