Невже приїде?

Повідомлення про можливий приїзд Папи Римського Іоанна Павла II в Україну наприкінці цього року поки що сприймається як протокольна звістка. І справді: в Україні не так багато католиків, вірні греко-католицької церкви зосереджені, як відомо, на заході нашої країни, так що візит римського первосвященика навряд чи стане приводом для масового тріумфу. Однак це тільки на перший погляд. Адже перебування Папи в Києві буде не протокольним, а історичним. Україна зустрінеться з великою особистістю, і, на відміну від багатьох інших великих особистостей, про яких можна прочитати в книжках, Іоанн Павло II — жива людина. Людина, яка виявилася здатною перетворити візити глави держави Ватикан на справжню місію священика, схвильованого проблемами людства. Це — не політичне або релігійне шоу, це особливе світосприйняття, і Україні дуже важливо бути визнаною територією, де таке сприйняття зрозуміле, де до нього ставляться з повагою і розумінням.

Варто також пам’ятати, що — не рахуючи балтійських подорожей Папи — це буде його перший приїзд на пострадянський простір. Iоанн Павло II мріяв про відвідини Росії, керівники цієї держави — спочатку Михайло Горбачов, а потім Борис Єльцин — його запрошували, однак Московський патріархат пручається таким відвідинам. Очевидно, коли Патріарх Олексій II допускається привітати президента Єльцина з днем народження на рівних із самими Євгеном Примаковим та Миколою Бордюжею, то навіщо йому в Москві Папа Римський, який може й не знати, хто такий Бордюжа... Певна річ, не збираюся з усього цього глузувати, серйозний читач розуміє, наскільки складними є відносини між Ватиканом та Московським патріархатом, однак сьогодні стан цих відносин об’єктивно сприяє папській подорожі в Україну. Людей такого рівня не так уже й багато залишилося в наш час життєвої кон’юнктури. Ми маємо його побачити.