Уроки турецької

— Туреччину можна привітати з успіхом у просуванні до ЄС?

— Наш уряд вважає рішення Копенгагенського саміту непоганим розвитком. З технічної точки зору Туреччина вперше звернулася з проханням про інтеграцію до Європейського економічного співтовариства в 1959 році. З 1963 року ми досягли асоціації з Європейським співтовариством. В угоді про асоціацію було визнано, що Туреччина є європейською країною з твердим правом на можливе членство. З того часу наші відносини розвивалися, хоча й дещо повільно, за постійною лінією. Туреччина вперше звернулася з проханням про повноправне членство в 1987 році. Ми повинні були підготуватися і з економічної точки зору, і з психологічної — щоб продемонструвати, що в країні є консенсус. В 1993 році в Копенгагені Європейський Союз висловився за своє розширення і ухвалив свої власні критерії для цього. В 1994 Туреччина підписала угоду про митний союз з ЄС, яка набула чинності в 1996 р.

На саміті в Хельсінкі в 1999 р. було вирішено, що Туреччина може вважатися можливим кандидатом на вступ до ЄС на тих самих умовах, що й інші країни. Це було перше визнання такого права Туреччини. Копенгагенський саміт 12 — 13 грудня 2002 року вирішив, що в грудні 2004 року Європейська Рада обговорить ситуацію в Туреччині на той момент, вирішить, чи країна відповідає Копенгагенським критеріям, і призначить якнайближчу дату початку переговорів про вступ. Це рішення накладає зобов’язання на обидві сторони.

Згідно з копенгагенськими критеріями, вступ до ЄС вимагає стабільності інституцій, гарантованої демократії, верховенства права, дотримання прав людини, захисту прав етнічних меншин. Якщо виходити з заключного документу Копенгагенського саміту, то виглядає так, що в цьому контексті ситуація в Туреччині є недостатньою для початку переговорів. Наш уряд вважає, що Туреччина досягла і стабільності своїх інституцій, і гарантованої демократії, і верховенства права, і дотримання прав людини, і захисту меншин. Очевидно, рішення про початок переговорів з Туреччиною прийматимуть уже 25 країн, а не 15, як зараз. Це, звичайно, ускладнює ситуацію. Але ми — оптимісти. І ми вважаємо, що процес реформ, який зайняв багато років, тривав не заради вступу до ЄС, а заради покращення життєвих умов людей.

Туреччина є повноправним членом усіх європейських організацій, вона є членом НАТО в останні 50 років, вона має усталені демократичні інституції, ліберальну економіку і митний союз з ЄС — всі компоненти, яких недостає деяким країнам-кандидатам.

Ми також розуміємо, що Туреччина має велике населення, вона є виключно важливою країною з геостратегічного погляду, і вона є на стику трьох континентів — Европи, Азії і Близького Сходу, з надзвичайно багатою культурною й релігійною спадщиною. Це — велика цінність для Європи. Але на відміну від менших країн, Туреччина — інша. І ми переконані, що її вступ матиме величезне значення для розвитку європейської ідентичності.

Турецькі люди насправді вже в Європі. У Європі живуть, працюють, інвестують, торгують, навчаються близько 3 млн. турок. Багато з них уже отримало європейське громадянство, деякі з них обрані на політичні та владні пости.

— Чи мала Туреччина потужне зовнішнє лобі перед самітом у Копенгагені?

— Правдою є те, що багато країн лобіювали Туреччину, не тому що Туреччина впливала на них чи тисла на них, але тому, що вони вважають, що майбутнє Європи — з Туреччиною.

—Голова Європейського Конвенту д’Естен вважає інакше — що Туреччина не може бути членом Європейського Союзу.

— Насправді ніхто не знає, що спровокувало цю його заяву, але це точно була не Туреччина. Його слова про те, що Туреччина не може бути в Європі, бо це азіатська країна з ісламською культурою викликала дискусію в Європі, яка б інакше не виникла у настільки відкритий спосіб. Природно, переважаючою думкою є те, що європейські лідери відкинули таку ідею, вони були збентежені тим, що видатний європейський політик виголосив ідею розмежування культур, яка є протилежною до європейського acquis. Ми не думаємо, що ця заява представляла більшість поглядів і основні європейські цінності. Але ми розуміємо, що можливість таких почуттів може існувати в думках окремих європейців.

— Пан Проді дещо схоже говорив про Україну.

— Туреччина вважає, що Україна є інтегральною частиною європейської архітектури. Якщо Європа вважає, що Україна є стратегічно і військово важливою, то вона важлива й політично. Географічно Україна є європейською державою. У абстрактному сенсі цих слів вона належить до розширеної Європи. Але як довго це триватиме, через який процес їй доведеться пройти, найкраще зрозуміти з уроків досвіду Туреччини. Я думаю, турецький досвід багато може сказати Україні щодо того, який шлях варто обрати в своєму європейському виборі. Туреччина готова співпрацювати в цьому з Україною.

Ми, зокрема, маємо асоціацію з ЄС майже сорок років, а також митний союз. І ми все ще не проводимо переговорів про вступ. Щоб потрапити на цей рівень, потрібно багато роботи, багато переконливості і певного політичного розвитку. Я думаю, і інші уроки можна вивчити з досвіду Туреччини. Туреччина завжди дотримувалася жорсткої лінії, послідовної лінії і у державній політиці, і у обізнаності громадськості, і у відносинах з Європою. Ніколи не можна повертати назад, але потрібно працювати. Потрібно бути самокритичними, треба покращувати себе. І намагатися відстоювати свої інтереси на переговорах.

