Київ закликає до діалогу… Варшава мовчить

Днями міністр закордонних справ України Павло Клімкін написав велику статтю для ресурсу Zbruc «Україна і Польща. Випробування історією», яку присвятив відносинам сусідніх країн та нещодавнім дискусіям, що розгорнулися між нами.

«Я переконаний, що визначальними в польсько-українській історії були не війни й конфлікти, а саме століття мирного співжиття, спільна праця, мільйони спільних шлюбів і народжених в них дітей», - пише Клімкін.

За словами шефа української дипломатії, не існує жодних об’єктивних причин для будь-якого погіршення взаємин між країнами. «Проте нас несподівано накрила непотрібна й шкідлива для обох народів хвиля з минулого, штучно піднята й розбурхана політиками й медіа», - наголошує він.

Зокрема, Клімкін згадує постать Богдана Хмельницького. Нагадаємо, нещодавно прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький поставив цього військового, політичного діяча і гетьмана в ряд з Гітлером і Гіммлером. «День» уже писав про це у статті «Наскільки далеко зайде Варшава» від 14 лютого 2018 року. Клімкін не заперечує те, що Хмельницький був досить суперечливою постаттю, але «увійшов в історичну пам'ять українців саме як герой, який визволив Україну від польського поневолення й тяжкого національного приниження».

Крім того, згадує міністр і про нещодавно ухвалений закон «Про внесення змін до Закону про Інститут національної пам’яті - Комісію з переслідування злочинів проти польського народу і деяких інших законів». За його словами, документ «став яскравим прикладом однобокого, чорно-білого підходу до історії». Варто зазначити, що наше видання також відреагувало на цю новину в матеріалі «Без істерик!» від 6 лютого 2018 року.

Клімкін нагадує про рецепт примирення, який колись знайшли Німеччина та Франція – «колишні одвічні вороги, а нині найближчі друзі й партнери». «Їхні політики залишили гострі проблеми минулого науковцям, а самі ретельно стежать, щоб це минуле не затьмарило сьогодення й завтрашній день. Взаємна повага, толерантність, спільний осуд злочинів й вшанування невинних жертв, зрештою прагматизм і елементарний здоровий глузд – ось перевірений європейський рецепт подолання нинішньої кризи в українсько-польських відносинах», - зазначає міністр.

Автор наголошує, що від ескалації історичних суперечок не виграють ні Варшава, ні Київ, а лише Москва. «Саме це змушує мене припускати, що ідею спекуляцій на польсько-українській історії польським націоналістам підсунув не хто інший, як російські спецслужби», - зазначає міністр. Слід зазначити, що з такою думкою Клімкіна повністю згодна співголова Групи з міжпарламентських зв'язків із Республікою Польща, народний депутат України Оксана ЮРИНЕЦЬ, яка ще перед остаточним ухваленням скандального польського закону зазначила, що «ця гра - на руку третій стороні, зокрема Кремлю» («Ця гра – на руку третій стороні» , від 27 січня 2018 року).

Клімкін додає, що «у минулому відсутність солідарності між Польщею й Україною рано чи пізно закінчувалася тим, що обидві вони потрапляли під московське ярмо». «Якщо хтось заколисує себе вірою в те, що з Польщею таке більше трапитися не може, то мушу застерегти наївних: програма-максимум Кремля – дезінтеграція ЄС і відновлення сфери впливу колишнього СССР, розпад якого В.Путін вважає «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття», - пише міністр закордонних справ.

Насамкінець Клімкін зазначає, що готовий до відвертого діалогу з польськими колегами, вшановувати пам’ять загиблих усіх національностей, просити пробачення та прощати, але поки що не бачить подібної готовності з польської сторони. «Але я твердо знаю, що іншого шляху у нас просто не існує. Закликаю українців та поляків, яким дорогі наші спільні надбання, не мовчати й сказати своє слово», - пише Клімкін.

«ЦЕ СПРОБА ПОКАЗАТИ, ЩО В НАС Є СВОЯ ПОЗИЦІЯ»

«День» звернувся з проханням прокоментувати цю статтю до співголови Групи з міжпарламентських зв'язків із Республікою Польща, народного депутата  України Оксани ЮРИНЕЦЬ:

- Думаю, міністр підійшов до багатьох моментів дуже правильно, виважено і по-науковому, адже тут дуже чітко висвітлені загальновідомі та прийняті світом і суспільством історичні факти. Я не бучу тут чогось провокативного або несправедливого. Позиція абсолютно витримана, він говорить, що є ваша позиція, яку ми поважаємо, але з якою не погоджуємося, але натомість ми пропонуємо свою позицію і говоримо дуже справедливо, не закидаючи чогось. Вважаю, це дуже правильний крок.

