B очікуванні нової партії
Ні в кого, мабуть, не викликає сумнівів, що останні домовленості між Ізраїлем та Палестинською автономією — лише «місцева анастезія» для того, щоб пригамувати конфлікт на час до президентських виборів у США. Причому анастезія не дуже ефективна — незважаючи на вжиття обома сторонами заходів для виконання домовленостей, криваві сутички не тільки продовжуються, але й заохочуються, форсується силовий варіант вирішення конфлікту. Поступово стає зрозумілою думка про безперспективність спроб вирішення конфлікту в існуючих рамках — потенціал взаємних поступок практично вичерпаний.
У таборі арабських країн усе більше схиляються до силових варіантів вирішення конфлікту за прикладом Лівану. Після оголошення результатів єгипетського саміту в Йорданії, Єгипті, Сирії, Лівані пройшли багатотисячні демонстрації на підтримку палестинців. Керівники Ірану і проіранського руху «Хезболлах» у Лівані закликали до збройної боротьби проти Ізраїлю. Президент Іраку Саддам Хуссейн заявив, що його країна здатна воєнним шляхом знищити Ізраїль. Ще рік тому представники місцевої влади Ізраїлю на окупованих територіях повідомляли, що «неконтрольоване озброєння арабського сектора досягає загрозливих масштабів, і арабські селища перетворюються на порохові бочки». За оцінками ізраїльських військових, «це — вже не повстання, це — війна».
Одним із можливих сценаріїв розвитку ситуації в регіоні може стати поширення конфлікту на коло економічних і політичних інтересів більшості країн регіону. Такий сценарій несе в собі як позитивний, так і негативний потенціал. За сприятливого збігу обставин може відбутися «розмивання» конфліктної ситуації, що сприятиме появі нових підходів до її нормалізації. Але це, по суті — нова партія. Однак глибокі розходження релігійного, культурного, політичного, економічного характеру в таборі конфліктуючих сторін роблять позитивний результат малоймовірним, принаймні, в доступній для огляду перспективі. Не виключено, що ціна такої багатоходівки може виявитися неприйнятно високою: розширення меж проблемної зони обумовить втягування в конфлікт великих мас мирного населення країн регіону; не можна виключати хвиль тероризму з епіцентром на Близькому Сході, що будуть супроводжуватися численними жертвами.
Ще не сказала останнього слова Росія, яка має традиційно високий вплив на країни арабського світу — пам’ятаючи величезні потоки зброї та іншої безоплатної допомоги, що за часів «холодної війни» йшли до Близького Сходу з колишнього Радянського Союзу. У цьому контексті не варто забувати, що ситуація в цьому регіоні є одним із чинників, що впливають на процес «коригування» цінової політики на світовому нафтовому ринку. Останнє — важливе джерело надходжень до російського бюджету від нафтового експорту. Маючи в своєму розпорядженні важелі впливу на цю ситуацію, Росія може значно підвищити свій статус у відносинах із Заходом. Немає сумнівів, що таким шансом Росія постарається скористатися в повному обсязі.
Винятково важливими в остаточному вирішенні конфлікту будуть позиції регіональних лідерів — Ірану, Сирії, Єгипту, Йорданії, — а також політика Заходу стосовно них. Від ісламського чинника позбутися не вдасться. Але йому необхідно знайти нову, «більш рівну» і конструктивну роль у ряді інших чинників, що визначають процес світового розвитку.
Позитивні сценарії вирішення палестино-ізраїльського конфлікту можливі за умови відповідного коригування політичного курсу США і країн Євросоюзу, насамперед стосовно Ірану. Це питання може бути вирішене в США лише після президентських виборів. «Іранській стороні потрібні вибачення за різні санкції, ворожі відносини, звинувачення проти нашої країни, і, крім того, практичні кроки, які доведуть, що поведінка США змінилася реально», — заявив на прес-конференції в Нью-Йорку під час Саміту Тисячоліття президент Ірану Мохаммед Хатамі.
Деякі ознаки позитивних зрушень у цьому напрямку можна спостерігати на прикладі передвиборних висловлювань Буша-молодшого щодо, зокрема, готовності переглянути перспективи проекту Баку—Джейхан на користь альтернативних маршрутів транспортування каспійської нафти — через Росію та Іран. Можливі результати виборів далеко не очевидні, але від «потепління» американо-іранських стосунків у виграші залишилася б і Україна — у світлі розглянутої Іраном можливості використання маршруту транспортування свого газу через територію Вірменії, Росії і України як найбільш економічного. Можливість «окрику» США з приводу небажаного для Вашингтона розширення співробітництва з Іраном дотепер для України була вагомим стримуючим чинником.
Прогноз, особливо в суперечці двох різних цивілізацій — справа невдячна. Однак загалом можливі сценарії описати можливо. Якщо президентські вибори в США не дадуть арабським країнам гарантій перегляду політики Вашингтона на Близькому Сході, і 15 листопада засідання Центральної ради Організації визволення Палестини відбудеться і закінчиться ухваленням рішення про проголошення незалежності — це буде означати, по суті, оголошення війни Ізраїлю та його західним союзникам. «Задавити» Ізраїль арабським країнам не вдасться, а отже, не вдасться уникнути й кровопролитної бійні. В принципі, із деякими відмінностями може повторитися ситуація 1948—1967 рр. Діалог між західною і мусульманською цивілізаціями, не почавшись, виявиться перерваним. Стабільність у регіоні буде підірвано, розповсюджуючись на країни Середньої Азії. Хвилі терористичних акцій ісламістів прокотяться по країнах Заходу. «Вибух» на нафтовому ринку послабить позиції західних країн і підсилить позиції Росії.
Найбільш прийнятним сценарієм розвитку подій була б відмова від форсування подій до президентських виборів у США, відкладення вирішення питання про проголошення незалежності Палестини на деякий термін, доки нова політика в США не вималюється з достатньою чіткістю. Такий «перепочинок» надав би шансів за рахунок більш глибоких поступок конфліктуючих сторін та їхніх союзників спробувати знайти найбільш конструктивний вихід із «тупикової» ситуації. Реалізація такого варіанта багато в чому залежатиме від розмірів «компенсації» сторонам конфлікту за можливі втрати, без яких компроміс практично неможливий. Ступінь готовності сильних світу цього «потрясти гаманцями» для надання такої «компенсації» буде свідчити про зрілість людства, його спроможність до подальшого виживання. «Відсутніх» у цьому процесі не буде, і Україні участі в ньому не уникнути.
