Сербія знову обиратиме президента
У неділю Сербія знову піде голосувати, намагаючися обрати свого президента. Попередня спроба, яка вилилася в два тури голосування — 29 вересня і 13 жовтня — не дала результатів. Претендентів зареєстровано троє, причому по-справжньому суперничати між собою будуть чинний президент Югославії Воїслав Коштуніца і лідер Серської радикальної партії Воїслав Шешель. Результати виборів президента Сербії мають, зрештою, продемонструвати, яким шляхом далі йтиме Сербія, колишня Югославія, і опосередковано — як далі розвиватиметься ситуація в регіоні.
Воїслав Коштуніца в разі його обрання на посаду глави республіки обіцяє боротися за «звичайну, середньорозвинену, європейську Сербію». Він, за його словами, виступає за демократичну, вільну, правову і справедливу Сербію, за конституцію, що забезпечить рівновагу і розмежування влади, гармонійний розвиток усіх регіонів, захист прав кожного громадянина і всіх груп — національних, політичних, релігійних. Дані опитувань свідчать, що шанси президента Югославії на перемогу в Сербії максимальні.
Посада президента Сербії набуває значення в умовах, коли єдиної союзної держави — Югославії — вже кілька років фактично не існує. Коштуніца в результаті перипетій виборів 2000 року змінив у кріслі президента Югославії Слободана Мілошевича, справа якого зараз слухається в Гаазькому трибуналі (Коштуніца, до речі, був противником видачі Мілошевича до Гааги). Однак майже відразу виявилося, що в президента Югославії дуже мало реальної влади, а сама посада є швидше номінальною. Президент Югославії, зокрема, фактично ніяк не впливав на події в маленькій Чорногорії, а обставини видачі Мілошевича до Гаазького трибуналу довели й те, що в Сербії більше влади, впливу і можливостей в уряду, очолюваного одним з лідерів Демократичної опозиції Сербії (ДОС, сили, що висунула Коштуніцу на посаду президента Югославії) Зораном Джиджичем.
Коштуніца репрезентує себе «м’яким» націоналістом, який розуміє й захищає інтереси й цінності, властиві сербам, але демократичним шляхом, на відміну від Мілошевича. Його підтримка суспільством на сьогодні — найвища в республіці, але не сягає рівня у 50 відсотків. Суспільна підтримка Джинджича значно менша, і він з самого початку не брав участі у президентських виборах. Віце- прем’єр югославського уряду Миролюб Лабус, прихильник ліберальних економічних реформ, який на попередньому голосуванні займав другу позицію, від участі в повторних виборах відмовився.
Інший Воїслав — Шешель, лідер радикальної партії і, як його змальовують, «ультранаціоналіст», здобув у другому турі минулої спроби виборів 23 відсотки тих, хто прийшов голосувати. Однак до виборчих дільниць з’явилося менше за половину сербів, що мають право голосу, тому вибори було визнано недійсними. З того часу виборче законодавство було змінено, тепер норма закону вимагає, щоб переможець у другому турі виборів визначався простою більшістю голосів. На підтримку Шешеля знову виступив з Гааги Слободан Мілошевич, який заявив, що лідер радикалів — єдиний представник опозиції, яка протистоїть перетворенню Сербії на колонію. Ці почуття — не чужі для багатьох сербів, особливо з урахуванням того, що зміна режиму не привела одночасно до значного підвищення рівня життя.
На підтримку Коштуніци виступили окремі партії ДОС — незважаючи на різке погіршення стосунків між рухом і президентом Югославії останнім часом.
Коштуніца, у свою чергу, заявляє, що якщо й друга спроба не буде вдалою, тоді ігор з президентськими виборами біль ше не буде, а на порядку денному стоятиме питання про дострокові парламентські вибори. Хоча спочатку годилося б ухвалити нову конституцію республіки. Можливе обрання президента парламентом Коштуніца вважає недоцільним.
Сербія повинна ухвалити нову конституцію, обрати нову Скупщину, яка, як днями сказав Генеральний секретар Ради ЄС Хав’єр Солана, фактичний посередник у розмові Сербії і Чорногорії, делегує депутатів у парламент нового союзного об’єднання.
Чорногорія також повинна обрати президента. Це станеться 22 грудня, а колишній її президент Джуканович вже отримав мандат на формування уряду. Джуканович — прихильник незалежності своєї республіки, його підтримує більшість у чорногорському парламенті. Отже, новим президентам двох останніх югославських республік випаде честь остаточно попрощатися з назвою «Югославія», навчитися домовлятися між собою, оскільки Захід продовжує наголошувати, що не сприйматиме окремо Сербії і Чорногорії. Новим лідерам двох республік доведеться довести і своїм народам, і світу, що зміни 2000 року в Белграді, пов’язані з драматичними перипетіями, дійсно були виправдані. Сьогодні вже мало хто приховує, що «проект Коштуніца» відбувся не без значної допомоги з боку Заходу. Однак за два роки, що минули, не сталося жодного прориву, серби в більшості змирилися з утратою Косова, іноземний інвестор переважно чекає (хоча медіа-ринок Сербії вже пов’язаний з діяльністю західного капіталу). Суспільство залишається розколотим, хоча це вже не настільки гостро, далеко до політичної стабільності, далеко не все гаразд з економічним розвитком. З другого боку, сербам уже починають говорити, що в них є європейська перспектива.
