У пошуках «єпископів»

Саміт Україна — НАТО, що відбувся 22 лютого у Брюсселі, та виступ на ньому Президента Віктора Ющенка викликали активні дискусії в українських засобах масової інформації з приводу того, чи стався прорив у стосунках України та Альянсу, чи не занадто обережно висловлювався Президент, чи виправдав саміт сподівання, які на нього покладалися. З одного боку, всі начебто погоджуються: тільки те, що Віктор Ющенко за два дні мав можливість провести двосторонні зустрічі з рядом європейських політиків і глав держав, серед них і з президентом США Джорджем Бушем, є позитивним моментом, оскільки саме такі міжособистісні контакти часом вирішують міждержавну політику. Однак не менш відчутним є й певне розчарування: не було начебто почуто нічого нового, НАТО й далі говорить про принцип «відкритих дверей», про поглиблення співпраці. А Президент Ющенко говорив тільки про готовність до приєднання України до Плану дій щодо членства (ПДЧ) «через декілька років», а не про бажання приєднатися до нього вже зараз. Відтак найбільш трансльованою думкою стало твердження, що прориву у стосунках Україна — НАТО не сталося, що НАТО ніби знову ввічливо попросило Україну почекати на порозі «відкритих дверей».

Однак у Брюсселі дотримуються іншої думки. Штаб- квартира НАТО перебуває під враженням візиту українського Президента. Це не ейфорія, але здивування, яке породжує ентузіазм. «Візитом Ющенка залишилися дуже задоволені. Я не пам’ятаю, коли за останні кілька років відбувалася б подібна зустріч на високому рівні й наприкінці її всі присутні аплодували б. Такого не буває «за програмою». Це було виявом значної поваги», — поділився враженнями представник НАТО, який побажав залишитися неназваним. За його словами, в НАТО ніхто особливих проривів від цього візиту й не очікував — це було тільки знайомство, яке формує перспективи подальшої співпраці. «З погляду НАТО дуже важливо, що приїхав Президент Ющенко і представив ясну практичну позицію України. Після цієї зустрічі і президент Буш, і президент Ширак тепер знають, у чому зацікавлена Україна», — стверджує представник Альянсу, наголошуючи на тому, що в НАТО, де рішення приймаються шляхом досягнення консенсусу 26-ти країн- членів, значно важливішою, ніж заяви та декларації, є атмосфера, створена серед лідерів країн — членів НАТО, які власне й формують політичну волю Альянсу.

Речник НАТО Джеймс Аппатурай стверджує, що в політиці Альянсу щодо України відбулися очевидні зміни. «Зараз уже ведеться така робота, яку чотири тижні тому ще ніхто не робив. Вона зосереджена на вдосконаленні співпраці з Україною, на тому, щоб надати їй суттєвого наповнення», — говорить пан Аппатурай. Насамперед йдеться про спільну роботу українських фахівців з відповідними комітетами НАТО з розробки конкретних пропозицій поглиблення співпраці між Україною й Альянсом. На квітневому засіданні міністрів закордонних справ у рамках комісії Україна — НАТО у Вільнюсі планується формальне їхнє затвердження.

Головну зміну у стосунках України з Альянсом пан Аппатурай вбачає в тому, що «на цьому історичному етапі ми не маємо ніяких запитань до України». На зміну колишньому браку чіткого уявлення про прагнення України прийшла прозорість і зрозумілість. «Президент Ющенко був дуже конкретним у своєму виступі. Ми отримали чітке уявлення з його промови, в якому напрямку збирається рухатись Україна, й це повністю збігається з тими пріоритетами, які НАТО зараз визначає і для себе», — заявляє речник НАТО.

Однак, за його словами, очікувати від НАТО, що реальні, відчутні зміни у стосунках Альянсу та України відбудуться миттєво (як цього, можливо, комусь хотілося), не можна. Риторика НАТО щодо України змінилася в бік позитиву — якщо не на вербальному рівні, то на рівні інтонаційному, що, на думку багатьох представників Альянсу, є дуже важливим. Що ж стосується не риторики, а самої суті стосунків, то тут все залежить саме від консенсусу серед членів Альянсу. Приміром, навіть якщо НАТО хоче змінити колір кришок на пляшках з водою, які стоятимуть під час засідання, потрібно зібрати окремий комітет, який би ухвалив таке рішення. «Риторика — це найлегше. Вона є важливою, але значно складнішою є робота по суті, вона не відбувається так швидко, як зміни в риториці», — зазначає пан Аппатурай. Однак він підкреслив: «Головним є те, що в НАТО риторика ґрунтується на суті, тобто якщо відбуваються зміни в риториці, то це означає, що відбулися зміни й у політиці».

