Белградський розворот?

Візит Петра Порошенка до Сербії викликав здивування навіть у досвідчених дипломатів та провідних експертів із міжнародної політики.

Як зазначили західні агенції, Президент України несподівано вирішив зустрітися з лідером держави, яка є ключовим союзником Росії у Європі. У свою чергу українські міжнародники згадали не просто про проросійську, а про антиукраїнську позицію Белграда з цілої низки питань.

Сербія із самого початку російсько-українського протистояння на початку 2014 року категорично відмовляється ухвалювати будь-які рішення, які шкодять інтересам РФ.

Відомо, що Сербія принципово не приєдналася до західних санкцій, введених проти Росії через анексію Криму та події на Донбасі, незважаючи на те, що статус офіційного кандидата на вступ у Євросоюз робить для Белграда проведення узгодженої з Брюсселем зовнішньої політики практично обов’язковим.

Минулого року Сербія проголосувала проти резолюції ООН щодо Криму, де РФ фактично визначалася як «країна-окупант», і, таким чином, стала єдиною державою в Європі за межами екс-СРСР, яка стала в цьому питанні на бік Москви.

Сербія, хоча і проголошує свою військову нейтральність, на ділі в останні роки активно розвиває співробітництво з Росією у військовому плані. Сербська влада дуже тішиться із потоку військової техніки, який тече до Белграда з Москви як подарунки — це і військові літаки, і танки...

Сербія є спостерігачем у військовому блоці під орудою Росії, в Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ, Ташкентський договір), відповідно сербські військові регулярно беруть участь в спільних навчаннях із росіянами.

Зокрема, кілька днів тому під Новоросійськом уже вчетверте відбувалися навчання «Слов’янське братство-2018», в яких взяли участь десантники з Росії, Білорусі й Сербії. Цього року військові трьох країн відпрацювали спільні дії з підготовки та застосування коаліційної тактичної групи для проведення миротворчих та антитерористичних завдань.

На неофіційному рівні ставлення Сербії до України в багатьох випадках також є недружнім.

Сербські політики — причому не маргінали, а члени парламенту, — регулярно відвідують із візитами окупований Крим та навіть маріонеткові «республіки» на Донбасі.

Налаштовані проросійські сербські радикали брали активну участь у захопленні Криму, а тепер воюють на сході України на боці проросійських сепаратистів.

Сербська православна церква нещодавно оголосила тих, хто вимагає автокефалії для Української церкви, розкольниками та богохульниками, а тих, хто їм допомагає, — ворогами всього слов’янського православного світу.

На цьому тлі для рішення Петра Порошенка відвідати з офіційним візитом саме Сербію мали бути дуже вагомі підстави, а результати поїздки мали би стати просто «проривними». Утім, і через декілька днів після поїздки Порошенка на Балкани так і не відомо, в чому полягають позитивні для України підсумки президентського вояжу.

Одним із позитивів нібито мала стати домовленість про розширення угоди про безвізовий режим для громадян двох держав. Після завершення всіх формальностей українці зможуть перебувати у Сербії без віз до 90 днів протягом 180 днів, і так само серби в Україні. Але чи дійсно для українців це рішення є важливим в умовах, коли Сербія не є ані популярним туристичним напрямком (тому що там немає моря), ані країною, куди їдуть заробітчани?

За даними українських ЗМІ, минулого року серби відвідували Україну втричі частіше (36,5 тис.), ніж українці — Сербію (10 тис.), тобто безвіз наразі є більш корисним для громадян Сербії, ніж України.

Інша позитивна звістка з Белграда — це переговори про зону вільної торгівлі між двома країнами, які, нібито, вже майже на фінішній прямій. Наразі торговельні відносини між Україною та Сербією розвиваються досить динамічно.

За словами Порошенка, товарообіг між країнами в першому кварталі поточного року зріс на 34%. Мінекономрозвитку повідомляє, що в 2017 р. сербсько-український товарообіг, у порівнянні з 2016-м, збільшився на 21,5% і склав $ 319 млн. Відносне зростання, безумовно, суттєве, проте абсолютні цифри не вражають. За даними ЗМІ, зростання товарообігу, наприклад, з Угорщиною, минулого року склало 31,2%, або $ 629 млн. Це у два рази більше, ніж весь товарообіг із Сербією.

Інша справа, що угода про Зону вільної торгівлі з Україною, можливо, дуже потрібна самій Сербії, тому що вона може спростити приєднання цієї балканської країни до Світової організації торгівлі — саме таким шляхом свого часу домовилася з Україною, напередодні свого вступу до СОТ, Чорногорія.

Що стосується політичних питань, то всі проблемні теми — від контактів із окупованим Кримом та сепаратистськими утвореннями на Донбасі до питання притягнення до відповідальності сербських бойовиків на сході України — порушувалися українськими високопосадовцями під час поїздки до Белграда. На ці теми говорив і Порошенко, і міністр закордонних справ Павло Клімкін. Але практичний результат ми зможемо оцінити лише після того, як побачимо практичні наслідки домовленостей. Наприклад, має зупинитися взаємодія сербських політиків із окупаційними адміністраціями в Криму та на Донбасі. Щодо вироків сербським найманцям «ДНР/ЛНР», то сербські джерела поки що не надають нової інформації про суди відносно таких осіб. Напевно, висновки тут також робити ще зарано.

