«Замість квітів – гроші для захисників»

У грудні минулого року у редакції були незвичні гості: четвертокласники з Бучанської загальноосвітньої школи №4 зі своєю вчителькою Наталією Самійленко. Тоді діти привозили листівки та малюнки для солдатів, долучались до редакційної акції «Тепла листівка». І як з’ясувалось, для них такі заходи – норма. Діти постійно передають на фронт листи та малюнки, їздять в Ірпінський госпіталь до поранених бійців, організовують у школі ярмарки, а виручені кошти також віддають на потреби військових. Та без їхнього наставника, вчителя із щирим та чуйним серцем, із гострим почуттям патріотизму, можливо, цього і не було б. Тому напередодні Дня учителя, який відзначають сьогодні, 4 жовтня, «День» поспілкувався із Наталією САМІЙЛЕНКО, аби дізнатись, як минув у неї цей рік, як впливають на дітей події в країни та з якими відчуттями зустрічає своє професійне свято.

- Минулий рік пройшов досить плідно, ми не зупинились на наших акціях, продовжували щотижня їздити в госпіталь. У школі майже щомісяця проходили благодійні ярмарки, дітки випікали печиво, різні солодощі готували, продавали їх за символічні кошти, але збирали по вісім чи 13 тисяч гривень за один ярмарок. Гроші передавали батальйону Кульчицького, а в госпіталь – уже за потребою, уточнювали у волонтерів. Відпочили теж непогано, у Болгарію їздили, возили на відпочинок діток з Донецька, котрі ходять у нашу школу.

ЗАМІСТЬ КВІТІВ – ГРОШІ НА ЗАХИСНИКІВ

- А чия це була ініціатива?

- Моя, ми їздимо вже шостий рік, цього разу турагенство пішло нам назустріч, зробило знижки тим діткам, котрі з Донецька. З нами поїхала родина, котра втратила чоловіка та батька на війні, бо чисто психологічно їм треба була якась розрядка. У Болгарії ми були два тижні, відпочивали в  міжнародному молодіжному центрі, їздили в аквапарк, на острів Несебр, дітки займали призові місця у конкурсах, стали міс та містером цього центру. Невгамовні, скажімо так. А зараз у мене перший клас, у нас є тут батьки волонтери з Ірпінського госпіталю, ми з ними там і познайомилися, вони вирішили дітей до мене віддати, кажуть, подобається така змістовна робота.

На День учителя у нас проходить акція, коли замість квітів кошти кладуть у скриньку, розмальовану нашими дітками. Це теж для допомоги захисникам. У нас уже сума чималенька зібралась, почали збирати ще з першого вересня. Витратимо її на ліки. Плануємо також зустріч із новим поліцейським, у нас мама п’ятикласника працює у новому патрулі, вона прийде і до першачків, і в п’ятий клас, якраз буде тиждень безпеки дорожнього руху у школі. Потім плануємо запросити Ірину Цілик з її дитячими книгами, організуємо дітям зустріч зі справжньою письменницею. До нас часто приїздить Надія Коломієць, це художник-ілюстратор із «Видавництва Старого Лева», вони разом з дітьми намалювали патріотичну картину, яку ми теж повеземо у госпіталь.

МАЙСТЕР-КЛАС ВІД ШКОЛЯРІВ

- Як ви оцінюєте масштаби вашої роботи, не рахували, скільки всього зробили та передали солдатам?

- Наші можливості ж не безмежні, дітки можуть листи написати. Коли їздили в госпіталь до бійців ,з ними хочеться не про війну говорити, а про їхнє дитинство, щоб відволікти від спогадів. Діти разом з бійцями літачки робили, а солдатів учили квіточку з паперу складати. І от такі розмови на відсторонені теми – це наша посильна робота. Батьки наші в’яжуть шкарпетки, з порожніми руками до солдатів не їдемо, хтось передає печиво, хтось коробку з домашнім тортом.

- Виходить, що Ви через дітей і батьків долучаєте та певною мірою виховуєте?

- Звичайно, без батьків ми б нічого не могли зробити, усі працюємо в одному напрямку, знаєте, мені дуже пощастило на батьків та дітей, бо більшість моїх ініціатив підхоплюється ними.

«ШКІЛЬНІ СПРАВИ – ОБ’ЄДНУЮТЬ»

- Ви згадували, що з Вами відпочивали дітки-переселенці, певно, намагаєтесь не вирізняти їх, але  як взагалі діти сприймають тему війни?

