Кінець неолібералізму?

Світ не був добрим до неолібералізму, цієї збірної солянки ідей, які ґрунтуються на уявленні фундаменталістів про те, що ринки — це саморегулюючі системи, які ефективно розподіляють ресурси, а також добре слугують інтересам суспільства. Саме цей ринковий фундаменталізм ліг в основу тетчеризму, рейганоміки і так званого вашингтонського консенсусу, з їхньою орієнтацією на приватизацію, лібералізацію та незалежні центральні банки, що цілеспрямовано концентрують свою увагу виключно на інфляції.

Протягом чверті сторіччя країни, що розвиваються, змагалися між собою, і ті, що програли, очевидні: країни, які дотримувалися політики неолібералізму, програли гонку не лише в економічному зростанні; у той час, коли вони дійсно зростали, економічний ефект розподілявся непропорційно серед тих, хто знаходився вгорі.

Хоча неоліберали й не хочуть визнавати це, їхня ідеологія також не витримала й іншого випробування. Ніхто не може заявити, що фінансові ринки зробили велику роботу в розподілі ресурсів наприкінці 90 х років, коли97% інвестицій було зроблено у розвиток волоконної оптики, що дало якісь результати лише через роки. Однак ця помилка хоча б принесла несподівану вигоду: в міру того, як вартість комунікації знизилася, й Індія та Китай більше інтегрувалися у глобальну економіку.

Проте важко помітити таку вигоду в масовому нераціональному використанні ресурсів у житловому будівництві. Збудовані нові будинки для сімей, які не могли собі цього дозволити, були зруйновані й розграбовані в міру того, як мільйони сімей змушені були їх залишити, в деяких суспільствах у результаті втрутився уряд — щоб знести розвалини. Інші поступово приходять у запустіння. Таким чином, навіть ті, хто були зразковими громадянами, беручи позики з обачністю і утримуючи свої будинки належним чином, сьогодні знаходяться в тій ситуації, коли ринки знизили вартість їхніх будинків нижче за рівень, який вони могли собі уявити тільки у страшному сні. Щиро кажучи, від надмірних інвестицій у нерухомість була короткочасна вигода: деякі американці (можливо, лише на кілька місяців) насолоджувалися домоволодінням і життям у просторішому будинку, ніж вони мали б в іншому випадку. Однак чого це коштувало їм самим і світовій економіці! Мільйони втратять свої накопичення всього життя, щойно вони втратять свої будинки. Втрата права викупу закладених будинків призвела до вповільнення світового зростання. Все більше людей погоджуються з прогнозом: це уповільнення буде тривалим і широкорозповсюдженим.

Ринки також не змогли добре підготувати нас до зростаючих цін на нафту та продукти харчування. Звичайно, жоден з секторів не є прикладом економіки вільного ринку, та це лише частина проблеми: балачки про вільний ринок використовувалися вибірково — ними користувалися, коли це слугувало певним інтересам, і відкидали його, коли таких інтересів не було.

Можливо, однією з чеснот адміністрації Джорджа Буша стало те, що відстань між балачками та реальністю була меншою, ніж за Рональда Рейгана. На всі обіцянки Рейгана про вільну торгівлю він щедро наклав торгові обмеження, включаючи горезвісні «добровільні» обмеження на експорт автомобілів.

Політика Буша була гіршою, але ступінь, до якого він відкрито переслідував інтереси військово-промислового комплексу США, був більш очевидним. Єдиний раз, коли адміністрація дала зелене світло, стався у випадку з субсидіями на етанол, вигода для навколишнього середовища яких викликає сумніви. Коливання на енергетичному ринку (особливо за допомогою податкової системи) тривають, і якби Бушу це зійшло з рук, то проблема була б іще серйознішою.

Подібна суміш риторики вільного ринку та втручання уряду зіграла особливо погану роль у країнах, що розвиваються. Їм було сказано припинити втручатися у сільське господарство, таким чином піддаючи своїх фермерів знищувальній конкуренції з США та Європою. Фермери країн, що розвиваються, можливо, й могли б скласти конкуренцію фермерам США та Європи, однак вони не могли конкурувати з субсидіями США та ЄС. Не дивно, що інвестиції у сільське господарство у країнах, що розвиваються, поменшали, а продовольча прірва стала ширшою.

Ті, хто пропагував цей помилковий шлях, не повинні непокоїтися про виплату страховки за посадовий злочин. Тягар витрат нестимуть країни, що розвиваються, особливо бідні. Цьогоріч буде великий сплеск бідності, особливо якщо правильно оцінимо його масштаб.

Одним словом, мільйони людей у країнах, що розвиваються, все ще не зможуть собі дозволити відповідність мінімальним вимогам харчування. У багатьох країнах зростання цін на продукти харчування й енергоносії виявиться особливо згубним для бідних, оскільки саме ці статті становлять основну частину їхніх витрат.

Злість на ситуацію, що утворилася, відчутна у всьому світі. Гравці на біржі, що недивно, більше за інших є предметом цієї злості. Гравці на біржі кажуть, що вони не є причиною проблеми, що вони просто займаються «відкриттям цін» — іншими словами, відкриваючи, трохи з запізненням, щоб можна було значно змінити ситуацію цього року, щоб утворилася недостача.

Однак ця відповідь лицемірна. Очікування зростаючих і нестійких цін сприяє тому, що сотні мільйонів фермерів вживають застережних заходів. Вони можуть заробити більше грошей, якщо трохи притримають свої запаси зерна сьогодні та продадуть його пізніше; а якщо вони цього не зроблять, то вони не зможуть собі цього дозволити, якщо урожай наступного року виявиться нижчим, аніж очікується. Небагато зерна, яке прибирають із ринку сотні мільйонів фермерів у всьому світі, додає масла у вогонь.

Захисники ринкового фундаменталізму хочуть перекласти провину з провалу ринку на провал уряду. Один із високопоставлених чиновників Китаю заявив, що уряд США мав зробити більше для захисту американців із низьким прибутком від втрати їхніх будинків. Я згоден. Але це не міняє фактів: банки США недооцінили ризик у колосальному масштабі, що мало глобальні наслідки, тоді як ті, хто керував цими інститутами, пішли безкарними з мільярдами доларів у якості компенсації.

Сьогодні між соціальними і приватними прибутками є невідповідність. Доти, доки вони не будуть вирівняні, ринкова система не зможе добре працювати.

Неоліберальний ринковий фундаменталізм завжди був політичною доктриною, служкою певним інтересам. Він ніколи не підтримувався економічною теорією. Зараз має бути ясно й те, що він не підтримувався історичним досвідом. Отримання уроку з цієї ситуації може стати просвітом серед хмар, що густішають сьогодні над глобальною економікою.

Джозеф Є. СТІГЛІЦ — професор економіки Колумбійського університету, лауреат Нобелівської премії з економіки за 2001 рік. Його остання написана у співавторстві з Ліндою Білмс книга називається «Війна ціною в три трильйони доларів: істинні витрати іракського конфлікту».