Однозначно відповісти на це запитання досить важко. І все ж таки: Барак — яскрава особистість, однак... типова для ізраїльської політики та ізраїльської історії. Нетиповим був якраз Нетаньягу — перший «американець» за стилем на чолі ізраїльського уряду. Передвиборна кампанія Нетаньягу, його взаємини з дружиною, його вміння легко поступатися принциповими на перший погляд ідеями — все це було дуже «політично», і навіть старий лис Перес виглядав на тлі Нетаньягу просто несучасним романтиком. Однак набагато легше бути «клінтоном» у найсильнішій державі світу, ніж у маленькій країні, де щодня вирішуються питання життя та смерті.

Попередники Нетаньягу були або професійними революціонерами, або професійними військовими — не дивно для держави, яка створювалася в пустелі, у ворожому оточенні, після загибелі шести мільйонів співвітчизників у Європі. Генерал Іцхак Рабин був міністром у кабінеті однієї із засновниць Ізраїлю Голди Меїр. Генерал Барак був міністром у кабінеті Рабина — тут спадкоємність очевидна й вона була важливою для тих ізраїльтян, які голосували за Барака. Бо вони голосували ще й за традиційний образ Партії праці — партії, що була правлячою упродовж перших трьох десятиріч існування Ізраїлю. Зазначу тут, що прихильники Нетаньягу три роки тому голосували якраз за новий образ Лікуд — попередники «Бібі»-прем'єри від цієї партії, Менахем Бегін та Іцхак Шамір, якраз були професійними революціонерами. Однак на цих виборах Бараку вдалося додати до традиційного образу своєї партії незвичну родзинку: він почав звертатися до найбідніших верств ізраїльського населення з обіцянками змінити їхнє життя на краще. Іронія ізраїльської політики полягає в тому, що лівоцентристська Партія праці тут давно вже вважається «партією багатих», а правий Лікуд — захисником бідних. Однак після того, як за ці роки Лікуд виявився нездатним впоратися з їхніми проблемами, у соціалістів з'явилася рідкісна можливість бути почутими вже не в ролі господарів, а в ролі опозиції. Становище «середнього класу» в Ізраїлі теж було далеко не блискучим всі ці роки. І — звичайно, репатріанти з колишніх радянських республік, які повірили Нетаньягу — розчарувалися в ньому. Барак звертався до всіх цих людей, він переконав підтримати його кандидатуру «російськомовну» партію Натана Щаранського — відомому в минулому дисиденту Барак пообіцяв портфель міністра внутрішніх справ... Бойовий генерал виявився набагато талановитішим популістом, аніж Нетаньягу. І справа навіть не в тому, чи буде здатний Барак виконати свої обіцянки шляхом економічних змін: ізраїльська економіка занадто залежна від зовнішньополітичної ситуації й пожвавлення мирного процесу, яке обіцяє Барак, може серйозно вплинути й на пожвавлення економіки.

Однак навряд чи мирний процес, центральною постаттю якого буде Барак, нагадуватиме мирний процес часів Рабина й Переса. Колишній начальник генерального штабу ізраїльської армії, який недовгий час був міністром закордонних справ у останньому уряді Переса, запам'ятався як жорсткий партнер, готовий говорити, однак не готовий поступатися принципами. Організатори серії терористичних актів у Ізраїлі перед попередніми виборами — актів, які поховали шанси Переса стати першим загальнообраним народом прем'єр- міністром Ізраїлю — прорахувалися. Нетаньягу виявився просто нездатним реально продовжити мирний процес, а Барак поведе переговори, не розраховуючи на легкі компроміси. Не випадково ж Перес до останнього пручався обранню Барака лідером Партії праці і сподівався, що кандидатом на посаду прем'єр- міністра партія висуне іншу людину. Навколо Барака Партія праці згуртувалася тільки коли стало зрозуміло, що достроковим виборам прем'єра й парламенту не запобігти і часу для внутрішньої боротьби просто немає.

Сьогодні Ехуд Барак приходить до влади як тріумфатор. Ізраїльський військовий, що має найбільше орденів в історії країни, нині приєднав до своїх військових перемог політичну. Людина, якій вдалося консолідувати розколоте навпіл суспільство (напередодні виборів Барак говорив про Ізраїль як про складну мозаїку й дорікав Нетаньягу, що той почав цю мозаїчність руйнувати). Політик, перемогу якого вітають і Клінтон, і Арафат... Однак новому прем'єрові буде дуже непросто — загальмований мирний процес, негаразди в економіці, проблеми «нових громадян» — про все це легко говорити під час виборів, однак розв'язувати ці проблеми — зовсім інша справа. Генерал Барак сьогодні розпочинає свою найскладнішу кампанію...