Про запит українського суспільства

Чорногорія офіційно отримала у Брюсселі запрошення розпочати діалог про вступ до НАТО. Прогнозується, що членство в Альянсі ця маленька країна отримає за два роки. Україна, яка стала жертвою агресії Кремля, досі залишається у хмарах декларацій і заяв. Незважаючи на те, що процес інтеграції з Альянсом наша держава розпочала ще 1997 року і зробила низку рішучих кроків для посилення співробітництва, в певний момент воно загальмувало. Нагадаємо, що курс на вступ України до Північноатлантичного альянсу було закладено ще 23 травня 2003 року у рішенні РНБО «Про стратегію України щодо НАТО» за головування в РНБО Євгена Марчука. А через рік основні принципи і положення національної безпеки були прописані в Законі України «Про основи національної безпеки».

Треба згадати історію про Бухарестський саміт 2008 року, коли німецький канцлер Ангела Меркель та тодішній президент Франції Ніколя Саркозі заблокували надання Україні та Грузії ПДЧ. І як результат у серпні того ж року Росія напала на Грузію і незаконно окупувала 20% відсотків території цієї кавказької країни. А торік Москва, очевидно, розуміючи, що НАТО не буде реагувати, як у випадку з Грузією, незаконно анексувала Крим і тепер продовжує агресію на сході України.

«День» поспілкувався з в.о. керівника місії України при НАТО Єгором БОЖКОМ під час засідання міністрів-членів країн Альянсу та партнерів по НАТО і розпитав його про причини гальмування інтеграції нашої країни до Організації Північноатлантичного договору. 

 — Пане Єгоре, у штаб-квартирі НАТО біля входу нас зустрічає ретроспективний плакат із віхами історичних моментів, що пов’язані з Альянсом. Зокрема значиться 1997 рік, який для України є знаковим у плані підписання угоди між нашою країною і НАТО про особливе партнерство. Згодом Україна братиме участь не лише у спільних навчаннях з Альянсом, а й стане одним з учасників операцій в Іраку. Йдеться про бригади, які мали досвід бойових дій. А коли відбулась анексія Криму і розпочалася війна на Донбасі, виявилося, що у нас вже немає жодних боєздатних бригад. Вони кудись зникли. А якщо подивитися на хронографічну лінію з 1997 року й далі, то ми побачимо, що в певний момент після плідної співпраці відбулося згортання інтеграції України та Альянсу, а саме — після того, як президент Кучма, який фігурує на цьому стенді, після зустрічі з Путіним у 2004 році різко змінив курс на зближення з Росією. Чи означає це те, що курс на інтеграцію України гальмував Путін, шантажуючи українських президентів?

 — Може, щось таке й було, я не знаю. Питання в тому, що протягом усього цього часу одна зі сторін відносин партнерства лише імітувала довіру. І відбувалася така порочна ротація — ми не довіряли НАТО, а НАТО не довіряло нам. Проблема полягає в тому, що наше суспільство не вірило НАТО. А не вірило воно тому, що було під впливом міфів, які дуже міцно вбила в їхні голови радянська пропаганда. Пропаганда, яка наголошувала, що НАТО — це ворожий блок, це погано, це «лігво». Ось зараз ви перебуваєте як раз в самому серці цього «лігва» — у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі. Змінити ці міфи було дуже важко. Робили шалені спроби і при Ющенку, коли ми намагалися реанімувати це співробітництво, але досягти відчутних результатів нам так і не вдавалося. Можливо, це така людська природа, що треба в усьому переконатися на власній шкурі. І втрата територій стала саме тим гірким досвідом, який примусив багатьох українців схаменутися. На жаль, через те, що проти нас зробив так званий братський народ, українці дійшли відповідних висновків щодо погляду на НАТО.

— Вам не здається, що порушенням кордону, зокрема в Туреччині, Путін випробовував на міцність НАТО? Зрештою він мав завдання переконати світ, що НАТО — це інституція без потенціалу.

— Навчання НАТО «Єдиний тризуб», які нещодавно відбулися в Іспанії, мали девіз «Один за всіх і всі за одного». У цьому принциповість і сила НАТО. Путін провокував Балтію, Британію, плавав біля Норвегії, біля Канади літав, снував у Чорному морі біля Болгарії та Румунії. Зрештою він поліз у Туреччину і отримав по зубах...

— Тобто найшла коса на камінь.

— Я вважаю, що він у цій ситуації отримав «від усіх», не зважаючи на те, що літак збили турецькі ВПС. Тобто Туреччина відчуває підтримку інших членів Альянсу.

— Конфлікт у Сирії дав підстави багатьом експертам вважати, що НАТО буде менше зосереджуватися на конфлікті в Україні. Чи погоджуєтеся ви з цим?

— Ні. Категорично ні. Незаконні дії Росії залишаються в центрі уваги НАТО. Це мені підтвердили неодноразово колеги на моєму рівні, це нещодавно публічно заявив Генсек НАТО і лідери більшості країн-членів. У щільному графіку міністерських заходів, які відбуваються зараз у Брюсселі, НАТО виходило з однозначного розуміння, що «комісія Україна—НАТО» є невід’ємним елементом питання світової безпеки. Наступне: ми продовжуємо активний обмін інформацією з НАТО щодо ситуації в Україні. Ми надаємо інформацію і отримуємо її. Очевидно, що цей обмін не був би таким активним, якби не було уваги до ситуації в Україні. Всі спроби Кремля за допомогою пропаганди переконати західну спільноту, що українського питання немає, не приносять результату. Альянс достеменно знає про все, що відбувається в Україні.

— У вівторок на одному з брифінгів у штаб-квартирі пролунала фраза, що НАТО хоче почути від Клімкіна готовність України іти на співробітництво. Як ви вважаєте, чи немає відчуття у НАТО, що Україна досі не визначилася з вектором щодо інтеграції з Альянсом?

— У нас є сильна політична воля на рівні керівництва, і у нас також є запит суспільства на інтеграцію з НАТО. Але посередині між керівництвом і народом є ланки, які виступають проти реформ. Не можу конкретно їх назвати, але справжньою перешкодою на шляху до НАТО є бюрократія і корупція. Відповідні реформи для згаданої інтеграції мають зруйнувати багато порочних елементів у цій системі, яка, безумовно, цьому пручається. Це річ зрозуміла, адже для них то є самогубство, але переконаний, що об’єктивний процес є невпинним і зрештою ці бюрократичні і корупційні гальма буде ліквідовано.