Саміт СНД відкладено

Цього разу Густов не навів серйозних причин ще одного переносу саміту. Натомість він почав ділитися з журналістами своїми думками і сказав, що в цілому позитивно ставиться до плану перетворення цієї неефективної структури, розробленого її виконавчим секретарем Борисом Березовським. Щоправда, зауважив Густов, Березовський чи хтось інший надалі очолюватиме апарат СНД — це «інше питання».

Водночас віце-спікер Ради федерації Володимир Платонов повідомив, що верхня палата російського парламенту в середу не розглядатиме питання про ратифікацію великого українсько-російського договору. У випадкові, якщо депутати Думи звернуться перед цим до Конституційного суду й він прийме їхній запит до розгляду. Для цього необхідно зібрати підписи 90 депутатів, а за станом на понеділок уже 157 думців підписали відповідне звернення. Щоправда, вчора голова комітету у справах СНД Ради федерації Олег Богомолов заявив, що верхня палата російського парламенту розглядатиме сьогодні українсько-російський договір незалежно від того, що в Конституційний суд уже надійшов відповідний запит від думців. Отож, питання про те, чи буде сьогодні розглядатися ратифікація, залишалося відкритим до останнього моменту.

Переніс саміту і «підвішений» характер питання про ратифікацію, здавалося б, не пов’язані між собою. Проте насправді вони мають глибокий логічний зв’язок. Видається, що російський істеблішмент наразі просто не має чіткої, узгодженої політики ані щодо найбільшого після Росії члена СНД, ані щодо цієї організації в цілому. Московський саміт СНД, від участі в якому вже демонстративно відмовився грузинський президент Едуард Шеварднадзе, загрожує стати дуже важким для Москви. Лідери багатьох держав Співдружності накопичили великий список претензій до російської політики на пострадянських просторах, а СНД дедалі більше перетворюється на суто формальне утворення. Мабуть, і в Москві розуміють, що її політика щодо пострадянських республік не відповідає вимогам часу і є неефективною. А ось якою саме вона має бути, як захистити політичні та економічні інтереси Росії на просторах колишнього Союзу, докладно не знають і в самій Москві. Так само і з Україною — ратифікувати великий договір — означає хоча б формально визнати рівноправний характер відносин і територіальну цілісність України. Але так не хочеться цього робити багатьом російським політикам. Хоч і попереджає російський же МЗС, що нератифікація договору «призведе до зростання недовіри між двома країнами, ускладнить двосторонні контакти і завдасть шкоди міжнародному авторитетові Росії».