«Асоційоване партнерство» замість ПДЧ

На липневому саміті НАТО у Варшаві Альянс планує запропонувати Києву і Тбілісі щойно розроблений статус: «асоційованого партнерства», а також тіснішу співпрацю в Чорному морі.

У Грузії, яка сподівалася отримати План дій щодо членства (ПДЧ), не приховують розчарування. Разом з тим у Тбілісі визнають наявні політичні реальності й розглядають статус асоційованого партнерства як важливий крок на шляху до НАТО, повідомляє видання New Europe.

Хоча статус «асоційованого партнерства» було засновано нещодавно — як втішний приз для Грузії замість обіцяного ПДЧ, це не просто символічний крок з боку НАТО. Так, зокрема, вважає екс-глава департаменту відносин між Грузією і НАТО Вахтанг Майсая.

Крім того, згідно з повідомленням грузинського видання Rezonansi, Альянс також запропонує Києву і Тбілісі формат «28+2» співпраці в Чорному морі, який раніше було випробувано у співпраці з Фінляндією та Швецією, які не є членами НАТО. Цю ідею запропонував заступник генсека НАТО Александер Вершбоу на Київському безпековому форумі, зазначивши, що Україна та Грузія мають також приєднатися до співпраці тому, що «можливі російські плани розмістити ядерну зброю в регіоні Чорного моря підірвуть баланс сил».

Експерти вважають, що приєднання Києва і Тбілісі до формату «28+2» зумовить подальшу ізоляцію Росії в Чорному морі, оскільки три інші країни — Болгарія, Румунія і Туреччина вже є членами НАТО.

«День» звернувся до експертів з проханням прокоментувати ініціативу НАТО щодо запровадження статусу «асоційованого партнерства».

«ПОТРІБНА ПОТУЖНІША ПРИСУТНІСТЬ АЛЬЯНСУ В ЧОРНОМУ МОРІ»

Джон ХЕРБСТ, голова Євразійського центру Діну Патричі в Американській Раді, Вашингтон:

— У мене немає жодних заперечень проти концепції «асоційованого статусу», але я не впевнений, що це необхідно. Україна і Грузія повинні робити все можливе, щоб зменшити їхню вразливість до кремлівської агресії та підривної діяльності. НАТО має прагнути допомагати їм у цьому.

НАТО має вжити рішучих заходів серед держав-членів на Сході для стримування агресії з боку Росії. Крім того, потрібна потужніша присутність Альянсу в Чорному морі як форма захисту Грузії та України. Я також вважаю, що США та інші країни НАТО повинні надати Україні оборонну смертоносну зброю. Ми повинні також забезпечити електронну систему моніторингу кордонів Грузії. Коли ж вести мову про повернення Криму, то нам потрібно прибрати лазівки санкцій, щоб упевнитися, що жодна західна фірма не займається бізнесом з Кримом.

«НАЗВА ВІДНОСИН МАЄ НАБАГАТО МЕНШЕ ЗНАЧЕННЯ, НІЖ ЗМІСТ»

Стівен ПАЙФЕР, старший науковий співробітник Інституту Брукінгза, Вашингтон:

— Я не впевнений у доцільності придумування дедалі більше нових назв для опису відносин між НАТО і Україною та Грузією. Наразі факт полягає в тому, що в НАТО не існує великого ентузіазму щодо постановки жодної з цих країн на шлях до членства в Альянсі. НАТО не має надавати країні план дій щодо членства, доки воно не має гарної відповіді на наступне запитання: що робитиме НАТО, якщо воно дає країні ПДЧ, і ця країна стає жертвою агресії? Проблема полягає в тому, що країна зі статусом ПДЧ не має гарантії безпеки відповідно до статті 5 Вашингтонського договору. Іноді створюється враження, що Київ і Тбілісі, так само як Москва, забагато уваги приділяють назвам. План дій Україна — НАТО 2002 року склав 95% від того, що містилося б у ПДЧ. Назва відносин має набагато менше значення, ніж зміст плану і та обставина, чи Україна і Грузія активно виконують узгоджені дії й будують мережу кооперативних зв'язків з Альянсом.

«У НАТО ВІДБУВАЄТЬСЯ ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ СВОЇХ ПІДХОДІВ ДО СПІВПРАЦІ З ЇЇ СХІДНИМИ ПАРТНЕРАМИ»

Володимир ОГРИЗКО, екс-міністр закордонних справ України, Київ:

— Уже вчора циркулювали деякі думки щодо того, яким чином зробити співпрацю між НАТО і Україною та Грузією більш інтенсивною. Хоча це робиться дуже неофіційно і, мабуть, зараз було б ще зарано говорити про якісь конкретні можливі рішення, але сама поява такої дискусії свідчить про те, що в НАТО відбувається переосмислення своїх підходів до співпраці з її східними партнерами. І ось пропозиція Туреччини про пришвидшений варіант вступу Грузії до НАТО є одним із свідчень того, що в цій структурі хочуть адекватніше оцінити ситуацію і зробити відповідні кроки.

Що ж до формули і змін форматів, безумовно, це теж є не лише суто політичним сигналом, який є надзвичайно важливим, але разом з тим суттєвим аргументом на користь поглиблення співпраці. Адже за зміною форматів завжди йде зміна якості співпраці між партнерами. Тому будь-яке просування в цьому напрямку, на мою думку, було б позитивним, і я дуже сподіваюся, що на Варшавському саміті НАТО і Україна, і Грузія стануть значно ближчими до Альянсу, ніж вони є тепер.

Звісно, ключовим у будь-якому співробітництві є не назва договору, чи угоди, чи програми, а той зміст, що його партнери вкладають у співпрацю, і це має бути ефективно. Але так само і форма має значення. Тому що країна, яка отримує ПДЧ, є неофіційним кандидатом на вступ до НАТО, а країна, яка цього позбавлена, є партнером, яких може бути безліч без будь-яких перспектив для вступу. Тому я не став би говорити лише про зміст, а треба говорити і про зміст, і про форму, тоді ефективність взаємодії буде найбільшою.