«Спотворення історії»

У Китаї урочисто відзначили річницю закінчення Війни опору Японії та закінчення Другої світової війни. Причому друге стоїть навіть не на другому плані. Події на Азіатсько-Тихоокеанському театрі воєнних дій у Китаї та у Північній Кореї вже давно розглядають через призму їхнього головного внеску в перемогу над мілітаристською Японією.

Для Китаю війна почалася у вересні 1931 року, коли Японія, використовуючи так званий Мукденський інцидент, почала агресію в Маньчжурії й створила на захопленій території маріонеткову державу Маньчжоу-Го. Після цього відбувалися локальні зіткнення японських і китайських гомінданівських військ.

У липні 1937 року сталося зіткнення між солдатами японської Гарнізонної армії в Китаї та ротою китайських військ, що охороняли міст Лугоуцяо (також відомий під назвою міст Марко Поло у зв’язку з його згадкою в книзі мандрівника). Цей інцидент став для японців формальним приводом для початку війни з Китаєм. Міст містився у південному передмісті Пекіна й після захвату його японцями місто виявилося повністю відрізаним від решти території країни й було швидко окуповане. Цікаво, що в японській історіографії ця війна традиційно називається «Китайським інцидентом», оскільки спочатку японці не планували масштабних бойових дій у Китаї.

Протягом восьми років з деякими перервами японська армія вела наступальні операції проти військ гоміндана й комуністів. Останні регулярно воювали один з одним за контроль над рештою території.

У перший період війни (1937—1942) СРСР активно допомагав Чан Кайші постачаннями озброєння, понад 2 тис. льотчиків взяли участь у боях з японцями, загинуло близько 200 осіб. Загалом же в ці роки там працювало понад 5 тис. радянських громадян. Серед них були викладачі й інструктори, робітники зі складання літаків і танків, авіаційні фахівці, шляховики й мостовики, транспортники, медики, понад 300 військових радників.

У подальшому головну допомогу Китаю надавали західні союзники. Зокрема, найбільш відомий авіакорпус «Летючі тигри» під командуванням американського генерала Клера Ченнолта.

Усі роки війни китайський театр воєнних дій грав другорядну роль. Його головне значення полягало в тому, що він сковував майже 2 млн японських солдатів і офіцерів. Жодних шансів не те що перемогти японців, а навіть здійснити широкий наступ проти них як у армії гоміндана, так і у комуністів не було. Та вони цього й не прагнули. Здебільшого вони збирали сили для майбутніх боїв за контроль над країною.

У Росії, починаючи з Путіна й закінчуючи прокремлівськими істориками, буквально скаженіють, як тільки помічають щонайменші відхилення від канонічної історії Другої світової війни. Особливо це посилюється при найменшій підозрі, як їм здається, в приниженні головної ролі СРСР у розгромі Німеччини та Японії. Сюди ж належать і засудження США за атомні бомбардування японських міст. При цьому свідомо ігнорується той факт, що після захвату американцями острова Окінава в червні 1945 року в Токіо цілком усвідомлювали, що слід чекати висадки союзників на острови метрополії. Тому існував план «другої Японії» в Китаї з урахуванням того, що там була захоплена величезна територія, були значні ресурси, а окупаційна армія нараховувала понад 2 млн осіб. Вступ СРСР у війну з Японією погіршив її становище, але до 11—12 серпня 1945 року ніхто капітулювати не збирався. Більше того, в Токіо була спроба державного перевороту з метою змусити імператора Хірохіто відмовитися від уже підготовленої згоди на беззастережну капітуляцію. Щоб перешкодити імператорові виступити з промовою, бунтівники захопили радіостанцію в столиці.

Якщо дотримуватися радянської й нинішньої російської історіографії, то розгром Японії виключно заслуга Червоної Армії. І будь-які відхилення від цієї лінії викликають у Москві буквально напад люті. За одним винятком. Китайським історикам і державним діячам можна.

Зустрічаючись з прем’єром Держради КНР Лі Кецяном, російський президент чітко позначив мету свого перебування в Пекіні: «Ми наочно демонструємо і нашим народам, і всьому світу, що у нас єдині оцінки підсумків Другої світової війни і ми проти спроб заперечення й спотворення історії». Путін повністю прийняв офіційну китайську версію про те, хто переміг Японію.

Якщо подивитися на хронологію й підсумки бойових дій на території Китаю, то стане зрозуміло, що ніякої перемоги китайського народу над японськими окупантами не було. Були жорстокі й кровопролитні бої, китайські солдати й офіцери демонстрували зразки мужності й героїзму, але були й відступи, часті поразки з рідкісними успішними контратаками й контрнаступами.

Не було перемоги китайської армії над японською. Було звільнення великого народу, який дійсно зазнав немислимих втрат — понад 35 млн осіб. Проте свободу Китаю принесли інші держави — США, Велика Британія, Австралія, Нідерланди. Розгром значного військового угруповання — Квантунськой армії є цілком заслугою радянських військ. У Китаї часто про це згадують мимохідь, і це чомусь Путіна аніскільки не бентежить. Не говоритимемо обурює. Ось де так наочно виступає політика подвійних стандартів, яку так нещадно критикують у Москві щодо західних держав і якої точнісінько так само дотримується російське керівництво.

Як часто з Кремля і його околиць лунають вигуки обурення, якщо в інших країнах намагаються виявити історичну правду й відокремити реальні події війни від привнесених радянською пропагандою. У хід ідуть сентенції про образу пам’яті загиблих. То хіба не ображає пам’ять загиблих радянських воїнів, а у війні з Японією Червона армія втратила понад 100 тис. осіб, згода Путіна на китайську інтерпретацію історії. Більше того, своїми висловлюваннями в Пекіні він фактично до неї приєднався. Начальник Росії не відчуває принизливості того, що відбувається. Цікаве питання.

Росія перебуває в дипломатичній ізоляції, в такому становищі її президент вимушений вдавати, що не відчуває.