Два за ціною одного — президентська влада в Аргентині
Перемога Крістіни Фернандес де Кіршнер на президентських виборах в Аргентині сповіщає про початок політичного експерименту, який виходить за національні кордони: йдеться про «правлячі пари». Це не говорить про те, що сім'я Кіршнерів володіє великим впливом у світі. Однак вони на рік випереджають владний дует, який може створити сім'я Клінтонув у США, що додає їм аури вагомості, що розповсюджується далеко за межі Латинської Америки.
Нестор Кіршнер, чоловік Крістіни і діючий президент Аргентини, не хотів знову балотуватися на посаду президента, незважаючи на те, що закон це йому дозволяє, і виборці віддають більше переваги йому, а не їй. Згідно з близьким оточенням Кіршнера, він хотів уникнути долі невдахи і втратити владу наприкінці другого терміну.
В цьому полягає можлива причина такої ранньої передачі влади своїй дружині. В Аргентині, на відміну від США, кількість переобрань не обмежена доти, доки перебування при владі президента не перевищить два послідовні терміни. Таким чином, за чотири роки Крістіна може вчинити подібним чином і передати естафету Нестору, який, у свою чергу, за чотири роки подасть у відставку, щоб не стати невдахою і так далі.
«Купити двох за ціною одного», — так жартував Білл Клінтон з приводу правлячих пар, коли він уперше був обраний президентом у 1992 році. Нестор Кіршнер не жартує з цього приводу. Більше того, він займається організацією політичного руху, який структуруватиме його проект.
Ніхто не вважає, що подібна структура може бути осторонь від діяльності уряду, або що він утримуватиметься від участі у прийнятті рішень його дружиною-президентом. Таким чином, аргентинці справді «купили двох за ціною одного». Вони проголосували за спадкоємність — суть кампанії Крістіни — у зв'язку з тим, що їхній стан з 2001 року, коли країна перебувала у розпалі економічної та політичної кризи, значно поліпшився.
Можливо, найважливішим моментом — і ключовою відмінністю від сім'ї Клінтонів — є той факт, що цей експеримент починається в Аргентині, схильній до великої організаційної вразливості. Нестор і Крістіна працюватимуть з парламентом, який значно ослаблений: закони, прийняті близькими до уряду законодавцями, дозволяють президенту «коректувати» бюджет і видавати «необхідні й термінові» декрети, які замінюють закони. Сім'я Киршнерів користуватиметься різновидом гіперпрезидентської влади.
Починаючи з 2001 року і до сьогодні сім'я Кіршнерів правила з менталітетом осаджених. Вони створили образ влади та моральної непохитності й допомагали собі, підбираючи всіх знехтуваних і позбавлених будь-якої влади ворогів, нездатних виступити проти них (ослаблені військові, наприклад, або цивільні службовці за часів диктатури 1976—1983 років). Це супроводжувалося виверженням популістської риторики: гучні голоси і зухвалі слова, а також обіцянки боротися не на життя, а на смерть з непевними, але зловмисними угрупуваннями, що переслідують особливі економічні інтереси.
Тим часом потрібних для Аргентини структурних змін зроблено не було. Корупція залишається. Економічний бум, викликаний збільшеним попитом на сировинні товари (Аргентина є провідним експортером соєвих бобів, кукурудзи, меду, а також лайму), був результатом змін в орієнтації сільського господарства Аргентини ще до приходу до влади сім'ї Кіршнерів: старі землевласники поступилися місцем операторам з управлінськими навичками.
Заслугою сім'ї Кіршнерів можна вважати те, що вони використали накопичені від експорту багатства для зміцнення економіки й поліпшення умов середніх і нижчих класів. Це значне досягнення. Однак Аргентина, як і раніше, дуже залежить від експорту сировини, їй не вдалося стимулювати економічну активність, основану на культурі народів, що її населяють, і їхньої професійної майстерності.
Крім того, маніпуляції з офіційною статистикою відкривають проблеми економічної моделі, яка ґрунтується на знеціненні песо і накопиченні резервів. Головною проблемою залишається інфляція, яку уряд покривав і стримував за допомогою хитких угод щодо цін, які не протримаються довго після приходу до влади Крістіни.
Деякі офіційні особи стверджують, що Крістіна почне епоху нової інституційної якості. Однак проблема «правлячих пар» — в Аргентині й, можливо, у всьому світі — полягає в тому, що жодний закон і жодний демократичний інститут не можуть їм протистояти. З цієї причини сім'я Кіршнерів спиратиметься на секретність. Нестор не буде публічно виражати будь-які погляди, які можуть натякнути на існування розділеної влади, але ніхто не вірить у те, що він триматиметься далеко від сцени.
Інституційна якість і відсутність прозорості несумісні. Як правило, прийняття рішень залежить від усе вужчого кола наближених осіб в умовах все зростаючої секретності. І, як це відбувається з людьми, які одружуються лише зі своїми близькими родичами, політичний ген також послаблюється.
Тим не менше, це виглядає як визначальна межа у стилі дій кіршнеризму, який розриває на шматки еліта, вигодувана й вирощена в Патагонії, та кілька близьких союзників, і всі решта. Їхні відносини з пресою дуже схожі. Вони спілкуються тільки з підконтрольними державі засобами масової інформації і ніколи не дають прес-конференцій.
Гіперпрезидентство, політичні погляди, що передаються генетично, а також план утримання влади на необмежений термін за допомогою легальної формальності — все це може поставити сім'ю Кіршнерів на один рівень із «довічною диктатурою», яку повернув до Латинської Америки президент Венесуели Уго Чавес.
Якщо Крістіна хоче вирішити проблему інституційної якості, а також ті проблеми, які вже спостерігаються в економіці, їй знадобиться не тільки сила. Передусім їй знадобиться свіже джерело ідей.
Роберто ГУАРЕШІ — протягом 13 років обіймав посаду відповідального редактора газети Clarнn у Буенос-Айресі. Нині займається письменницькою діяльністю й читає лекції в університеті.
