Біда Європи
Це сталося. Після того, як Франція та Нідерланди відкинули Європейський конституційний договір, ірландське «ні» стало другим і, ймовірно, вирішальним ударом по сильній і об’єднаній Європі.
12 червня 2008 року повинне запам’ятатися як день, що визначив історію Європи. Незалежно від того, які будуть вжиті рятувальні заходи, вони не можуть приховати той факт, що ЄС залишив світову сцену, як серйозний зовнішньополітичний гравець, принаймні, на десять років (якщо не набагато довше).
Це сталося в той час, коли проблеми на Балканах залишаються невирішеними, Америка відчуває деякий занепад, Росія набирає силу, внутрішня політика Туреччини йде не в тому напрямі, Близький Схід — безпосередній сусід ЄС — загрожує вибухнути, а швидкість розвитку Китаю та Індії як нової сили визначатиме глобальну економіку й політику завтра.
Бідна Європа! Після референдуму в Ірландії вона сліпо й нерозсудливо поставила себе на край політичної безодні. Звичайно, ЄС продовжуватиме своє існування, як і продовжать функціонувати його інститути, на краще чи на гірше, засновуючись на ніццькому договорі. Однак активна, сильна Європа, спроможна визначати свою власну долю, ще деякий час не з’явиться серед гравців.
Коли такі шановні засоби масової інформації, як «Financial Times» попереджають про повторення європейської психодрами і замість цього закликають працювати над «результативною Європою», то це, швидше, потрібно сприймати, як поганий жарт, а не як серйозну альтернативу. Ні умовляннями, ні батогом віслюка не можна перетворити в скакового коня, поки хтось таємно задоволений станом осла. Саме це і є ключовою проблемою Європи: деякі члени не хочуть виходити за межі можливостей осла.
Проте можна реформувати інститути, якщо вони не працюватимуть, і саме це марно намагався зробити ЄС протягом 20 років. Після 1989 року історія поставила питання про необхідність розширення ЄС, але без проведення інституційної реформи ситуація в Європі з 27 країн-учасниць неминуче погіршиться — що принесе її громадянам ще більше розчарування.
Якими будуть наслідки референдуму в Ірландії?
1. Сильна європейська зовнішня політика, така потрібна, враховуючи сьогоднішню ситуацію у світі, була похована 12 червня на невизначений термін. Національним державам знову доведеться самостійно контролювати зовнішню політику. Це саме стосується й демократизації ЄС, а отже, його наближеності до простих громадян, а також його визнання ними. Враховуючи це, ірландське рішення виглядає особливо гротескно, оскільки воно сказало «ні» саме тому, що країна вимагала.
2. ЄС увійде в стадію стагнації. Процес розширення буде або відкладений, або повністю зупинений, оскільки ЄС не може й далі дозволити собі приймати нових членів, керуючись «ніццькою конституцією». Спочатку ціну заплатять балканські держави, а слідом і Туреччина.
3. Більш дрібні та середні члени, крім того, заплатять за ірландське рішення, коли зовнішня політика буде знову ренаціоналізована. Вони втратять вплив. Немає нічого дійсно нового в тому, якщо сприйматиметься політична позиція лише Франції та Великої Британії. Однак із Німеччиною справи йдуть інакше. Німеччина протягом довгого часу бачила свої стратегічні інтереси всередині структури інтегрованого ЄС. Довготривала блокада сильного ЄС обов’язково змінить цей погляд.
4. Як альтернатива більшому і сильному ЄС, франко- німецькі відносини знову вийдуть на передній план. У майбутньому тісна співпраця між Німеччиною та Францією більше ніж коли-небудь сформує старий і новий центри сили в блокованому ЄС. Однак, враховуючи ніццький договір, це призведе до внутрішньої дезінтеграції ЄС і формування двох таборів: ЄС інтеграції і ЄС Загального ринку. Фактично в рамках ЄС знову виникне Європейський економічний союз і Європейська угода про вільну торгівлю.
5. Всередині обширнішого ЄС солідарності загрожуватиме занепад. Солідарність — це не вулиця з одностороннім рухом. Ірландія, одна з країн, яка отримала найбільшу матеріальну вигоду від ідеї європейського об’єднання, відкинула цю ідею. Таким чином, переговори про Європейську валютну угоду, серце європейської солідарності, в майбутньому будуть набагато жорсткішими, ніж раніше (і без того вже досить важкі). Бідніші члени ЄС постраждають від такого розвитку подій.
Залишається крихітний шанс запобігти катастрофі, якщо Ірландія зі своїм «ні» залишиться ізольованою в ЄС. Проте крім цього ми повинні серйозно розглядати, чи виграють усі сторони, які беруть участь, та Європа, якщо в рамках ніццького договору та Загального ринку почнеться процес розділення: члени, які виступають за політичну інтеграцію, повинні йти далі, в той час, як ті, що задовольняються Загальним ринком, повинні залишатися позаду.
Ця формула працювала у випадку з монетарним союзом. То чому її не застосувати до політичної інтеграції? У будь- якому випадку, повна відмова від участі краще, ніж довготривала блокада й дезінтеграція європейського проекту.
Йошка ФІШЕР — міністр закордонних справ і віце-канцлер Німеччини з 1998 по 2005 рр., очолював партію Зелених Німеччини впродовж приблизно 20 років.
