Долі ісламської демократії

Обурення всього арабського світу з приводу публікації в Данії коміксів, які зображують пророка Магомета, перемога руху ХАМАС у Палестині та дедалі більший радикалізм політики Ірану, — все це зробило питання про існування «політичного ісламу» фундаментальним для міжнародної дипломатії. Але однобока відповідь тут не підходить. Насправді, ми повинні облишити ідею про існування такого собі єдиного або глобального ісламістського руху.

Політичний іслам усіх кольорів з’явився як альтернатива світським арабським націоналістичним режимам, чия легітимність, заснована на боротьбі за незалежність своїх країн, випарувалася через їхню нездатність вирішити економічні та соціальні проблеми, встановити панування закону і гарантувати фундаментальні свободи. У Палестині, наприклад, ісламісти перемогли правлячу партію ФАТХ тому, що кілька років її правління в умовах ізраїльської окупації не принесли позитивних результатів.

Кожен новий уряд, який приходить до влади у Європі або Америці, розділяє атавістичне побоювання можливості «ісламської альтернативи» арабським світським націоналістичним режимам типу ФАТХ і намагається зберегти статус-кво. Але придушення всіх арабських опозиційних рухів місцевими монархами або світськими диктаторами означало, що «захист мечеті» став єдиним прикриттям, під яким можна почати політичну діяльність.

Новий політичний іслам уже не вдасться стримати, тому що демократія не може бути побудована за допомогою тиску на підпільні партії, які володіють сильною соціальною базою, як показали трагічні події в Алжирі 15 років тому. Єдиною альтернативою авторитаризму може стати нова політика, яка дозволить ісламістам брати участь у публічному житті і спонукатиме їх остаточно прийняти правила демократичної гри.

Уже є чимало більш або менш консервативних ісламістських партій, які згодні діяти за правилами демократії. Не випадкова також наявність ісламістів в органах законодавчої влади всіх країн, які переживають ті чи інші політичні перетворення. Наприклад, рух «Хезболла» у Лівії входить до парламенту, що вільно обирається. Така сама ситуація у Йорданії та Марокко.

Рух «Мусульманське братство» став помітною силою у парламенті Єгипту, незважаючи на обмеження участі ісламістських партій у виборах минулого року. Вільні вибори в Іраку виявили наявність величезного впливу ісламістських течій. У Туреччині перехід до демократії привів до влади Ісламістську партію справедливості та розвитку. Цей уряд зробив кілька важливих демократичних реформ і почав переговори про вступ до ЄС. Дані ісламістські партії не мають нічого спільного з «Аль-Каїдою», хоч деякі з найбільш консервативних зайняли дещо схожі ідеологічні позиції.

Ризик демократичних перетворень, які можуть привести до перемоги ісламістських партій — це парадокс, наявність якого Європа та Америка повинні визнати, якщо вони хочуть розробити цілісні підходи до реформ. Інакше кажучи, це мають бути підходи, полярно протилежні нав’язуванню демократії, що практикується в окупованому Іраку. Між іншим, одним із найгірших наслідків інтервенції в Ірак стало зміцнення ідеї «зіткнення західної та ісламської цивілізацій», що, у свою чергу, допомагає створити сприятливі умови для ісламістських рухів.

Зрештою, рухи за політичні реформи виникли в мусульманському світі задовго до «війни з тероризмом», розпочатої США, а реформатори не чекали, поки ЄС стане сильнішим і підтримає перетворення.

Зараз важливо показати, що демократія є для палестинців кращим способом досягнення їх національних інтересів. Це багато в чому залежить від нового уряду на чолі з партією ХАМАС і від його здатності перетворитися на демократичну силу, яка поважає норми права, демократії та міжнародної законності. Але це також залежить від Ізраїлю та міжнародного співтовариства, які повинні зробити все залежне від них, щоб забезпечити нормальне майбутнє палестинської держави з Єрусалимом як столицею.

Підтримка демократизації Палестини не означає, що міжнародне співтовариство не повинне зажадати від руху ХАМАС раз і назавжди відмовитися від терору, роззброїтися, поважати палестинську конституцію і визнати існування держави Ізраїль. Але це також не означає, що потрібно підтримувати санкції, які можуть завдати шкоди палестинському народу після того, як він виявив свою волю на демократичних виборах.

Подібним же чином визнання права ісламістів, які відмовилися від застосування насильницьких методів, брати участь у громадському житті не означає, що потрібно припинити політичну та ідеологічну боротьбу за усунення ультраконсервативних, а іноді й тоталітарних концепцій, що існують у суспільстві. Боротьба з расизмом, прищеплення терпимості та повага релігійних почуттів інших людей не означає, що нам потрібно ставити під питання принцип свободи преси або дослухатися до закликів ісламістів ввести цензуру, навіть якщо релігійні почуття й справді були ображені, як це сталося у випадку з датськими карикатурами. Існуючим у суспільстві ісламістським концепціям, які порушують права людини, слід дати політичну відсіч.

Ця політична проблема є одним із парадоксів демократії, яка дозволяє всім ідеям вільно змагатися одна з одною. Політичний іслам — це ризик, але ми можемо звести його до мінімуму лише за допомогою розробки розумної, яка враховує всі особливості, стратегії, а не скасовувати результати демократичних виборів.

Альваро де ВАСКОНСЕЛОС — директор Португальського інституту стратегічних та міжнародних досліджень.