За задумом, проривним результатом поїздки Порошенка до Белграда мала стати домовленість про підтримку Сербською православною церквою надання автокефалії, помісного статусу Українській Православній церкві. Для цього Президент України в рамках візиту до Белграда провів зустріч із Патріархом Сербської православної церкви Іринеєм. Утім, чи вдалося домовитися саме щодо автокефалії, невідомо. Говорили більше про Косово.

Глава Української держави закликав Патріарха молитися за мир і наголосив на підтримці територіальної цілісності Сербії. У свою чергу Іриней зазначив, що високо цінує українську державницьку позицію щодо статусу південної сербської провінції Косово і Метохії, а також готовність президента посприяти у відновленні та захисті сербських православних церков і монастирів.

Нагадаємо, що ідею з відновленням храмів в СПЦ в Косово за української підтримки раніше вже просував посол України в Сербії Олександр Александрович. В середині червня він побував на аудієнції у Патріарха Сербської православної церкви Іринея, під час якої підтвердив, що Україна твердо підтримує позицію Сербської Православної церкви щодо статусу південної сербської провінції Косово і Метохії та запропонував допомогти відновити пошкоджені під час сутичок у цьому регіоні храми.

Чи дійсно Києву вдасться за обіцянку відновлення власності СПЦ в Косово домогтися від сербських церковників підтримки у наданні автокефалії Українській церкві, ми дізнаємося тільки тоді, коли це рішення буде приймати Вселенський патріархат і позиції всіх церков будуть оприлюднені.

Але ці намагання налагодити контакти з сербським православ’ям мають і інші наслідки — тут і зараз.

По суті, демонстрація дружби з Сербською православною церквою та акцент на твердій підтримці територіальної цілісності Сербії з боку офіційного Києва — це політична декларація того, що держава Україна повертається (або наголошує, що ніколи і не сходила) із принципів підтримки своїх православних слов’янських братів на Балканах. Тобто до «російськоподібної» балканської політики. Це, наразі, й є основним підсумком візиту українського Президента до Белграда.

Звичайно, президент Сербії Александар Вучич наголошував, що Сербія не визнає Крим, як Україна не визнає Косово, але сама прив’язка цих двох абсолютно різних випадків теж є проявом, скажімо так, незахідної орієнтації української зовнішньої політики.

Косово не є анексованим, воно проголосило незалежність, і наразі його визнали більш ніж 100 країн світу. Міжнародний суд ООН визнав, що оголошення незалежності не суперечило нормам міжнародного права. Косово визнають державою ключові західні союзники України — Німеччина, Франція, США... Є ще багато відмінностей, але не збігів із кримською ситуацією.

Дипломатичний маневр Києва на Балканах має всі шанси мати довготривалі та концептуальні наслідки.

По-перше, ставлення до України в регіоні з боку інших країн цілком може змінитися. Справа навіть не в Косово, яке фактично є нашим природнім союзником під час російської гібридної агресії в Україні та російської підтримки сербської гібридної політики в цьому регіону, хоча ми тепер явно в цьому протистоянні на боці Сербії та РФ. Мова про інші країни, з якими Україна мала би дружити не гірше, ніж із Сербією, які ввели санкції проти Росії та активно допомагають Україні. Так, Хорватія дуже багато робить для підтримки України, передаючі свій досвід мирної реінтеграції, Албанія є ключовим донором з деяких програм співробітництва України з НАТО, але Київ уже тривалий час не призначає посла до Загреба, а в Тирані взагалі не відкриває свого посольства. Не треба бути балканістом, щоб зрозуміти, що подумають хорватські та албанські очільники після вояжу українського Президента до Белграда.

По-друге, роблячи друзів Росії своїми друзями, ми ризикуємо потрапити у пастку, яку самі ж собі створюємо, під час урегулювання конфлікту на Донбасі.

На останніх навчаннях «Слов’янське братерство-2018» російські ЗМІ побачили всі ознаки того, що Росія активно готується сам, та готує Білорусь та Сербію до миротворчих операцій. Варіантів два — Косово та Донбас. На сході України росіян у «блакитних шоломах» міжнародна спільнота бачити не хоче, а ось на білорусів та сербів нібито може і погодитися. Єдиним шансом на недопущення введення на Донбас миротворців, дружніх Росії (причому в формальному сенсі, членів або спостерігачів у ОДКБ,) була би тверда позиція України. Тепер, після контраверсійного візиту голови Української держави до Белграда та заяв про дружбу і відсутність «відкритих питань» і проблем у двосторонніх відносинах, у нас просто немає аргументів, щоб протестувати проти формування контингенту миротворців із військових союзників РФ.

Варто зазначити, що ніхто і ніколи з українських експертів не пропонував і не пропонує «робити з Сербії ворога». Але багатовимірна оцінка всього комплексу зовнішньополітичної ситуації у світі, чітке формулювання власних стратегічних інтересів та обрання найбільш ефективного методу їх просування не завадило ще жодній країні.