Останній шанс Буша
Хоч і викликаний необхідністю розробити стратегію виведення військ з іракської трясовини, та невідрадний звіт Групи з вивчення Іраку став серйозним докором усій зовнішній політиці адміністрації Буша. Цей звіт ставить під сумнів основні принципи адміністрації, заснованої на довірі, і президента, чиї політичні переконання привели його до значного відходу від культури врегулювання конфліктів на користь хрестового походу на основі грубої сили.
Війна, яку неможливо завершити, іноді гірше, ніж війна, яка програна. Тому іракський звіт — не просто план щодо порятунку Іраку, а план дій по витягуванню Америки з жаху війни, в якій неможливо перемогти. Як не уникала дослідницька група рекомендацій стосовно швидкого виведення військ і суворих графіків припинення воєнних дій, її звіт — це не тільки недвозначна відмова від нав’язливої ідеї Буша «тримати курс», але і заклик до негайної втечі.
Дійсно, немає ніяких реальних можливостей того, що іракська армія і поліція зможуть взяти на себе військові зобов’язання і проведення ефективної політики найближчим часом. Увесь апарат безпеки Іраку потерпає від корупції і переповнений заколотниками. Не ясно також, до якої міри іракці зберегли віру в ідею об’єднаної іракської держави, за яку варто битися. Звіт практично закликає припинити будь-яку підтримку іракського уряду, якщо воно не зможе взяти на себе відповідальність.
Ніяку проблему Близького Сходу не вирішити воєнним шляхом, і ніяку з даних проблем не вирішити односторонніми діями. Тому у звіті справедливо кидається виклик наполегливій політиці Буша щодо ізолювання і Ірану, і Сирії від їхньої участі як посередників у побудові більш стабільного регіонального порядку. В Ірану важелів у Іраку більше, ніж у інших, а Сирія стала перевалочною базою для зброї та заколотників, що поступають на іракське поле битви. Немає абсолютно ніякої імовірності стабілізації ситуації в Іраку, якщо Америка не припинить користуватися політикою ізолювання і не стане співробітничати з цими двома головними порушниками спокою в регіоні.
Даний звіт, таким чином, є критикою всієї філософії Буша під назвою «вісь зла». Звіт відмовляється приписувати потайній політиці Ірану ідеологічну непохитність, якої може й не існувати. Дійсно, Іран неодноразово доводив свою здатність діяти разюче прагматично, не в останню чергу в своїх відносинах з Ізраїлем і зі Сполученими Штатами під час війни з Іраком у 80-ті рр. ХХ століття, а також надавши допомогу американцям у війні проти «Талібану» в Афганістані.
Але не тільки Іраку потрібні регіональні групи підтримки для досягнення певної стабільності. Всі проблеми Близького Сходу — Ірак, арабо-ізраїльська суперечка, необхідність політичних реформ і ісламський тероризм — взаємопов’язані. Взаємозв’язок цих проблем у зовнішньому колі регіону і проблем стосовно арабо-ізраїльського конфлікту у внутрішньому колі був продемонстрований першою адміністрацією Буша, яка в жовтні 1991 року після першої війни в Персидській затоці організувала велику міжнародну конференцію, направлену на підтримку миру між арабами та ізраїльтянами.
Не можна очікувати на те, що ізраїльський уряд або його близький союзник у Білому домі стануть аплодувати заклику Групи з вивчення Іраку знову скористатися даною логікою, тому що вона суперечить усій політиці, яку відстоює адміністрація Буша. Рекомендація звіту організувати міжнародну конференцію на зразок Мадридської мирної конференції — це не тільки своєчасна вказівка на зв’язок між арабо-ізраїльським конфліктом та іншими проблемами регіону, але й запізніле нагадування про те, що двосторонні переговори між цими сторонами не можуть привести до укладення якої-небудь угоди. Розуміння цього прискорило реалізацію загальноарабської мирної ініціативи 2002 року, яка встановила умови поступового врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту.
