Політика «перешіптування»

Європою ми не повинні ні зачаровуватися, ні розчаровуватися. Наше завдання — відстоювання власних національних інтересів. А вони передбачають політичне єднання з Заходом, зокрема, Євросоюзом. Суттєва залежність німецького бізнесу від Росії, поставки звідти ж енергоносіїв, певний історичний зв’язок Москви з Берліном і ряд інших факторів формують сьогодні національні інтереси Німеччини. Як результат, пані Меркель в черговий раз висловилася за прямі переговори української влади з бойовиками на сході України. Тут, звичайно, наші інтереси збігатися не можуть.

За підсумками зустрічі Меркель із російським президентом Володимиром Путіним у Бразильському Ріо-де-Жанейро, прес-служба канцлера розповсюдила таке повідомлення: «Обидва лідери зійшлись на думці, що якнайшвидше має бути проведено прямі переговори між українським урядом і сепаратистами у форматі відеоконференції».

У Німеччині, як і раніше, продовжують називати бойовиків «сепаратистами», хоча їхні дії давно вже носять терористичний характер. За повної підтримки Росії зброєю і кадрами вони продовжують вести війну проти України, вбиваючи людей і знищуючи інфраструктуру регіону.

«За останні три дні проти ЗСУ було застосовано нову російську систему залпового вогню», — сказав учора Петро Порошенко, додавши, що підтверджуються дані про те, що участь у бойових діях проти ЗС України беруть кадрові російські офіцери», — повідомляє прес-служба глави держави.

На сьогодні існують усі докази того, що Росія перетворилась на державу-терориста. Можливо, саме про це слід було б і розмовляти деяким західним лідерам із російським президентом у Бразилії. Хоча сам факт ручкання Путіна і Меркель уже викликає, м’яко кажучи, обурення.

Якщо перед поїздкою господаря Кремля до Нормандії ще велися дискусії в контексті «правильно-неправильно», то зараз немає жодних сумнівів — це підтримка терористичних дій Росії. Прилюдний жест і в цілому поведінка окремих європейських політиків лише стимулює Путіна продовжувати війну проти України.

«Я РОЗЧАРОВАНИЙ НЕ ДУЖЕ ПОСЛІДОВНОЮ ПОЗИЦІЄЮ ЗАХОДУ...»

Андреас УМЛАНД, німецький політолог:

— Візит Путіна на фінал Чемпіонату світу з футболу разом з Ангелою Меркель — це в жодному разі не легітимація російської агресії в Україні. Можна лише підозрювати, що це чергова спроба знайти дипломатичне рішення і вести будь-які неформальні переговори щодо кінця протистояння на Сході України. Я не знаю, наскільки теплим був прийом Путіна, але з ним намагаються вести переговори, тому що, власне, іншого шляху немає. Зрозуміло, що він стоїть за цим конфліктом, але й він є ключем до його закінчення.

Проблема в тому, що впровадити колективні санкції всьому Європейському Союзу важко, але не виключено. І тому досі здійснюються спроби знайти дипломатичне рішення і дійти домовленостей. Я не знаю, наскільки просунувся процес щодо впровадження чергових секторальних санкцій, але я розчарований не дуже послідовною позицією Заходу — кілька разів не було виконано різного роду умови, суттєвих санкцій усе ще немає. Існує також дискусія, наскільки санкції можуть бути ефективними і наскільки вони змінять ситуацію в Східній Україні. Адже не так давно була інформація від одного з німецьких депутатів про те, що якщо буде впроваджено широкомасштабні санкції, тоді російська армія проведе вторгнення в Україну.

«ПОЛІТИКУ МЕРКЕЛЬ І ОЛЛАНДА ЩОДО РОСІЇ МОЖНА НАЗВАТИ ПОТУРАННЯМ, ЯКЕ ШТОВХАЄ КРЕМЛЬ НА ПРОДОВЖЕННЯ АВАНТЮРИ В УКРАЇНІ»

Лілія ШЕВЦОВА, провідний науковий співробітник Московського центру Карнегі:

— Те, що Путін і Меркель зустрінуться в Бразилії напередодні конференції БРІКС або ж на ній, було ясно від самого початку. Очевидно, Меркель і Путін готувались до цієї зустрічі і готували аргументи, які висловлять одне одному. Ні у Меркель, ні у Путіна нових аргументів щодо України бути не могло. Німеччина в особі її керівництва намагається зробити все, щоб не визнати війну, яка триває між Росією й Україною. Берлін продовжуватиме намагатися переконувати себе і світ у тому, що ця війна — лише внутрішньоукраїнський конфлікт. Німеччина робить усе, щоб не дати себе долучити ні до серйозного осмислення й обговорення цього конфлікту, ні дозволити собі якимось чином засмутити або розсердити Путіна. Берлін узяв установку на безкінечний переговорний процес, у якому німецька сторона готова «врахувати» російську позицію.

Щодо Путіна, то ті аргументи, які він міг висловити Меркель, могли лише укріпити її зацікавленість у так званому переговорному процесі з урахуванням російських інтересів. Фактично Меркель визнає Путіна як невоюючу сторону, миролюбцем і можливим модератором, а не як лідера країни-агресора. Весь цей body language — рухи, які ми бачили на телевізійній картинці, — обійми пані Меркель і пана Путіна, нехай і не дуже близькі, яких можна було б уникнути — свідчить про те, що німецька сторона хоче продовжувати вести з Росією business as usual (справи, як і раніше — Ред.).

Щодо скупих повідомлень від німецької сторони і представника Путіна Пєскова про результати їхнього довгого перешіптування. Два лідери дійшли «проривного» висновку: ситуація гірша, про що вони знали і знову закликали обидві сторони до переговорів. Цього разу в рамках відеоконференції. Це вже звучить як знущання зі здорового глузду і норм, до яких має бути прихильна ліберальна демократія.

Звісно ж, Захід різний. Там усе-таки є позиція Швеції і Балтійських держав, яким дуже некомфортно перебувати у човні, на якому написано: «Потуратимемо Путіну». Все-таки є відмінності між позицією Берліна і Парижа, з одного боку, і Сполучених Штатів — з іншого. Незважаючи на небажання Обами взагалі втручатись у зовнішню політику і переймати на себе якісь зобов’язання, Америка проявляє більше готовності до обмежених секторальних санкцій. Ті санкції, які прийняв ЄС, є черговим знущанням навіть із самого поняття «санкцій».

Таким чином, Меркель і Олланд управляють ЄС і визначають вектор. Їхню політику щодо Росії можна назвати потуранням, яке штовхає Кремль на продовження авантюри в Україні. Більш того, це штовхає Кремль на експеримент, у якому Путін хоче перебувати щодо України у двох вимірах: війни і миру. Тобто він хоче взяти на себе вирішальну функцію у визначенні для України і самого Заходу правил мирних переговорів і умов миру.

Німеччина як велика держава несе основну відповідальність за всі процеси, які відбуваються в рамках європейського континенту. А Олланда можна розглядати як маленького чоловічка, який втратив популярність у своїй країні і ховається за спиною у Меркель.