Засіб формування «розумного простору»

Абревіатура початкової назви з часом трансформувала книгарню в «ЦУКОР». У його «солодких» стінах мешканці й гості Херсона завжди можуть знайти якісну й «розумну» українську книжку. Це сучасна й класична художня література, видання для дітей, публіцистичні твори, словники, історичні дослідження та інше. Є тут окремий куточок для релігійної літератури різних християнських конфесій. А з початку цього року в «ЦУКРІ» можна придбати й книжки з «Бібліотеки «Дня» та україномовний варіант щоденних номерів «Дня».

Наш кореспондент зустрівся з людиною, якій Херсон завдячує функціонуванню «ЦУКРУ». Це священик і активний громадський діяч Сергій ДМИТРІЄВ. Під час розмови за ароматним чаєм ми поговорили з отцем Сергієм про сьогоденну роль духовенства в просвітительській роботі, його бачення розвитку української культури, формування «здорових» поглядів на життя в молоді завдяки якісній літературі та ЗМІ...

— Отче, я спостерігаю за вашою діяльністю в Херсоні, й мені завжди хотілося запитати вас: чому ви вирішили займати активну громадянську позицію, а не бути священнослужителем у звичайному розумінні?

— Варто почати з того, що громадянська позиція не з’являється нізвідки. Передусім вона виховується в сім’ї. Я виріс у вільнодумній родині, яка мала неміфологізоване уявлення про історію та політичні реалії, й сприймала не Велику Вітчизняну, а Другу світову війну. Наприклад, я з дитинства знав, що Ленін — терорист. Бабуся також розповідала про три Голодомори та їхні жахіття. А мою маму не взяли до Компартії, бо вона сказала, що хоче боротися з нечесними партійними діячами. Постійно відвідуючи храми, спілкуючись із священиками, я побачив, що Церква повинна бути значно дієвішою щодо культурно-просвітницької роботи. Коли служив у Сумах, я завжди співпрацював із краєзнавчими та художніми музеями, місцевими осередками культури та інтелігенції. Пропагувати християнські цінності мені допомагали письменники, художники, вчителі — розумні люди, в яких священикам іноді варто повчитися.

— Як виникла ідея відкрити в Херсоні українську книгарню? Здається, це не дуже прибуткова справа...

— Коли мій син пішов до школи, я відчув нестачу «розумних» українських книжок у нашому місті. Особливо не вистачало якісної, незаангажованої історичної літератури. Та правда, яку ми чуємо від наших дідусів, може піти в могилу разом із ними. А от правильно підібрана домашня бібліотека ніколи не дасть згаснути пам’яті. Що сьогодні пропонують більшість книжкових магазинів? Детективи, любовні романи, низькопробну фантастику. Я заздалегідь розумів, що проект з книгарнею не даватиме матеріальних доходів. Але, озирнувшись, бачу, що «ЦУКОР» приносить значно більшу користь, ніж гроші: це підтримка вдумливого читача, людини, яка звикла замислюватися про свою роль у суспільстві та аналізувати внесок інших. Важливо також, що ми даруємо хорошу сучасну літературу в села та районні центри, де не завжди дитина має вихід до Інтернету. Намагаємось також іти в ногу з українським літературним процесом. Запрошуємо відомих письменників, публіцистів, художників. Наприклад, на зустріч із Сергієм Пантюком прийшло 30 людей. Але хто вони? Це — викладачі херсонських вишів, письменники, свідомі громадські активісти, просто розумні люди, які донесуть почуте сотням інших. Та й не всі можуть відвідувати престижні київські заходи, літературні зустрічі. А приїзд братів Капранових чи Станіслава Федорчука — ковток свіжого повітря для деяких херсонців. Для мене «ЦУКОР» — це ще й позитивний приклад того, що ти можеш зробити власноруч, не чекаючи допомоги від інших.

— Чи готові в Херсоні підтримувати такі ініціативи, як українська книгарня?

— Можна обурюватися низьким рівнем якісної літератури, людської етики, освіченості. Утім, так чи інакше кожен із нас формує навколо себе сферу спілкування. Завдяки книгарні я відчуваю культурний зв’язок з усією Україною, й у мене не складається враження, що в Херсоні живуть якісь «не такі» люди. Можна жити в Києві й ніколи не зайти до Театру ім. Івана Франка чи до Києво-Печерської лаври. Водночас я бачу, що український інформаційний простір перенасичений чужими думками. У аеропорту «Бориспіль» я знайшов усього кілька хороших українських газет. «День» — одна з них. Без перебільшення, це те видання, яке хочеться читати й повертатися до матеріалів, опублікованих там місяць і рік тому.

— Мабуть, тому ви й вирішили розповсюджувати через «ЦУКОР» видання з «Бібліотеки «Дня» та щоденні номери газети?

— Завдяки «Дню» розумієш, що здоровий погляд на українську політику, економіку й культурне життя — присутній. Я давно читаю цю газету й у той же час жалкую, що подібних видань в Україні дуже мало. Тому їх необхідно підтримувати. Та ж «Бібліотека «Дня» поповнюється не за рахунок державних коштів, тож повинна приносити її натхненникам і авторам не тільки авторитет просвітників, а й матеріальний прибуток. Багато хто цього не розуміє, вважаючи, що українське кіно, газета, книжка повинні діставатися задарма... Доки українець не платитиме українцеві за якісний інтелектуальний продукт, ми не зробимо свою культуру затребуваною. У нашій країні живе орієнтовно 45 мільйонів людей. Уявіть, який цінний внесок можна зробити у вітчизняне книговидання, якби мільйон українців у один день придбали по хорошій книжці, або коли б тисяч п’ятсот осіб передплатили «День». Однак я вірю, що завдяки наполегливій роботі кожного з нас такі часи не за горами.