Альтернативи арабського світу
Падіння Багдада 9 квітня 2003 року в арабському світі вважають днем ганьби, що нагадує 5 червня 1967 року — день, коли Ізраїль задав поразки арміям трьох арабських держав, завоювавши впродовж шести днів Західний берег, сектор Газа та Східний Єрусалим. Події в Іраку та спричинені ними потрясіння є сьогодні предметом роздумів для арабських інтелектуалів та ширших кіл громадськості, які намагаються проаналізувати та зрозуміти те, що сталося в Іраку, а також отримати уроки на майбутнє. Тим часом прихильники колишнього баасистського режиму в Іраку та інші подібні до них намагаються зберегти старі тоталітарні погляди та настрої. Для досягнення своєї мети вони обрали таку тактику: всіляко перешкоджати тверезому аналізу та неупередженій оцінці подій в Іраку, заявляючи, що будь-яка критика режиму Саддама рівносильна підтримці американської окупації Іраку.
Наприклад, Фахд аль-Фанек — колишній член партії «Баас» — нині є оглядачем йорданської газети «Ар-Райя». У квітні він писав, що падіння уряду Саддама в Іраку «дало ворогам режиму можливість проливати крокодилові сльози по демократії та засуджувати репресії та диктатуру, прикриваючи у такий спосіб свою підтримку американської окупації». Антисаддамівські настрої, за твердженнями аль-Фанека, «не були покликані служити цілям демократії, а лише зміцнювати американські позиції та виправдовувати американську окупацію». Цікавим є те, що таку ретроспективну підтримку Саддама та його диктаторського режиму сьогодні в арабському світі зустрічають із зростаючим обуренням, оскільки прості араби тільки зараз дізнаються про злочини, скоєні режимом партії «Баас». Прихильникам Саддама та його правління сьогодні доводиться відповідати на багато нелегких запитань. В арабському світі існує прецедент такого критичного аналізу своїх дій. Після перемоги Ізраїлю 1967 року Садік Джалал аль-Азм — відомий сирійський мислитель і професор філософії — видав книгу під назвою «Самокритика після поразки», в якій він піддав різкій критиці багато аспектів арабської політичної культури. Книга аль-Азма зробила сенсацію в арабському світі, породивши безліч відгуків і суперечок. Водночас головне питання стояло таким чином: як сталося, що така маленька держава, як Ізраїль, перемогла армії трьох арабських країн і окупувала протягом кількох днів величезні території Єгипту, Йорданії та Сирії? Це питання все ще відлунює через десятиріччя, і багато відповідей на нього зводяться не тільки до військових помилок, але й до ширших проблем політичного, економічного, культурного та технологічного розвитку арабських країн.
У 60-х роках пануючою в арабському світі відповіддю на тріумф Ізраїлю була пропозиція освоїти методи партизанської боротьби, яких вживали в’єтнамці, китайці та кубинці. Потім радянська модель набула популярності серед націоналістичних і лівих рухів, що захопили владу в Сирії, Іраку та Південному Ємені. Заклики до демократії, участі народу в управлінні країною та політичного плюралізму поступилися місцем панарабським націоналістичним гаслам, що пропагують арабську єдність, визволення Палестини та протистояння імперіалізму. Однак, оглядаючись назад на 70-і та 80-і роки, неможливо не помітити явні соціально-економічні невдачі деспотичних режимів, які уособлювали такий світогляд. Для країн із таким урядом характерними є великі борги, низькі темпи економічного зростання, ендемічна корупція та роздутий державний сектор, переповнені в’язниці, пригнічене культурне вираження. Недивно, що такі режими бачили в будь-якій критиці зраду та загрозу повалення.
Перебуваючи саме в такому застійному стані, Ірак здійснив 1991 року спробу воєнної експансії, метою якої була окупація Кувейту. І хоча іракські війська дуже скоро вигнали із Кувейту, поразка Саддама не підірвала його становища в арабському світі. Залишки армії Саддама не зазнали переслідування на території Іраку, що дозволило йому придушити повстання на півдні країни та зберегти владу. Незважаючи на спробу захоплення сусідньої арабської країни, Саддам майстерно зіграв на націоналістичних й антиамериканських настроях у регіоні.
Сьогодні розкриваються невідомі раніше злочини режиму Саддама, жертвами яких стали тисячі іракців. У всьому арабському світі люди порівнюють націоналістичні промови і масштаби варварства цього режиму. Сором за те, чого коштував іракському народу фальшивий вигляд баасистського режиму, сьогодні відчувається повсюдно. Стає зрозумілим, що жодні досягнення, незалежно від їхньої значущості, не можуть виправдати ту ціну, яку заплатив іракський народ впродовж останніх чотирьох десятиріч. За ті тижні, що минули з часу повалення режиму Саддама, іракський народ значною мірою взяв своє повсякденне життя під власний контроль, незважаючи на американську окупацію. Вони обирають місцеві ради, видають газети й організують різні політичні та громадські організації. Відновлення Іраку розпочалося і триватиме. Відлуння потрясінь, що сталися в Іраку, відчувається сьогодні в усіх столицях арабських держав, включно з тими країнами, де уряд повірив у те, що нафта та те багатство, котре вона приносить, захистять їх від невдоволення громадськості. Вимоги політичних та економічних реформ зростають і загострюються. Вітер змін знову промайне над Близьким Сходом, якому як і раніше, загрожує релігійний фундаменталізм та зовнішній тиск. Найкращою альтернативою і першому, і другому є добровільний рух убік демократичної відвертості та політичного плюралізму, що дало б громадянам арабських держав можливість самим визначати та будувати майбутнє своїх країн.
