А чи будуть санкції?

Нові санкції, які розробляє США і Євросоюз проти Росії, торкнуться енергетичної, банківської, а також оборонної сфери. Про це повідомила помічник держсекретаря США Вікторія Нуланд під час свого виступу у Фонді Маршалла у Вашингтоні в понеділок. Пані Нуланд зазначила, що санкції можуть мати й особистісний характер і звинуватила Кремль у «вкрай небезпечній» підтримці бойовиків на Сході України. «Абсолютно очевидно, що за останній тиждень спостерігається серйозне погіршення ситуації на місці», — додала дипломат. Вікторія Нуланд також сказала, що Вашингтон не схвалює постачання Францією вертольотоносців класу «Містраль» для Росії. «Ще до української кризи ми чітко заявляли про свою занепокоєність, оскільки вважаємо, що «Містралі» не треба постачати», — цитує її слова Skynews.

За словами чиновника, на рішення застосування санкцій має піти два-чотири тижні. Нуланд також нагадала слова президента США Барака Обами, який у червні на саміті G7 у Брюсселі зазначив, що Вашингтон «не збирається чекати місяці» із застосуванням каральних заходів для Росії...

Ухвалення нового пакету санкцій проти Москви підтримує і Великобританія. Зокрема, міністр закордонних справ Великобританії Вільям Хейг заявив, що «міжнародне співтовариство готове впровадити нові санкції, якщо Росія продовжить провокувати нестабільність в Україні». Проте наскільки реальне прийняття США і ЄС третього пакету обмежувальних заходів для Москви? І чи буде це справді ефективним для зупинення російської агресії на Сході України? Про це ми поговорили з провідним науковим співробітником Центру Карнегі Лілією ШЕВЦОВОЮ (Москва):

— Про секторальні санкції заговорили раніше, ніж чотири тижні тому. Як відомо, погроза, якщо її повторювати нескінченно, але не реалізовувати на практиці, стає комічною і перетворюється на фарс. У цій ситуації кілька обставин, які визначатимуть політику Заходу щодо третього рівня санкцій проти Росії.

Європа продовжує передбачати, що вона «бачить світло в кінці тунелю», як сказав нещодавно Штайнмаєр (міністр закордонних справ Німеччини — Ред.). Німеччина категорично проти посилення санкцій, з огляду на низку обставин, які ви в газеті «День» обговорювали.

Брюссель виявляється абсолютно беззубим, особливо напередодні завершення циклу діяльності цього політичного керівництва ЄС і приходу нового. Нещодавно Баррозу зробив заяву, в якій говориться, що 27 червня Євросоюз укладає торговельну угоду (Угода про Асоціацію - Ред.) з трьома країнами: Україною, Молдовою і Грузією. Проте ЄС запрошує Росію для участі в обговоренні конкретних деталей цих угод, щоб ліквідувати в Росії побоювання. Фактично ЄС пропонує Москві стати регулювальником відносин між ним і Україною, а також двома іншими країнами.

Навіть ця позиція свідчить про те, що будь-яка ідея санкцій третього рівня викличе опір або небажання виробляти цей механізм з боку ЄС. Насамперед — з боку двох європейських наддержав: Німеччини і Франції. Які можуть бути секторальні санкції, якщо Франція й надалі зобов’язалась для Росії постачати і будувати «Містралі»? Які можуть бути санкції, якщо німецький бізнес тісно залучений у всі три сфери активності, проти яких американці передбачають санкції? У мене є великий скептицизм, що ідея секторальних санкцій матиме підтримку європейського співтовариства. Питання в тому, чи зможуть американці просунути цю ідею незалежно від поведінки Європи.

Тут є одна обставина, яка вочевидь ускладнює для Обами ухвалення цього рішення. Він узагалі не хоче приймати жодних рішень щодо зовнішньої політики. Його основне кредо — уникнути всіх міжнародних зобов’язань. Тепер, з провалом американської політики в Іраку, перед Обамою стоїть одне лишень завдання — необхідність якимось чином зупинити наступ антизахідних сил, які готові поглинути Ірак і зупинити відновлення нової братовбивчої війни. Це поглинає всю його увагу.