Нажаль, яким би «двопартійним» не був звіт Групи з вивчення Іраку, було б безглуздо сподіватися, що Буш підтримає всі її рекомендації і визнає банкрутство всієї своєї зовнішньої політики. Більше того, Буш уже виразив своє заперечення проти прямих переговорів без усяких умов з Іраном і Сирією. Несхоже також, що він прагне налагодити відносини з Ізраїлем, пропонуючи йому взяти участь у міжнародній конференції, як це зробив його батько, запросивши на конференцію прем’єр-міністра Іцхака Шаміра в 1991 році.
Бушу буде особливо важко змінити свою політику стосовно Ірану. Іран постійно перешкоджав місії Буша по регіональній трансформації для того, щоб США були дуже зайняті іншими проблемами, аби загрожувати Ірану. Звіт закликає президента до розуміння того, що порушники спокою не перестануть бути порушниками спокою внаслідок постановки попередньої подібної умови проведення переговорів, а тільки внаслідок переговорів. Перед Бушем постала найскладніша задача: навчити Америку співіснувати з тими, кого він вважає вороже налаштованою ісламською теократією.
Але у Буша практично немає вибору, якщо він не хоче, щоб його президентство залишилося в історії як абсолютна невдача. Його спосіб правління із самого початку був самозгубним. Якщо він не змінить свою політику в Іраку та в решті регіону, його президентство може покласти край довгим рокам американської гегемонії на Близькому Сході, що нанесе величезний збиток його найближчим союзникам у даному регіоні.
ДО РЕЧІ
Президент США Джордж Буш вирішив відкласти оголошення про можливі зміни в стратегії Вашингтона в Іраку до нового року. За словами представника Білого дому Тоні Сноу, промова, на яку чекали до Різдва, «ще не готова». «Цього [виступ Буша щодо політики в Іраку] не станеться до нового року», — додав Сноу. Однак він наполягає, що Буш не планує вносити жодної серйозної поправки в останній момент. Сам Буш уже другий день обговорює іракське питання з високопоставленими американськими й іракськими чиновниками. Він консультується з міністром оборони, який іде у відставку, та його наступником, а також радиться з віце-президентом Іраку. Крім того, йому старанно допомагають дипломати, історики, бізнесмени й діячі колишніх адміністрацій.
Ці переговори Буш розпочав після нещодавньої публікації звіту про політику США в Іраку, автори якого закликають до негайних дій, щоб зупинити «падіння в хаос». У цьому важливому документі, представленому минулого тижня міжпартійною Групою з вивчення ситуації в Іраку, йдеться про те, що нинішня стратегія Вашингтона більше не дієздатна. Про чіткі терміни виведення військ у доповіді не йдеться, але автори вважають, що бойові війська можна буде вивести на початку 2008 року. Серед 79 рекомендацій, представлених на 142 сторінках доповіді, є й пропозиція проведення переговорів з Іраном та Сирією.
Опитування громадської думки показують, що невдоволення суспільства політикою відносно Іраку зростає, що робить таку довгоочікувану промову Буша однією з найважливіших за весь час його перебування на посаді. Після переговорів iз військовими радниками, включаючи міністра оборони, який іде у відставку, Дональда Рамсфельда, Роберта Гейтса, який стане його наступником на цій посаді, й віце-президента Іраку Таріка Хашимі, Буш заявив: «Наша мета — допомогти іракському уряду справитися з екстремістами й убивцями й підтримати абсолютну більшість раціонально мислячих іракцiв, які прагнуть миру». Хашимі, який втратив брата й сестру внаслідок нападів повстанців, схвалив рішучість президента Буша. За його словами, незважаючи на важкі часи, в Іраку є «світло в кінці тунелю». Тим часом, як зауважують іракські політики, декілька груп, включаючи партію на чолі з Хашимі, обговорюють створення нового альянсу з метою ізолювати рух антиамериканського шиїтського священнослужителя Моктади Садра.
Шломо БЕН-АМІ — колишній прем’єр-міністр Ізраїлю, був главою делегації на мирних переговорах в Кемп-Девіді в 2000 р. i Табі в 2001 роцi.
