Під гаслами «антикапіталізму»

В Україні історію вивчають далеко не найкращим чином. Про це пишуть і говорять усі, кому не ліньки. А на Заході, схоже, її не вивчають зовсім. Принаймні, її не вивчає значна частина молоді. Або ж замість історії в багатьох університетах викладають щось ще гірше, ніж байки про минуле за мотивами «Короткого курсу історії ВКП(б)». Таке враження складається з незчисленних фото й відеоматеріалів в інтернеті, які показують масові протести в Гамбурзі, приурочені до саміту G20.

Проблема навіть не у хвилі підпалів легковиків, автобусів, крамниць і всього, що траплялося під руку, яка прокотилася околицями мегаполіса (до центру поліція погромників, перепрошую, протестувальників не пустила), хоч і це дуже показово: «борці за права трудящих», як іменують себе учасники акції, нищили майно трудящих заради «найвищих інтересів боротьби». Проблема в загальному настрої та загальних гаслах тих, хто позиціонує себе як «антиглобалістів», а разом із тим — у переважній більшості — й «антикапіталістів». Тих, хто назвав комплекс акцій у Гамбурзі «Ласкаво просимо до пекла» (Welcome to hell) і вийшов на маніфестації з розтяжками «Капіталізм убиває».

Так, справді, капіталізм не є ідеальною формою суспільно-економічного життя. Проте досить порівняти середню тривалість життя там, де «капіталізм убиває» вже тривалий час, і там, де проти нього запекло й успішно боролися, щоби одержати серйозний матеріал для роздумів. Утім, можуть сказати: «А як же Куба?». Висока тривалість життя на Кубі насправді тільки підтверджує заявлену щойно тезу: мало кому в Україні відомо, що на Кубі за «тиранії Батісти» лікарів (непогано освічених лікарів!) на душу населення припадало більше, ніж у Бельгії чи Італії. Заслуга Фіделя Кастро тут лише в тому, що він не розвалив кубинську медицину, не запроторив у табори лікарів, ба більше — доклав зусиль, щоб не втратити цього «трофею» часів «капіталізму, що вбиває».

І радянські досягнення вписуються у загальну візію. Жодна індустріалізація не була б можливою без залучення і копіювання американських, німецьких, французьких та інших технологій, зокрема, без бюро Альберта Кана, яке не лише спроектувало наприкінці 1920-х — на початку 1930-х усі тодішні танкові й автомобільні заводи, а й підготувало понад 4000 місцевих фахівців. По Другій світовій війні трофейні німецькі технології та залучення «трофейних» спеціалістів плюс передані американцями та британцями технічні новинки (не кажучи вже про колосальне число поставок промислового устаткування під час самої війни) — все це забезпечило можливість швидко створити реактивну авіацію та балістичні ракети, радикально оновити автомобільну промисловість тощо; зрештою, побутова техніка — холодильники, пилососи, телевізори, досконалі радіоприймачі, — це теж наслідок повоєнних репарацій. Я вже не кажу про те, звідки у Сталіна взялася атомна бомба... Скажуть: «А Курчатов?». А студента Таврійського університету Ігоря Курчатова наприкінці 1920-го тільки дивом не розстріляла ЧК, а під час Великого терору його ледь не заарештували за... дослідження атомного ядра. Скажуть: «А Корольов і Глушко?» А «шкідники-ракетники» Корольов і Глушко знов-таки дивом уціліли 1938-го. Коли ж Сполучені Штати справді мобілізували свої ресурси для висадки астронавтів на Місяць, капіталізм начисто переграв комунізм, попри геніальність радянських конструкторів і самовідданість працівників космічної галузі.

Але «антикапіталістам», які з’їхалися до Гамбурга з усього cвіту, причому людям переважно молодим, студентського віку, схоже, начхати на те, що досі жоден проект відмови від капіталізму не виявився економічно успішним, ба більше — на те, що всі вони мали наслідком колосальні людські жертви та падіння у цивілізаційні «провалля». Натомість навіть частковий відхід від комунізму, як-от у Китаї, обумовлює не лише економічні успіхи, а й революцію в гуманітарній сфері (так, у КНР погано з політичними свободами — але вперше за всі часи китайці наїлися, а тривалість життя зросла удвічі).

Ясна річ, не всі протестувальники в Гамбурзі діяли радикально, тобто палили і розбивали залізним пруттям все на своєму шляху, а на додачу жбурляли пляшки з «коктейлями Молотова» у «поліцейських свиней» (впадає в око, що постраждало значно більше охоронців порядку, ніж заарештували «борців проти капіталізму»). Були й мирні маніфестанти. Проте останні де-факто прикривали собою перших і солідаризувалися з ними в основних гаслах. А це вже небезпечно — адже серед більшовиків і нацистів теж далеко не всі чинили розстріли та погроми, проте всі так чи інакше солідаризувалися з тими, хто нищив «ворогів». А те, що з «антикапіталістичних радикалів» виростають убивці-терористи, які співпрацюють з Луб’янкою, засвідчує німецький же досвід 1968 — 1969 років, коли здійснювані в такій саме стилістиці погроми «капіталістичного майна» переросли у створення підпільних груп (найвідомішою з яких стала RAF — Rote Armee Fraktion), які поставили за мету терористичними діями «антикапіталістичного авангарду» підняти на протест народні маси і змусити їх силоміць змінити систему і створити досконале справедливе суспільство. «Це — фашистська держава, готова вбити нас усіх», — заявила тоді на мітингу Ґудрун Енслін, одна з тих, хто підпалював супермаркети, а потім узявся до зброї. А в боротьбі проти «гестапівців» дозволено все, чи не так? Зараз теж палають розтрощені супермаркети, відповідальність же на себе беруть новітні «антифашисти»... Тому ще раз наголошую: в Німеччині чи то не вчать історію, чи то погано її вчать. Зокрема, й тому, що досить заявити: «я антифашист» — і до тебе ставитимуться вельми поблажливо. Наче головним антифашистом усіх часів і народів був не Сталін, і наче під антифашистськими гаслами не знищили десятки мільйонів люду...

Отож і виходить, що не все європейське варто переймати, а то з’являться і в нас такі самі погромники під антикапіталістичними гаслами. Втім, перша їхня хвиля вже якось постала за підтримки пов’язаних з Луб’янкою західних фондів у 2012 — 2013 роках, передусім у вигляді організації «Боротьба», проте, на щастя, той непотріб щез із політичної арени, спробувавши було збройно підтримати створення «народних республік» на сході й півдні України. Додам, що ця публіка, яка нерідко клянеться Марксом, ніколи творів Маркса не читала, бо в них зазначено, що «суспільство асоційованих виробників» є післякапіталізмом, а не антикапіталізмом, і що всі варіанти антикапіталізму реакційні у своїй основі. Про післякапіталізм, але на сучасному підґрунті, ведуть мову й багато які члени Римського клубу. Проте цього всього не знають «радикали», тож невігластво тих, хто зве себе «лівими», також не варто переймати. І зневагу до історії — мовляв, це не більше, ніж байки та міфи, — теж. Історія насправді — це стартовий майданчик для руху в майбутнє, і саме виходячи з цього найпростіше не захворіти як на «радикальний антикапіталізм», про який щойно йшлося, так і на «ринковий фетишизм», за рівнем нерозуміння історичних процесів сумірний з першим феноменом. Тож будьмо Європою — але вільною від європейських глухих кутів...