Альтернативи немає, коли її не помічають

Минулий тиждень запам’ятався двома спробами створення союзів. Перша була вдалою й відбулася в Європі. Йдеться про Європейський валютний союз, до якого приєдналося 11 держав, і який може ввійти до підручників світової історії, як перемога здорового глузду над національними амбіціями.

Друга була невдалою й відбулася в Москві. На саміті СНД так і не було оголошено про створення спільного економічного простору або фактично — союзу пострадянських держав, заснованого на економічному підгрунті. Це, по-перше, дає підстави впевнено прогнозувати швидку смерть СНД як інституції, по-друге — засвідчує, що ця інституція з непевними ознаками та невідомою нікому роллю в світі просто вже нікому не потрібна. Але ніхто з лідерів країн СНД ще не може про це сказати відверто. І по-третє — це свідчить, що так звана інтеграція на теренах окремо взятого колишнього СРСР є настільки ж неможливою річчю, як колись була побудова комунізму в одній окремо взятій державі.

Таким чином, як би не тужили українські політики й державні лідери за втраченим минулим, як би не намагалися хоча б на словах відродити СНД до життя, це вже не буде реальним. Як не буде в близькому майбутньому реальним приєднання України до Європейського союзу й — відповідно — до валютного.

Альтернативи СНД немає, заявив Леонід Кучма під час фактично проваленого московського саміту Співдружності. Але ж насправді, очевидно, така альтернатива існує. Вона складається на очах — поки що з нафтової угоди між Туреччиною, Азербайджаном та Грузією. Цілком може статися, що з цієї угоди вибудується з часом нова геополітична реальність — звичайно, за умови подальшої її підтримки Вашингтоном. Вже зараз до цієї угоди можуть приєднатися Казахстан та Узбекистан. Саме вона може реально покінчити з конфліктами на Кавказі — й тоді вже не буде мови про миротворчі зусилля Москви в регіоні, не без яких ці конфлікти й досі існують. Фактично складається не просто альтернатива СНД, а потужне надрегіональне об’єднання, інтереси України в якому ніскільки не менші, аніж в ЄС. Інше питання — чи усвідомлює це Київ. Бо активність на цьому напрямку, реалізована проголошенням утворення ГУАМу (об’єднання Грузії, України, Азербайджану та Молдови) якось останніми днями не є помітною. Можливо, справа ще і в тому, що зараз надто багато сподівань на Росію мають і українські бізнес-кола, наближені до влади, й сама нинішня влада. Але ж існують і якісь державні інтереси...