Омбудсманівська перевірка

Вперше уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова і речник громадянських прав Республіки Польща Януш Корчак приїхали разом на кордон, а саме в пункт перетину «Шегині- Медика», щоб перевірити, як дотримуються права людей при перетині державного кордону між Україною та Польщею. Після чотиригодинного перебування на кордоні, численних бесід з громадянами обох країн вони вирішили прийняти спільне звернення до глав держав та урядів України та Польщі. Омбудсмани виступили з десятьма пропозиціями, серед яких — прискорення виконання програми з розбудови інфраструктури державного кордону України з Польщею з метою створення додаткових пунктів перетину кордону (не менше шести) у відповідності до нормативів Європейського Союзу. Завершити реконструкцію пункту перетину державного кордону «Шегині-Медика», створивши додаткові смуги митного контролю. Обладнати коридор для пішого перетину кордону дахом по всій його довжині.

Останній пункт був дуже доречним, адже йшов дощ і люди, що стояли в чергах, не менше шести годин, змокли до нитки. Треба визнати, враження ця черга справляла гнітюче — втомлені, змоклі люди, що стояли за залізним бар’єром так близько один до одного, що не відомо, як вони могли взагалі дихати. Крики «Ганьба!» межували із запитаннями: коли, нарешті на українській стороні побудують туалети?

Цікаво, що черги на ділянці пішого перетину кордону були лише на польському боці. Спритні польські журналісти пояснили: ваші хутко всіх людей пропустили, а наші не такі «мудрі» репортери навіть знайшли в автомобільній черзі машини, що добу маялися біля кордону. Коли Ніна Карпачова запропонувала шоферам написати жалобу, вони замахали руками і відмовилися. А нам, журналістам, пояснили: «Ви, певно хочете, щоб ми вже ніколи не перетнули кордон?! Ви приїхали і поїхали, а для нас кордон — дім рідний і єдина можливість заробити. Тут взагалі існує практика: якщо тільки починаєш жалітися, польські митники чи прикордонники накладають штраф — двісті злотих. І бажання жалітися відразу пропадає». А в загальному реакція громадян на таку авторитетну і багатолюдну делегацію була оптимістичною: от якби частіше такі перевірки на кордоні відбувалися, більше б порядку було і кордон би перетинали швиденько!

Однак можна запитати і таке — чи не запізно приїхали уповноважені із прав людини на кордон, де все одно за менше як чотири місяці ситуація настільки зміниться, що деякі пункти спільного звернення втратять будь-який сенс. Зокрема такий: удосконалити до 1 січня 2008 року організацію проведення прикордонного і митного контролю громадян в зоні пішого перетину контролю. Так з нового року тут взагалі черг не буде, бо практично ніхто з людей, що ще вчора стояли в черзі, візи Євросоюзу не мають. Вони тому зараз і поспішають, намагаючись і кілька разів на день побувати в обох країнах, що невдовзі «кисень перекриють» і на довший час, поки дехто з них не виробить нової візи, заробляти, перетинаючи кордон і переносячи тютюнові вироби та горілку, буде неможливо.

А от пункт шостий: провести до 1 січня 2009 року уніфікацію та спрощення нормативно-правових актів стосовно перетину кордону є і залишиться актуальним. Хоча він мав би давно актуальність втратити, адже можна було давно сісти за стіл переговорів представникам двох країн і вирішити, які ж вимоги застосовувати обом, щоб у громадян голова не крутилася від різниці у правилах. І тут мало бажання омбудсманів виправити ситуацію, і вони абсолютно праві, намагаючись привернути увагу суспільства до теми митних переходів, митних правил України та Польщі. Хоча тепер треба виводити тему на новий рівень. Необхідно тепер вже сідати за круглий стіл з представниками Євросоюзу. Причому твердо пам’ятаючи, що закони для всіх єдині і жодних преференцій українцям не дадуть. І останній пункт: узгодити дії по забезпеченню спрощених прикордонних контактів (і відповідно — перетину кордону) в умовах вступу Польщі до Шенгенської зони, — швидше гаряче бажання двох братніх народів не віддалятися, ніж тверде бачення реалій.

А реалії сьогоднішні такі — у переддень приїзду на кордон Ніна Карпачова побувала у Львові і ознайомилася із ситуацією видачі польських віз та закордонних паспортів нашим громадянам. Тому цілком слушно з’явилися у зверненні пункти: «покращити умови видачі віз у польських консульських установах в Україні до 30 червня 2008 року, а також вжити спільні зусилля для припинення нелегального бізнесу під час отримання віз; прискорити вирішення питання щодо забезпечення громадян України закордонними паспортами до січня 2008 року.» Наразі ж черги біля ОВІРів жахливі, люди по декілька діб намагаються лише здати документи, а чекати на паспорт їм доведеться ще кілька місяців.

Нема чого сумніватися — із січня в уповноваженого з прав людини роботи збільшиться і неможливо буде по-людськи, як тепер, домовитися про лікування, приміром, одної львівської журналістки, на яке Карпачова радо відгукнулася. Як, до речі, відгукнулися і польські журналісти. На запущену в інтернеті інформацію вони швидко зібрали гроші, наші ж — ніби води в рота (гаманця) набрали… І взагалі, відчувалася під час зустрічі деяка туга за тим, що часи міняються. Не зможуть вже українці так просто приїжджати у Польщу на заробітки. «А ми дуже хочемо, щоб наші брати-українці приїжджали працювати до нас,» — признався Януш Кохановскі. Якщо співставити цифри офіційного дозволу на роботу в РП із реальними цифрами нелегально працюючих, то картина невтішна. Дозволи отримали в 2006-му лише 3 тисячі громадян України, а працює не менше 100-200 тисяч…

Без перебільшень можна зазначити, — Україна дещо легковажить із такою датою як 1 січня. (Болить їй наразі лише 30 вересня.) Спеціалісти б вже давно мали перерахувати, відповідаючи звичайно ж на запит української влади, які рішення треба приймати, яку тему виносити на перші шпальти. Чи не варто чимало проблем передбачити, щоб зменшити «головний біль», що невблаганно з’явиться із вступом Польщі в Шенгенську зону. Наслідки з різних боків «вдарять» по Україні, (і саме це слово «вдарять» можна застосувати). Сьогодні митники розуміють, що на кілька місяців на кордоні запанує відносна тиша. Аналітики ж від влади нічого суспільству не говорять, бо певно й самі не знають…І знову буде так, як з планами про побудову спільних пунктів контролю (в шахматному порядку один — на нашій, один — на польській стороні), про які говорили активно рік-два. А тепер вияснилося, що за законами Євросоюзу таке неможливо. Робота ж в цьому сенсі вже почала набирати обертів, і можна із повним правом запитати: куди наші гроші йдуть і куди й далі йтимуть при такій некомпетентності. Що наші урядовці не знали досі, якими щодо пунктів пропуску є закони Євросоюзу? І можна передбачити зараз, що вони ще не один раз робитимуть після 1 січня 2008-го «круглі очі». Очі, що відповідатиме повному здивуванню і повній невідповідності займаним посадам, як і грошам, які вони беруть «із людської кишені».