Романтика й реалії
«Хай живе європейська федерація», — таким був зміст виступу міністра закордонних справ Німеччини Йошки Фішера в берлінському університеті Гумбольдта. Виступ Фішера багатьох, м’яко кажучи, здивував — адже досі ніхто з вищих чинів країн-членів Європейського Союзу ні про яку федерацію не заявляв, від комісарів та чиновників Європейської комісії неможливо добитися відповіді на запитання — що, власне, являє собою зараз ЄС і що він мав би являти собою в ідеалі в майбутньому. Тому, мабуть, перші коментатори революційного виступу сумніваються, що Фішер напередодні принаймні поінформував канцлера Герхарда Шрьодера про свої наміри. Романтично-революційний план Фішера пропонує Західній Європі перехід до федерації, своєрідних «Сполучених Штатів Європи» з єдиною конституцією, спільним урядом та парламентом. Цього планується досягти через глибшу інтеграцію, ніж та, що зараз існує в межах економічного та валютного союзів та Шенгенської угоди, а також створення своєрідного «центру тяжіння» з кількох країн-піонерів, центру тяжіння, відкритого для інших країн-членів та країн-кандидатів на вступ до Європейського Союзу.
Ідея сама по собі, очевидно, надзвичайно цікава. Зрештою, Арістід Бріан та Робер Шуман, на чиї ідеї зараз модно посилатися при розмовах про європейську інтеграцію, мріяли самі про федерацію чи конфедерацію з різних націй, яка б жила за єдиними законами.
Така федерація була б вінцем руху до єдиної Європи, і залишалося б лише сумувати з приводу того, що цей процес відбувається без нас. Бо не секрет, що творці єдиної Європи не вважають за можливе враховувати Україну в своїх планах.
Але є така річ, як реальність. Реальність така, що єврофедеративні ідеї сьогодні не сприймаються навіть Францією — яка намагається виступити в ролі рівного за значенням Німеччині локомотива європейської інтеграції. В Парижі говорять лише про поглиблення інтеграції та про те, що потрібно б мати різну геометрію цієї інтеграції, яка б дозволила певним країнам піти далі сьогоднішнього рівня. Очевидно, що ідею втрати національного суверенітету на користь федеративного устрою французьке суспільство просто не сприйме, навіть якщо уряд щодня доводитиме переваги саме такого устрою. І очевидно, що на подібну пропозицію — створення федерації — ніколи не піде Лондон, де взагалі не надто люблять слово «інтеграція», і де зараз на піднесенні цілком можуть опинитися євроскептики. І так багато де в ЄС.
Реальність така, що спільна валюта одинадцяти країн зони євро виявилася слабкою порівняно з доларом. Невипадково ж зараз Франція, яка головуватиме в ЄС з 1 липня, гарячково розроблятиме механізми врятування євро. І невипадково Британія, яка з початку не була активістом євро, зараз вже не говорить про наміри приєднатися до спільної валюти. Реальність така, що західноєвропейське суспільство в цілому виявилося не позбавленим хвороб минулого. Якщо третина австрійців проголосувала за Хайдера, якщо на місцевих виборах в Італії переміг блок, очолюваний Берлусконі, — це вже серйозний сигнал. Знову дає про себе знати тероризм — ЕТА вбиває людей в Іспанії, лунають вибухи у Франції. Причому приклад Косово може лише надихнути бойовиків з країни Басків (яка, тим часом, розмовляє переважно іспанською мовою), Корсики та Бог зна звідки ще.
Реальність така, що сьогодні ніхто не ризикує дати відповідь на просте запитання — де починається й де закінчується Європа? Очевидно, що тієї Європи, яку, напевно, мав на увазі Йошка Фішер, говорячи про грандіозні плани, не існуватиме вже від початку розширення Євросоюзу. Зараз стає все більше очевидним, що до цього розширення не готові ні інституції ЄС, ні суспільства західних країн. Зокрема, французи, згідно з даними опитувань, висловлюються з цього приводу вкрай негативно. Навіть дипломати в приватних розмовах кажуть, що не вірять у настільки розширену Європу, як це було задумано. Зате чути все більше голосів, що розширення ЄС потрібно дещо відтягти. Якщо ж раптом почнеться реалізація планів Фішера — то цього розширення може й взагалі не статися. Зате цілком можливим виглядає виникнення справжньої «залізної завіси» за моделлю Сталіна-Черчілля.
З федералізацією, очевидно, доведеться почекати. Хоча насправді було б чудово бачити всю Європу дійсно об’єднаною. Тоді, принаймні, не було б спекуляцій на тему — з Європою проти Росії чи навпаки.