- Коли починаєш розповідати про це дітям, вони плачуть, сльози у всіх на очах. У нас трепетне ставлення до переселенців, бо, буває, у деяких класах відчувається певне відчуження, а ми підхоплюємо їх під ручки у хорошому сенсі. Діти йдуть на контакт, розповідають, що там пережили, коли забирали речі, то чули вибухи. У мене не було таких ситуацій у класі, коли б дитина закрилась у собі. Оці всі шкільні справи – об’єднують, направляють дитину на те, щоб вона розкрилась. Саме діти-переселенці пишуть дуже щемливі  листи, наприклад, я дівчинка звідти і мені приємно, коли ти захищаєш мою землю. Діти планують туди повернутися. В однієї дівчинки мама досі працює у Маріуполі у податковій адміністрації, а тато з дітьми виїхав сюди. Я іноді запитую в неї, чи тобі не важко, але вона тримається. У нас у школі тема переселенців на контролі, і психолог з ними працює, тобто вони оточені турботою, але не демонстративною, а природною.

ПЕРШІ ЛИСТИ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

- Як змінюються діти останнім часом, як на них впливають заходи патріотичного спрямування, можливо, у  них формуються інші цінності?

- Зараз діти дуже розвинуті, а теми патріотичні вони сприймають дуже свідомо. От нам з минулим класом Марія Семенченко (редактор відділу «Суспільство» газети «День» - Авт.) привезла із 92-ої бригади прапор, що солдати дітям передали як вдячність за листи та малюнки. Він висить у нас на стіні, і я постійно розказую першачкам цю історію. Два тижні тому ми з ними написали наші перші листи, ми з батьками плакали, наскільки це було зворушливо. Ніхто їм не казав, а діти самі друкованими буковками написали «дякую», це ж тільки вчаться писати. Тобто вони прийшли вже з тим розумінням, що відбувається у країні. У нас перед початком уроків лунає гімнУкраїни, і от перший клас встає, усі кладуть ручки на серденько і співають зі мною гімн. Певно, і патріотичний настрій у родинах впливає, бо раніше це було покладено на вчителя, саме патріотичне виховання. І в основному йшли дітки російськомовні до школи, зараз більше україномовних.

ПРО НЕШТУЧНИЙ ПАТРІОТИЗМ

- Проте така тенденція, як у Вашій школі, ще не стала поширеною практикою, як думаєте, чому?

- Цей посил має іти від закладів освітніх, котрі займаються пропагандою серед дітей. Батьки теж закінчили усі школи, хтось занурився у політику, хтось ні, але після останніх подій, мабуть, не лишилось людей, котрі не  розуміють сакрального значення вишиванки чи прапора. Я зустрічаю більше людей, у котрих цей патріотичний дух не штучний, а від власного розуміння. Це має іти від школи, але ненав’язливо, я навіть батькам своїм не кажу, а дітки ходять у вишиванках не тільки на свята, а в будні. От сьогодні іменинниця вдягла свою найкращу вишиванку, а в неї їх три. Розповідаю дітям, що є буденні вишиванки, а є святкові. Я звертаю увагу на кожну вишиту сорочку на дитині, розпитую, де купили, розповідаю, з якого вона регіону, кожен приходить і прислухається. Усе це поступово стимулює у дитини розуміння: це ж наше, українське.

- А з якими відчуттями чекаєте на День учителя?

- У нас День учителя особливий, учні старших класів заміняють уроки для вчителів початкових класів, це в нас проходить День самоврядування. Ми спілкуємось в учительській, ясно, що контролюємо процес. Вибираються достойні, кращі учні, але це наскільки з їхнього боку відповідально, от вони зайшли запитати, які теми уроків, як краще першокласникам їх донести. У нас теж святковий настрій, ми чекаємо на свято з нетерпінням. У мене день народження на День учителя, 1 жовтня. Народилась у такий день, тому і стала вчителем. Хоча ще з першого класу обрала цю професією свою мрію не змінювала.

- Ви себе знайшли у цій професії, як ніхто…

- Так, я пару років тому вирішила змінити роботу, пробувала себе у журналістиці. Але оце перше вересня…Мій будинок - на площі біля школи, я все це свято бачу, а сама в цей час плачу. Я зрозуміла, що це таки моє. Оцей шум, гам, я сумую за цією суєтою та дітьми. Мабуть, не ми вибираємо професію, а вона нас.