Лікарі у задзеркаллі
Днями професійні обов’язки завели мене на прийом на честь лауреатів міжнародної премії імені Гуго Гроція — голландського гуманіста і юриста, ім’ям якого московський журнал «Международное право» та посольство Нідерландів у Москві вшановують кращих російських юристів-міжнародників.
Цього разу серед вшанованих були екс- прем’єр Євген Примаков та жінка-професор з Ростова, яка, як пояснили організатори, працює у найскладнішому з погляду застосування міжнародного права регіоні — Північному Кавказі. Після вручення нагород журналісти почали допитуватись у Примакова, наскільки відповідає нормам міжнародного права чеченська війна. Академік коротко відповів, що відповідає, i запропонував звернутися до ростовської гості. Схвильована увагою преси лауреатка почала впевнено — відчувалося, що не вперше, — пояснювати, наскільки точними й правильними є дії Росії... — А біженці? — Останнім часом у їхньому становищі теж відчувається поліпшення... Все це я щодня чую від російських офіційних осіб, по телебаченню і радіо... Але ж тут я був, перепрошую...серед юристів. Серед фахівців з міжнародного права, завдання яких, як я думав — захищати саме це право, а не ставлення до нього влади! І який урок професійності одержать студенти шанованої лауреатки, якої поваги до Права варто від них очікувати?
Наступного дня я слухав враження від подорожі Чечнею лорда Джадда, керівника делегації ПАРЄ. Росіяни хотіли, як краще... Вони привезли європейських парламентарів до Грозного — а лорд Джадд був схвильований тим, як на початку ХХI сторіччя зусиллями власної влади знищується ціле місто. Вони показали табір у Чернокозово — чудові умови! — а лорд був шокований тим, що утримувані там досі не зустрічалися з адвокатами... Однак набагато більше, ніж лорд Джадд, був шокований спецпредставник російського в.о.президента із забезпечення прав людини в Чечні Володимир Каламанов — шокований саме реакцією європейських гостей. Що ж це за люди такі знервовані! «Це аргументи людини зі спокійної країни. На даному етапі розвитку Росії в нас дещо інша система цінностей».
От тобі й маєш. Це як у задзеркаллі — до здорових нормальних людей ставляться як до тяжко хворих, не усвідомлюючи власної хвороби. Тим часом, саме чеченська кампанія, ставлення до ситуації з біженцями, загибель Грозного, ситуація з кореспондентом Радіо «Свобода» Андрієм Бабицьким продемонстрували, наскільки тяжко хворіє російське суспільство — від без двох тижнів президента до останнього обивателя, готового віддати свій голос за Путіна.
Залишається тільки сподіватися, що хвороба не безнадійна.
