Стан світу
Усі ми визнаємо сьогоднішні ризики. Глобальна фінансова криза. Глобальна енергетична криза. Глобальна продовольча криза. Торгівельні переговори провалилися, ось уже вкотре. Нові спалахи війни та насильства. Зміна клімату все більше загрожує нашій планеті. Ми говоримо про те, що глобальні проблеми вимагають глобальних рішень.
І все ж, чи діємо ми? Насправді, в цей час ми також зіткнулися з кризою іншого сорту — боротьбою за глобальне лідерство. Виникають нові центри влади та лідерства — в Азії, Латинській Америці й у всьому новому розвиненому світі. У цьому новому світі проблемою все частіше є співробітництво, а не конфронтація. Країни більше не можуть захищати свої інтереси або поліпшувати добробут своїх людей без співробітництва з іншими країнами.
І все ж я вважаю, небезпека полягає в тому, що країни дивляться всередину, а не в загальне майбутнє. Я вважаю, що небезпека полягає у відступі від успіху, який ми досягли, особливо у сфері економічного розвитку та справедливості в розподілі плодів глобального зростання. Так, глобальне зростання підняло з бідності мільярди людей. І все ж, якщо ви належите до світової бідноти, то ви ніколи ще так гостро не відчували бідність. Так, міжнародне право й правосуддя ніколи ще не отримували такого широкого визнання. І все ж ті, хто живе в країнах, де порушуються права людини, ніколи ще не були настільки вразливими. Так, більшість з нас живе в мирі та безпеці. І все ж насильство зростає в багатьох країнах: Афганістані, Сомалі, Демократичній Республіці Конго, Іраку та Судані.
Їхні проблеми є частиною надзвичайної ситуації у розвитку, з якою ми зіткнулися. За останній рік ціна на паливо, продукти харчування й товари широкого споживання різко зросла. Багаті країни непокояться щодо економічного спаду, в той час як бідні більше не можуть дозволити собі їсти.
Цілі Розвитку Тисячоліття — це частина рішення. Але тут успіх був змінним. Обіцянки не були виконані. І все ж ми досягли достатньо для того, щоб знати, що ці цілі є досяжними. Організація Об’єднаних Націй — захисник найуразливіших. Коли приходить біда, ми діємо. Цього року ми діяли в Гаїті та інших карибських країнах, постраждалих від ураганів. Ми діяли після Циклону Наргіс у М’янмі, де тепер головне завдання полягає в тому, щоб домогтися політичного прогресу, в тому числі надійних кроків у питанні прав людини та демократії. Ми допомогли людям, які постраждали від серйозної повені в Південно-Східній Азії й засухи в зоні Африканського Рогу, де 14 млн. людей у надзвичайній ситуації потребують допомоги.
Глобальна продовольча криза не пройде сама собою. Можливо, вона вже пішла з газетних заголовків. Минулого року в цей час рис коштував $330 за тонну. Тепер він коштує $730. Люди, які в минулому купували рис мішками, тепер купують його жменькою. Ті, хто їв два рази на день, тепер задовольняються одним.
ООН зосередилася на тому, щоб передати насіння та добрива в руки дрібних фермерів. Ми прагнемо до нової «зеленої революції» в Африці. Але нам не вистачає нових ресурсів. У міжнародного співтовариства слова розходяться зі справами. І все ж превентивна дипломатія ООН часто є вирішальною. Ми бачимо плоди в Непалі, Кенії і сподіваємося, що і в Зімбабве. Також існує реальний шанс для возз’єднання Кіпру. В Грузії ООН може допомогти розрядити напруження, яке є результатом недавнього конфлікту.
Але небезпечно вважати, що ООН може зайнятися розв’язанням сьогоднішніх складних проблем без повної підтримки з боку її країн-членів. У Дарфурі, наприклад, ми стикаємося з незмінною проблемою завершити розгортання сил до призначеного терміну. Нам не вистачає дуже важливих ресурсів і персоналу. Мандати є пустими, якщо вони не підкріпляються ресурсами.
І тепер усій нашій роботі — фінансування з метою розвитку, соціальні витрати в багатих країнах і бідні, Цілі Розвитку Тисячоліття, підтримка миру — загрожує глобальна фінансова криза. Ми повинні відновити порядок на міжнародних фінансових ринках. Ми повинні подумати про новий глобальний економічний порядок, який повніше відображає реалії нашого часу, що змінюються.
Ці реалії закликають до безперервних дій ООН на незліченних фронтах: боротьба з малярією та СНІДом, скорочення материнської і дитячої смертності, боротьба з глобальним тероризмом і забезпечення ядерного роззброєння й нерозповсюдження ядерної зброї. На Корейському Півострові повинні бути виконані всі угоди, досягнуті під час переговорів між шістьма сторонами, а Іран повинен дотримувати резолюції Ради Безпеки і співпрацювати в повному об’ємі з Міжнародним агентством з атомної енергії.
Питання прав людини, передусім, вимагає від нас пильності. До правосуддя потрібно ставитися як до оплоту миру, безпеки та розвитку. Ми повинні просувати «обов’язок захищати». Незважаючи на реальні політичні труднощі, ми не можемо дозволити злочинам проти людства залишатися безкарними.
Зміна клімату залишається головною проблемою нашої ери. Ми повинні докласти всіх зусиль. Наш перший тест відбудеться через три місяці в Познані, Польщі. До того часу нам необхідна однодумність щодо нової угоди зі зміни глобального клімату, яка замінить Кіотський протокол, термін якого закінчується 2012 року.
Основою всієї роботи ООН є відповідальність. Ми повинні змінити культуру ООН. Ми повинні стати швидшими, гнучкішими та ефективнішими — сучаснішими. Ми повинні змінити нашу сьогоднішню систему контрактів і умов роботи, які є дисфункційнональними й деморалізуючими.
Але країни-члени ООН також повинні бути відповідальними. Резолюції, що санкціонують миротворчі операції, не можна продовжувати приймати без необхідних військ, грошей і матеріальних засобів. Ми не можемо посилати хоробрий персонал ООН — 25 з яких загинули цього року — по всьому світу, не забезпечивши їхню безпеку. Ми не можемо реформувати цю організацію без необхідних ресурсів.
Сьогоднішня невизначеність мине, але лише в тому випадку, якщо ми діятимемо мудро та відповідально. Роблячи це, ми підготуємо грунт для нової ери стабільності та глобального процвітання, які будуть розподілені більш широко та справедливо.
Пан Гі МУН — Генеральний секретар ООН
