Суть і антураж
Українські вибори явно не належали до подій планетарного масштабу. Найважливiшими новинами уїкенду й понеділка були — чергове наближення чергової близькосхідної війни, смерть королеви-матері; нарешті, те, що закінчився термін дії американського ультиматуму до Белграда щодо видачі «героїв» балканських воєн. Вибори в Україні привертали значно більшу увагу політиків та чиновників, ніж преси — що саме по собі зовсім не є поганим знаком — значить, вони не стали стихійним лихом або чимось подібним. Увага була різною, що й дало можливiсть запустити фразу про «геополітичний футбол», у якому Україна є можливо, полем, можливо, м’ячем, але точно не гравцем. Укоріненню такої думки сприяли відносно різка резолюція Конгресу США з вимогою забезпечення виборам демократичності, відкритості й прозорості, а також досить дивні речі, пов’язані iз заявами представників різних, здавалося б, сил Росії. Дійсно, до самого дня виборів критиці, в тому числі — з боку вищого державного керівництва — піддавалася лише американська резолюція, але аж ніяк не вельми адекватні заяви, зокрема, керівника адміністрації президента Росії Волошина та російського посла в Україні Черномирдіна — про те, які політичні сили підтримуватиме в Україні Москва і як себе повинна поводити Україна у відповідь на дії Вашингтона. Чомусь жоден iз українських керівників не пояснив стратегічним партнерам, що ми в змозi визначитися з власною політикою і власними проблемами; жодна з поіменованих Волошиним і Павловським українських політичних партій не заявила, що визначальною для неї є підтримка українського народу, а не Кремля чи когось іще. Втім, це, можливо, називається «технології», дехто з росіян вже намагається переконати, що насправді російська політика стосовно України будуватиметься на вельми прагматичних засадах і виходитиме з інших імперативів. Мало хто, до речі, помітив, що паралельно iз заявами російських політиків український уряд підняв мито на імпорт iз Росії — а це означає, що уряд довів, що принаймні намагатиметься захищати саме українські інтереси. Це вже більше схоже на суть.
Загалом же складається враження, що, можливо, не без зусиль самої України всі сторони не враховують головного. Що не все може оцінюватися по виборах, хоч якими б важливими вони були для майбутнього. Адже, зокрема, вибори в Австрії три роки тому, на яких досягла успіху сумнозвісна Партія свободи Йорга Хайдера, пройшли у повній відповідності з демократичними процедурами. Після чого розпочалися санкції проти Австрії, що й нинi ставить під сумнів заяви про незацікавленість у результаті.
Не враховується, що геополітика, як свідчать реалії, змінює й форму, й суть, і вже не є звичною геополітикою, що зародилася на рубежі ХIХ та ХХ століть. Що будь-який диктат часто призводить до протилежних результатів, які часто негативно позначаються на всій системі міжнародних відносин. І що, нарешті, світ не може бути чорним чи білим. І це теж суттєво.
Зрештою, і Україна, і Захід, і Росія мають шанс до початку української президентської кампанії показати одне одному, де суть, де — тільки зовнішній антураж, де — справжні наміри, де — несприйняття, чи образа, чи «технології».
