Українські дівчата як товар на експорт
Нині в світі нараховується 10 млн. повій, 2 млн. з яких – неповнолітні. Де-де, а тут представниці колишнього Радянського Союзу «задніх не пасуть» – із загального числа вони становлять 15 відсотків. Скажімо, Ізраїль за останні три роки вислав додому півтори тисячі російських та українських повій, Туреччина – лише за перші чотири місяці цього року 239 представниць пострадянських країн, а в Єгипті заарештовують українських повій щотижня. Україна крок за кроком наближається до лідерства в кварталах «червоних ліхтарів». І річ не лише в популярності слов’янської краси, малому досвіді України в міграційних процесах та силі мафії. Як сказала «Дню» Гюльбін Саїлган, представниця Ради телерадіомовлення Туреччини, половина з висланих іноземних повій знову нелегально повертається до цієї країни. Звичайно, подекуди трапляються випадки, коли наші дівчата думають, що їдуть за кордон на нормальну роботу, а замість цього потрапляють у борделі. Але це, скоріше, виняток. Особливо цінним «слов’янський товар» є через те, що бага
то жінок заздалегідь згодні стати повіями. «Процвітаюче» безробіття або жалюгідна платня є добрим грунтом для мрій про краще «завтра» там, у чужій країні, — неважливо, яким шляхом. Авторка матеріалу особисто бачила дівчат, у тому числі наших, що працюють у франкфуртських будинках розпусти. Мушу визнати, що ззовні дехто з них виглядає непогано й може на свої зароблені гроші дозволити собі щодня бувати в барах чи ресторанах. Це найкращий випадок, але й тут вся свобода зводиться до таких відвідин. Адже їх вважають чимось на кшталт живого товару без усіляких прав і майбутнього. У тому ж Франкфурті цього року вбили чотирьох українських повій, а в Італії в середньому раз на місяць убивають жінку, яку примусом втягнуто в проституцію. Чомусь про це рідко згадується в жовтій пресі не тільки України, але й інших країн – часто-густо матеріали про повій подаються як «полуничка» на розважальній сторінці. А серед молодих українських чоловіків подекуди трапляється повна відмова від «морального кодексу»: «Ну і що тут страшно
го, якщо жінка цим займається? Особисто я нічого не маю проти, якби моя майбутня дружина була повією. У минулому, до зустрічі зі мною». Втім, багато з таких «толерантних» юнаків не витримують випробування наступним запитанням: а що, якби твоя донька стала повією?..
Світ б’є на сполох. Проституція дедалі поширює свої сфери: з’явилася сексуальна експлуатація дітей, секс-туризм, міжнародна торгівля людьми, мережа педофілії, порнографії. Сюди ж часом потрапляють і невинні з першого погляду шлюбні оголошення. За словами Моніки Герштендьорфер, президента німецької організації «Відстоювання прав людини», нині використання найсучасніших інформаційних технологій при торгівлі людьми стало вже традиційним. Інтернет при всій його корисності став трибуною й для мафії від сексу. Будь-хто може розшукати там усю потрібну інформацію: де знайти повію, скільки коштують готелі, перелік сексуальних послуг і їхні тарифи, оцінку зовнішності жінок та їхній «професіоналізм». Перекрити потік здебільшого анонімної інформації за порносерверами практично неможливо. Щоправда, є тут і плюс – наприклад, створені 1992 року бельгійською поліцією «Спілки для боротьби з комп’ютерною злочинністю» час від часу виловлюють педофілів та інших «сексуальних» правопорушників.
Створена у Франції ще 1954 року Фундація Сель доволі чітко визначає, як треба боротися із сучасним рабством: підвищувати громадську свідомість, співпрацювати з владою, аби змінити відповідне законодавство, допомагати жертвам проституції. Що робиться в нашій країні, звідки, за даними українського МВС, з 1990 року виїхало 400 тисяч жінок віком до 30 років, і більша частина з них, треба припускати, працює якщо не в борделях, то в стриптиз-барах? У країні, де 1 млн. 400 тисяч жінок віком до 25 років не мають роботи й таким чином є потенційною групою ризику? У країні, чиї мафіозі контролюють ринок проституції в Угорщині й Австрії?
До цього року зусилля нашої держави в боротьбі з вивезенням людей були майже непомітні для ока. (Зате відчутним був і є спротив деяких іноземних держав, куди отримати візу молодим українцям доволі складно — в кожному вбачають потенційного мігранта, причетного до мафії). Цієї весни крига скресла — Верховна Рада ухвалила внести до законодавчих актів зміни, що передбачають кримінальну відповідальність за незаконне усиновлення й торгівлю людьми. Ніна Карпачова — уповноважений Верховної Ради України з прав людини — розглядає зміни як першу спробу привести національне законодавство у відповідність із міжнародними стандартами. Окрім того, міжнародна організація міграції (МОМ) проводить в Україні доволі дорогий проект: матеріали в мас-медіа, тематичні брошури розповідають дівчатам і жінкам про непривабливість, небезпечність роботи повіями за кордоном. «Чи бажаєш ти проміняти свою гідність, свободу, здоров’я на життя в клітці?» — запитується в одній із поширюваних брошур. Однак, як зазначила кореспондентові «Дня» пред
ставниця МОМ Джоанна Мейкок, нині література рідко потрапляє за призначенням — тобто до груп ризику. Але незабаром брошури буде розповсюджено в середніх і вищих навчальних закладах.
Це не може не радувати. От і з Варшавою Київ домовився спільно боротися з проституцією. Чи зможуть усі ці зусилля змінити моральні установки наших дівчат? Хотілося б вірити. Але поки в молоді не буде реальних робочих місць — міграція повій існуватиме. На жаль.
Страсбург — Київ
№192 08.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