Якщо зробити аналіз західної преси, то Україна відходить на друге місце. Тобто Захід перестав думати про Україну — вся увага тепер прикута до Іраку й можливості нової війни на Близькому Сході. Я не впевнена, що й Обама в цій ситуації буде готовий до вживання секторальних санкцій. Тому питання про третій рівень санкцій поки що повисає в повітрі. Вирішення його залежатиме від уваги Обами, а також від того, наскільки команда Обами, яка розуміє необхідність протидії Кремлю, що стає дедалі войовничішим, зможе переконати президента Обаму.

«ПУТІН ЗМІНЮЄ ТАКТИКУ В УКРАЇНІ»

— Нуланд також зазначила, що на ухвалення рішення знадобиться від двох до чотирьох тижнів...

— Цим вона дає два меседжі: один Німеччині, яка виступає за політику: «давайте не сердитимемо Росію й залишатимемося в рамках парадигми погрози санкціями». Другий меседж — черговий дзвінок для Володимира Путіна: «припиніть дестабілізувати ситуацію на Сході України! Проявіть гнучкість у газовому конфлікті з Україною». Але, по-перше, Путін зараз навряд чи може зупинитися. По-друге, є серйозні сумніви, що він може зупинити проросійські терористичні сили.

— Латиське видання IR пише, що Путін «пригальмував» на Сході України: не визнав референдуми так званих ДНР і ЛНУ, повернув посла Зурабова до Києва через те, що серйозно побоюється третього рівня санкцій. А як ви вважаєте?

— Поза сумнівом, усередині Кремля є побоювання, що секторальні санкції серйозно погіршать стан російської економіки, особливо комерційні інтереси правлячої еліти. Але я б не говорила про «гальмування» Путіна. Я б використовувала вислів «зміна тактики». Ми не знаємо, які саме чинники вплинули на її зміну й чому Путін не пішов на окупацію Сходу України. У мене складається враження, що в Росії ніколи серйозно й не думали про це. Швидше, в Кремлі міркували над варіантом на кшталт Придністров’я й надання допомоги цій невизнаній республіці. Думаю, що зараз йдеться про зміну кремлівської тактики й перехід до гнучкішої, різнопланової тактики впливу на Україну.

Ця тактика передбачає такі елементи:

1) дестабілізація ситуації за допомогою найманців і добровольчих сил підтримки «русского мира»;

2) формування в Україні проросійського лобі;

3) інструменти газового шантажу (інший різновид війни проти України);

4) вплив на майбутні парламентські вибори, а також вплив на нову проросійську фракцію всередині майбутньої Ради.

Ми також бачимо, як успішно Кремль веде роботу щодо впровадження «троянських коней» у європейське співтовариство, роз’єднує європейські держави в питанні про Україну. Тому слушно говорити про зміну тактики Кремля, а не про відмову від зміни курсу на дестабілізацію й спроб перетворення України на cordon sanitaire або буферну зону між Росією та Європою.

«УКРАЇНА ВЖЕ НАБУЛА ПОТУЖНОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ»

— Невже для України все виглядає так песимістично, і їй, як і Молдові з Грузією, завжди доведеться зважати на думку Росії?

— Україна має потужні козирі. Один з них — консолідація переважної частини українського суспільства (де тепер немає різниці між Заходом, Центром і Півднем України) довкола ідеї європейського курсу. Переважна більшість українців голосували за кандидатів, які висували прозахідні програми. За Тігіпка й Добкіна проголосувала меншість. Україна вже набула потужної національної ідентичності. Ми раніше говорили, що Україна розбудувала державу, але не змогла добитися національної ідентичності. Тепер виявляється, що вона зробила величезний крок, але державні інститути: армію, сили правопорядку, кордони треба будувати з нуля.

Україна також має такий потужний чинник тиску на Росію, як газовий вентиль. Україна як транзитна країна може регулювати отримання грошей Росією через труби «Газпрому» шляхом газового вентиля. Україна також має таку потужну «зброю», як вплив на функціонування російського воєнно-промислового комплексу.

Нарешті, Україна має ще величезний козир — незважаючи на параліч і імпотенцію західних політичних кіл — на Заході є розуміння, що Україні необхідно допомагати.