Через деякий час ми бачимо, що люди на певному рівні дуже ґрунтовно підходять і готуються до виконання своїх обов’язків.

У перемовинах, які були у Варшаві (16  лютого між делегаціями на чолі з віце-прем’єр-міністром України Павлом Розенком і віце-прем’єр-міністром Польщі Пьотром Глінським, - Ред.) піднімалися питання подальшої співпраці. Ми показали свою прагнення до співпраці, відкритості, дискусії. Наш віце-прем’єр-міністр пояснив, яку бере на себе відповідальність. Натомість з боку наших сусідів ми почули, що вони мусять подумати, підготуватися і висловити свою позицію в Києві.

Дуже правильно, що завтра (3 березня – Ред.) на такому рівні буде відзначення сумних дат в Павлокомі та Пермишлі, куди поїде велика делегація. Мені особисто телефонували багато поважних людей з громадських організацій Надсяння, Закерзоння, яким уже за 80 років і які щасливі з того, що їх почули і що вони не самі туди поїдуть.

Тому ця стаття міністра закордонних справ дуже вчасна. Думаю, що вона була написана за консультацій з істориками. Я б навіть хотіла, щоб до кожного питання ми підходити з таким ґрунтовним аналізом, тоді було б більше результату. Адже ми повинні говорити аргументами, не маємо замикатися в собі та думати, що про нас скажуть. Треба приходити та дискутувати на всі майданчики, на які нас запрошують.

Ми вже дійшли до того моменту, коли маємо вчитися історичну політику нашої держави. Бачу тут спробу показати, що в нас є своя позиція, що ми виробляємо свою історичну політику, навіть якщо ми вважаємо, що це не те, чим би ми мали займатися. Дуже добре розставлені акценти - ми хочемо будувати майбутнє.

У Франка є дуже хороша фраза, що секунди, які траплялися в нашій історії, не можуть затьмарити століття спільного співіснування.

Я повністю погоджуюсь із цією статтею, вона мені дуже сподобалася і навіть є відчуття гордості за те, що ми розуміємо, що дуже багато речей маємо починати робити дуже правильно.

- А як ви оціните слова Павла Клімкіна, що за ідею спекуляцій на польсько-українській історії відповідальні російські спецслужби?

- Однозначно, з усього, що відбувається в польсько-українських відносинах виграє лише один – і не Польща, і не Україна, а Росія. Коли ми поїдемо у Варшаву, то побачимо, що посольство РФ – це палац, який впевнено стоїть посередині столиці і ці впливи важко не відчувати. Інколи, коли траплялися негативні ситуації, навіть на Західній Україні, ми розуміли, що люди, які пишуть антипольські плакати, не знають ані польської, ані української. Тому тут точно застосовуються методи ФСБ, «розділяй і владарюй» далі починає працювати, а система, якій сотні років, впроваджується і далі. Це ті ж самі технології та впливи. Звичайно, це сумно, бо ми розуміємо, що ця гібридна війна ведеться не лише на окремій території, а Брекзит і ситуація в ЄС не є випадковою. Є демократичний світ і є Росія – це полюси, які можна спостерігати в геополітиці сьогодні. Запускаються агенти для того, щоб плюндрувати ім’я України. Це сплановані експромти, організовані Росією, і я буду абсолютно солідарна з міністром закордонних справ.

- Ви згадували, що завтра їдете в Перемишль. Розкажіть детальніше про цю подію.

- Мене запросив голова обласної ради. Є громадські організації Закерзоння та Надсяння. Це люди, які долею обставин і історії були переселені в частину Львівщини та інші регіони. Обласна адміністрація допомагає їм дістатися туди за допомогою автобусів, аби вони могли вшанувати тих, хто загинув в Павлокомі, і це робиться кожного року. Коли відзначалися 200 років з дня народження Вербицького, ці заходи були об’єднані. 3 і 4 березня - дуже важливі дати для цих людей.

Це дуже правильний крок, але він робиться не тільки сьогодні і через події, які сталися. Зараз цією ініціативою хочуть скористатися більше людей, адже підростають їхні діти та внуки, яким вони могли б показати це. Як було зазначено в статті, там була знищена велика кількість українців, проте люди, які туди їдуть, ніколи не мають відчуття, що нинішні жителі їм щось винні. Так сталося, були такі сумні дати. Але немає того, що зараз хочуть закинути нам. Тому болючим і негативним стало прийняття закону про «Інститут національної пам’яті», на який дали реакцію і Верховна Рада, і я з Миколою Княжицьким, як співголови Групи з міжпарламентських зв'язків з Польщею.