— Туреччина була такою?

— Так, Туреччина була такою. І вона завжди була серед важливих європейських гравців. Ми маємо спільне з Європою коріння. Воно є в нашій культурі, в нашому щоденному житті. Можливо, це найкоротше і найпростіше пояснення, чому Кемаль Ататюрк, засновник республіки, заснував державну модель, базовану на принципах, дбайливо зрощених західними демократіями.

Після другої світової війни. Туреччина була запрошена як член- засновник до всіх заснованих європейських інституцій — Ради Європи, ОЕСР і інших. В 1949 році було засновано НАТО, і за три роки Туреччина стала його членом. І це було серед найбільш важливих етапів розвитку — це означало інтеграцію до середовища безпеки і оборони, заснованої на принципах спільноти, Євроатлантичної спільноти з усіма її раціональними сторонами і цінностями.

З 1950 року ми мали справжню двопартійну систему в парламенті. У 1980-х почалася економічна революція, коли Туреччина вирішила покінчити з попередньої протекціоністською економічною філософією і вирішила відкритися. На початку 80-х Туреччина почала лібералізувати всі сторони економічного життя. Ми зняли будь-який захист для турецької промисловості і торгівлі. Досягнення митного союзу доводить великий успіх у конкуренції з країнами ЄС на безмитній базі.

— Туреччина була серед тих небагатьох країн, які твердо виступали за тісніше зближення між НАТО і Україною. Чому?

— Майбутнє НАТО видається дуже світлим, тому що НАТО — це єдина глобальна організація з оборони у світі. Після холодної війни загрози для нас стали іншими, такими як тероризм, організована злочинність, це не ті загрози, що існували під час холодної війни. Цивілізованому світу, безумовно, потрібна організована система оборони, така як НАТО. І НАТО розвивається, змінює свою зону відповідальності для того, щоб бути в змозі протистояти цим новим викликам. І двері НАТО відчинені для будь-якої країни, яка хоче вступити і подала заявку. Таким завжди було послання НАТО до України. НАТО надихає Україну використати ці можливості, і НАТО готове допомогти Україні покращити її готовність до вступу до Альянсу. Це дуже важливе послання, і Туреччина — серед тих країн, які найбільш твердо захищають і підтримують цю ідею.

—Чи можна говорити, що членство в НАТО допомогло Туреччині в її шляху до європейської інтеграції?

— Так, безумовно, це допомогло, і дуже сильно.

— Як ви вважаєте, які має шанси ухвалений у Празі План дій НАТО — Україна перерости в План дій з набуття членства?

— Це залежить від України. Ми зараз на першому етапі, на якому цей План дій має бути повністю імплементованим. Це залежатиме від того графіку, якому Україна надасть перевагу у виконанні цього Плану, з виконанням необхідних завдань, ухваленням необхідних законів тощо. І це буде дуже пильно спостерігатися в НАТО — що дає великі переваги Україні. І по виконанню цього План дій з набуття членства може стати наступним кроком.

— Є такі, хто вважає кримських татар турецькою «п’ятою колоною».

— Будь-хто з серйозних спостерігачів відзначить, що Туреччина взагалі не має жодної «п’ятої колони». Туреччина має дуже досвідчену зовнішню політику. Цей досвід свідчить, що найкраща зовнішня політика — це підтримання дружби з усіма країнами. І краща оборона — це також підтримання дружби. Гляньте на інші країни — в них у багатьох є місцеве тюркське населення. Ми розглядаємо його як міст між їхньою батьківщиною і Туреччиною. І з цього питання ми маємо повне порозуміння з українським урядом.

— Величезна доля економічних відносин припадає на банальну торгівлю дешевими товарами. Чи існують більш сучасні форми співробітництва?

— Так, звичайно. Турецькі інвестиції до української економіки, зокрема, не так помітні, але вони є дуже важливою складовою. Турецькі компанії вже багато вклали і хочуть просуватися далі. Деякі з них — навіть зайняли домінуючі позиції на українському ринку. Вони створюють робочі місця для багатьох українців, їх гроші працюють у туризмі, хімічній промисловості, харчовій промисловості. Ми б хотіли й від українського уряду побачити більше заохочення турецьких інвестицій.

Є й українські інвестиції до Туреччини. Зокрема, існує спільне підприємство, яке споруджує залізниці.

— Чи проблеми навколо «Кольчуг» вплинули на наші відносини?

— Не в стилі турецької політики персоналізувати питання. Ми дивимося на інституційний рівень і більш широкі моменти. Я тут хотів би підкреслити, що ми підтримуємо резолюції ООН з попередження розповсюдження зброї масового знищення. Туреччина розташована в критично важкому місці. що робить турецький народ дуже чутливим до можливого вживання військової сили по сусідству. І ми б хотіли бачити у всій можливій прозорості, що сусідні з нами країні повністю розділяють ці цінності попередження виробництва і розповсюдження зброї масового знищення.

— Якою є позиція Анкари стосовно кризи навколо Іраку?

— Нинішній турецький уряд виступає за досягнення врегулювання навколо Іраку шляхом переговорів. Ми виступаємо за збереження неподільності й територіальної цілісності Іраку. Звичайно, іракська адміністрація має чітко дотримуватися правил і резолюцій ООН, що ми їм завжди радимо. Ми, звичайно, очікуємо, що результати роботи інспекторів ООН дадуть позитивний результат, і загрози військового втручання вдасться уникнути.