Семеро для бенефісу
Iнтермедія зі зникненням Івана Петровича Рибкіна дещо пожвавила спектакль російської передвиборної кампанії. Млявий перебіг виборів президента і не може бути іншим — попередні чотири роки забезпечили їх підсумок. Багатьох дійових осіб, як і самого головного героя, бентежать формальності. Тому троє з семи кандидатів — президент Путін, спікер Ради Федерації Миронов і «вояжер» Рибкін — вирішили відмовитися хоча б від однієї з них — теледебатів, продемонструвавши похвальну скромність у поводженні з ефіром і залишивши журналістам обговорювати те, що й так усім зрозуміло. При цьому, щоправда, півгодинний виступ Путіна в Московському державному університеті транслювали по телебаченню, після чого голова Центрвиборчкому Олександр Вєшняков навіть пожурив федеральні телеканали за «перебір».
За відсутності хоч трохи вартого уваги конфлікту, здатного додати гостроти виставі, публіці залишається розважатися інтермедіями — у виконанні вже згаданого Івана Петровича та депутатів Івановської області. Якщо «київські канікули» Рибкіна i його рiшення продовжити кампанiю iз Захiдної Європи були схожими швидше на підготовлений експромт, то депутатська ініціатива виникла ще минулого року і втілила настрої, які давно витали в Росії.
«Замало буде», — вирішили депутати законодавчих зборів Івановської області про чотирирічний президентський термін для Володимира Путіна і в жовтні подали до Держдуми ще минулого скликання ініціативу про подовження повноважень президента РФ до семи років. Підготовка до парламентських виборів не дозволила Думi розглянути пропозицію, а тепер, за місяць до виборів президентських, її взяли до уваги. Ймовірно, наступного тижня ініціативу розглянуть у першому читанні. «Единая Россия», яка має конституційну більшість у Держдумі, вустами свого лідера і спікера парламенту Бориса Гризлова вже висловила негативне ставлення до ідеї. Комітет Думи з конституційного законодавства і державного будівництва рекомендував відхилити поправки до Конституції. Берегти Основний Закон навіть вiд таких «стабілізуючих» посягань пообіцяв і сам Володимир Путін. У своєму виступі у МДУ він знайшов слова не тільки для тих, хто вважає розпад СРСР «загальнонаціональною трагедією величезного масштабу» і терпіти не може «еліти й націоналістично налаштовану частину населення», які «виграли від розпаду Союзу», а й для тих, хто не бажає зовсiм уже відвертого вождізму. «Завдання будь-якого керівника такого рангу — запропонувати суспільству людину, яку він вважає гідною працювати на цьому місці далі, якщо люди погодяться, підтримають, і це буде продовженням того, що робиться зараз», — сказав Путін.
Подовження терміну повноважень президента РФ до семи років, на переконання депутатів законодавчих зборів Івановської області, просто необхідне заради «певної стабілізації і в політичному, і в економічному планах». У лавах прихильників цієї ідеї, крім івановців, — ряд губернаторів, голова Ради Федерації Сергій Миронов (він із завидною постійністю твердить про це з 2001 року), лідер ЛДПР Володимир Жириновський і президент Чечні Ахмад Кадиров. Володимир Вольфович наприкінці січня в ефірі «Эхо Москвы» заявив, що «якщо президент не дуже поганий, досить одного семирічного терміну президентства, а якщо хороший, може бути і два терміни, і три». А великої душі президент Кадиров взагалі запропонував запровадити для Володимира Путіна довічний термін правління.
Мати «семь лет один ответ», звісно ж, не бажають російські ліберали, які переживають глибоку кризу. Борис Нємцов назвав спроби змінити Конституцію заради подовження повноважень глави держави «шляхом азіатського капіталізму». Ліберали — люди освічені та знають, що інтермедії іноді виявляються важливішими за сам спектакль. Ліберали б’ють на сполох, але їхні позиції від цього, щоправда, ніскільки не зміцняться.
Згідно з результатами дослідження, проведеного нещодавно компанією РОМІР, 52% опитаних висловилися проти внесення до Конституції поправки, що подовжує повноваження президента. Але при цьому 54% росіян упевнені, що Володимир Путін залишиться президентом і після свого другого терміну… Проте, «післязавтрашнього» президента Росії зовсім не обов’язково будуть звати Путіним. Ім’я головного героя, зрештою, не головне. Головне — його амплуа і сама драматургія спектаклю.
