«М'яка політика» як наслідок особистих інтересів?
Особливу роль у цій «новій хвилі» української політики приділяли російському Мінпаленерго — адже не секрет, що в паливно-енергетичному комплексі більше, ніж будь- де, нагромадилося невирішених проблем між двома країнами. Москва від імені Мінпаленерго ясно давала зрозуміти, що надалі не збирається розмахувати дубиною українських боргів за енергоносії — ключовим інструментом великодержавного шантажу. Мінпаленерго став надзвичайно поступливим у розмовах про високі транзитні тарифи, що у багато разів перевищують російські, по-дружньому заплющивши очі на реекспорт, що різко збільшується, російської нафти, начебто завезеної до неї на переробку. Однак все пояснюється політичною ситуацією в самій Україні.
Прихильники Леоніда Кучми стверджують, що Москва сьогодні не допомагає чинному Президенту в президентській кампанії. Однак так званий реекспорт нафти й проект, що було покладено під сукно Віктором Калюжним і який передбачає будівництво нафтопроводу до Новоросійська, обминаючи Україну, й відмова міністра від послуг з транзиту й перевалки нафти в Одесі, може означати, що Київ, по-перше, офіційно не отримає значних сум у валюті за транзит російської нафти, а по-друге, величезні суми російських не врахованих «брудних грошей» надходять у розпорядження до виборчого штабу одного з кандидатів у президенти, здатного реально впливати на прийняття рішень.
«Нова» українська політика Кремля — не більше ніж плід уяви й наївної віри про зміну поведінки слона в посудній лавці. Ні в яку нову фазу російсько-українська політика не переходить. У Москви щодо сусідів і, зокрема, Києва немає ясної, продуманої політики», а «український» акцент у поведінці й практиці російського Мінпаленерго пояснюється набагато прозаїчніше.
Міністр Віктор Калюжний, свого часу очолюючи Східну нафтову компанію в Сибіру, заробив чимало грошей на постачанні сирої нафти на українські заводи. За паперами — «для переробки», а насправді, як зазначають багато які російські газети, для подальшого перепродажу за кордон. Величезні гроші, як стверджують опоненти Калюжного, отримував і він, і його українські друзі з нинішньої «партії влади». Природно, не бажаючи припиняти цей налагоджений бізнес з українськими «дружніми» компаніями, російський міністр із шкури пнувся, аби показати себе прихильником розвитку торгово- економічних відносин між Росією й Україною. За великим рахунком, особиста зацікавленість Віктора Калюжного, який обіймає ключову державну посаду, й пояснює всю стратегію «м'якої» лінії Москви щодо Києва.
