Запах грошей

Несправедливо вважається, що справжні цінителі книжок повинні працювати викладачами літератури або бібліотекарями. Насправді «найрибніша» робота для бібліофілів — пункт прийому макулатури. Туди регулярно приносять раритетні видання —за ціною 20 копійок за кілограм. Безсумнівно, збір макулатури сьогодні не таке престижне заняття, як за радянських часів. Почесне знамено макулатурників із заслаблих рук піонерів підхопили... громадяни «без визначеного місця проживання». Проте галузь прийому відходів вторинної сировини живе та розвивається.

Першим містом у незалежній Україні, яке почало масштабно займатися утилізацією відходів як вторинної сировини, став Київ. За даними столичної адміністрації, щомісяця кияни «виробляють» близько 15 тисяч тонн різноманітних відходів. Більшу частину сміття відправляють на звалище. З другого півріччя 2003 року в Києві почала діяти екологічна програма під назвою «Відходи виробництва та споживання — в господарський обіг». Виконання цієї програми було покладене на підприємство «Київміськвторресурси». І сьогодні, за даними міськадміністрації, в столиці працюють 85 спеціалізованих приймальних пунктів — кіосків від цього підприємства. До речі, в центрі столиці таких пунктів значно менше, ніж на околицях. Міська влада не хоче віддавати під таку «неблагородну» споруду дорогоцінну землю. У пунктах приймають не лише макулатуру, а й текстиль, поліетилен, пластмасу, пляшки. Нарівні з цими пунктами прийом вторинної сировини здійснюють приватні фірми, з ліцензією або без неї.

Головною проблемою галузі на сьогодні залишається екологічна неграмотність громадян: у переробку в нас потрапляють лише 40% сміття, тоді як у Європі ця цифра сягає 80%. Усі інші «вторинні багатства» відправляють на звалище. Ситуацію щосили намагаються виправити жебраки — вони сортують сміття вже на полігоні. Природно, не з екологічних міркувань, а з метою отримати гроші за зібрану макулатуру або пластмасу. «Для нас було б дуже великою допомогою, якби місто серйозніше ставилося до екологічних програм, — розповідає заступник директора з питань заготівлі вторинної сировини підприємства «Київміськвторресурси» Ігор Завірюхін. — Поки що всі вони на стадії декларацій». Словом, якби громадяни не гидували здавати старі газети в макулатуру — місту було б вже легше.

Тим часом на Заході компанії б’ються між собою за право переробляти сміття. Рентабельність його вторинної переробки в Європі в середньому становить 15—20%. А в деяких країнах навіть 25—30%, як, наприклад, у Швейцарії, яка забезпечує сировиною кольорову металургію за рахунок переробки старих фотоплівок і батарейок, а також хімічну промисловість, утилізуючи поліетилен. Утилізація та переробка сміття стала також окремою галуззю економіки Німеччини з річним обігом приблизно 70 млрд. євро. До того ж, проби повітря німецьких міст свідчать про те, що з кожним роком воно стає дедалі чистішим.

В Україні також були спроби цивілізувати сміттєву галузь. Так, два роки тому для жителів кількох районів міста Києва розпочався експеримент із роздільного збирання сміття. Експеримент пройшов практично блискуче — майже всі його учасники-кияни навчилися правильно розкладати сміття по різнокольорових мішечках і контейнерах. Але продовження проект не отримав — спеціальні сміттєві баки відвезли, закінчилися й кольорові пакетики. А навченим громадянам довелося повертатися до екологічно неправильного способу життя.

А що стосується самих пунктів — кіосків прийому макулатури й інших відходів, то вони найчастіше розташовані у дворах і слугують місцем зустрічі вже згаданих бомжів. Утім, на сайті київській мерії (kmv. gov.ua) повідомляється, що практика підтвердила: «в кіосках постійний порядок, висока культура обслуговування та зразкова чистота прилеглої території». Також відзначається правильне розуміння з боку жителів сусідніх будинків такого «особливого сусідства». Щоправда, багато киян, буває, незадоволені публікою, яка там збирається. «Де вони беруть цей папір, який здають? Крадуть! Повний двір кримінальних злочинців розвели!» — обурюється пенсіонерка Ганна Григорівна, вікна квартири якої виходять безпосередньо на приймальний пункт. Є й інша думка. «Та мені однаково, хай заробляють собі гроші на хліб або горілку, шкода їх усе-таки», — сказала молода жінка, сідаючи в припарковане за кілька метрів від кіоску авто.

«Звісно, частина принесеного паперу крадена, — розповідає працівник пункту сортування зібраної макулатури Сергій, — наприклад, трапляються дипломні роботи та паспорти. Яка нормальна людина здасть у макулатуру свій паспорт?» Але документи — ще не найнесподіваніша знахідка. Одного разу Сергій знайшов серед купи паперу золотий ланцюжок. Він лежав у конверті, який здали разом з іншими документами. Але найчастіше на макулатуру йдуть картонні коробки а газети. А що стосується книжок, то серед них і справді часто трапляються раритетні видання. І тоді або приймальники, або сортувальники везуть їх на книжковий ринок «Петрівка» — продавати. Що, до речі, й стало для них постійним заробітком.

Бувають курйози й у приймальників металобрухту. «Вирішив якось жек у Дарницькому районі поміняти газові плити, — розказує заступник генерального директора «Укрвтормет» Микола Дацюк, — а в одній із квартир батько саме був у відрядженні за кордоном. Коли він приїхав, донька повідомила йому радісну звістку. Але, як виявилося, цей чоловік зберігав у старій плиті 16 тисяч доларів. Кинувся до жеку — питати, куди діли старі плити, жек відправив його в «Укрвтормет». Проте там усі старі плити вже спаяли між собою в брикети. Розбивати їх дуже важко. «Ми деякі розбили, але в них грошей не виявилося», — розповідає Микола Дацюк.

До речі, саме до пунктів прийому металолому найчастіше несуть «кримінальні» відходи. «Люки, ґрати — люди тягнуть все, що крадуть, — розповідає Микола Дацюк. — Але в наших пунктах є сувора заборона на прийом предметів кримінального характеру. Наприклад, до нас нещодавно принесли цілий багажник гальмівних колодок із залізничної станції. Ми, звісно ж, їх не взяли. Якщо знаходимо люки — віддаємо їх у «Київміськводоканал». Водночас нині масово відкриваються пункти без ліцензії. Там приймуть усе. І, на жаль, на це ніхто уваги не звертає...» — каже М. Дацюк.