Власне, якщо зміни в політиці Альянсу щодо України й відбулися, то консенсусу щодо членства України в НАТО все ж таки немає. Насамперед через відому позицію Франції та Німеччини, які озираються на російське упередження щодо євроатлантичних прагнень України. Саме тому під час саміту не називалися жодні терміни чи дати можливого вступу України до Альянсу. Саме тому, як стало відомо «Дню», не афішувалося і те, що Віктор Ющенко на закритому засіданні комісії Україна — НАТО таки поставив на порядок денний питання про приєднання України до ПДЧ саме найближчим часом. У неофіційних розмовах поінформовані джерела свідчать, що в разі формування політичної волі з боку НАТО та України Київ міг би приєднатися до ПДЧ вже наприкінці цього року.

Однак вголос Віктор Ющенко, і особисто Генсек НАТО Яап де Хооп Схеффер насамперед говорили про поглиблення співпраці та застерігали від думки, що зближення НАТО й України може загрожувати Росії. Наскільки російський фактор важливий для НАТО? Офіційно речник Альянсу говорить про те, що фактично проблеми Росії для НАТО немає і трикутник Україна — Росія — НАТО аж ніяк не бермудський. «Ми переконані зі свого досвіду, що членство в НАТО не обов’язково повинно шкодити стосункам конкретних країн з Росією. Так, у випадку із балтійськими країнами були якісь непорозуміння, ускладнення, але в той же час це не завадило Альянсу розвивати стосунки з Росією й поглиблювати їх», — зазначив пан Аппатурай.

Представники Альянсу наголошують на тому, що країни — члени НАТО чітко розглядають стосунки з Україною та Росією як два різні види стосунків, абсолютно незалежні один від одного. Однак прецедент, коли НАТО говорило з Росією про Україну, був. Під час політичної кризи в Україні наприкінці минулого року з боку НАТО було ініційоване засідання Ради Росія — НАТО з метою відкрито переконати Росію в необхідності політичного розв’язання конфлікту в Україні. Але щодо питання членства України в НАТО Альянс схильний передати вирішення проблем російсько-українського вектора на самостійне опрацювання.

Для України російський фактор хоч і важливий з огляду на «вічне стратегічне партнерство» наших країн, але сьогодні вагомішим видається фактор парламентських виборів наступного року. Очевидно, що на тлі низької підтримки ідей євроатлантичної інтеграції антинатовські гасла одночасно із проросійськими можуть бути взяті на озброєння опонентами теперішньої влади. Відтак навряд чи тема вступу до Альянсу широко обговорюватиметься найближчим часом.

Хоча насправді масштабна інформаційно-освітня кампанія щодо НАТО в Україні не завадила б уже сьогодні — розбивати фальшиві негативні стереотипи ніколи не рано. І це мало б стати найпершим пріоритетом. Один із представників Альянсу повідомив, що над цим питанням працюють у самому НАТО, аби максимально просунутися вперед. Альянс готовий збільшити фінансову підтримку освітніх програм, хоча її розмір для України вже сьогодні однаковий із витратами на освітні програми в Росії. Однак без роботи в самій Україні потрібних результатів не досягти — саме на бездіяльність у цьому плані чулося найбільше нарікань. «Ми будували разом храм. Після помаранчевої революції у ньому з’явилися кілька святих — святий ЄС, святий СОТ, святий НАТО. Але чуда не станеться без віруючих. У цьому храмі сьогодні дуже мало віруючих, які моляться святому НАТО, більшість молиться святому ЄС. Я не знаю, чим займаються єпископи. Де вони?» — емоційно висловився один із представників НАТО.

Неодноразово довелося почути, що НАТО зацікавлене у членстві України саме як політичного партнера, як країни, що здатна вирішувати конфлікти мирним шляхом. Що ніхто не чекає від неї високорозвиненої економіки, блискуче проведеної оборонної реформи, яка в деяких країнах — уже членах Альянсу — досі не завершена. Для вступу України до НАТО сьогодні потрібно продемонструвати незворотність демократичних реформ та впевнену політичну волю, яка могла б дати поштовх у досягненні консенсусу в самому НАТО. Тобто треба знайти «єпископів»...