«Веймарський трикутник»

Кілька місяців тому генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен називав анексію Криму Росією «тривожним дзвінком» для Заходу. Відтоді європейці та американці жорсткіше закрутили економічні гайки щодо Росії.

Але в разючому контрасті із загальною згуртованістю, проявленою на фронті, військова відповідь Заходу на нову агресивність Росії у «ближньому зарубіжжі» виглядала як неузгоджена і неохоча. У нещодавній доповіді комітету оборони палати общин Сполученого Королівства стверджується, що «НАТО наразі не дуже добре підготовлено до російської загрози проти держави — члена НАТО». А це викликає серйозну стурбованість у країн — членів НАТО, близьких до Росії, відтак союзники повинні послати недвозначний сигнал президентові Росії Володимиру Путіну, коли вони зустрінуться в Уельсі завтра: територія НАТО — недоторканна.

Треба відзначити, що Расмуссен постійно наголошує: кожен союзник у тій чи іншій формі сприяє зміцненню колективної оборони. Але тоді як деякі союзники помітно активізували свої зобов’язання, відправивши солдатів чи додаткові винищувачі, інші обмежилися наданням незначних можливостей. Таким чином, Сполучені Штати несуть основне навантаження щодо запевнення країн — членів НАТО в Центральній та Східній Європі.

Виступаючи у Варшаві на початку цього року, президент США Барак Обама представив свою ініціативу європейської підтримки, програму на суму $1 млрд, спрямовану на підтримку оборони союзників НАТО, близьких до російського кордону. Хоч його заява не зовсім виправдала сподівання багатьох у Польщі та країнах Балтії, Обама пообіцяв, що ці союзники отримають «американські війська на своїй території» — підрозділи на ротаційній основі, які проводитимуть регулярні навчання.

Інакше кажучи, немає нічого особливо «європейського» в цій ініціативі. Вона не «очолювана» США, а по суті — суто американська ініціатива без європейських країн, за винятком приймаючих країн, які беруть участь. Хоча американський внесок залишається незамінним для надійного стримування російської агресії, відсутність чітких європейських зобов’язань надати війська акцентує увагу на давньому питанні про розподіл тягаря між США та Європою. Якщо європейці не можуть зустріти такого роду виклик на своїх теренах, як можуть американці очікувати, що вони стануть надійними партнерами для вирішення проблем в інших місцях?

Майбутній саміт НАТО надає можливість Європі продемонструвати відданість колективній обороні, сильнішій оборонній позиції та трансатлантичному альянсу. Замість того, щоб додавати деякі розсіяні косметичні можливості, європейські члени НАТО повинні, принаймні, рівнятися на зусилля США і надати додаткові €1 млрд ($1,3 млрд) для заходів із такого переконання. У перспективі ця сума майже дорівнює тому, що Німеччина останніми роками сама щороку витрачає як внесок у Міжнародні сили сприяння безпеці в Афганістані.

Країни так званого Веймарського трикутника — Франція, Німеччина та Польща — добре підходять для того, щоб очолити такі зусилля. Три великі країни в центрі Європи повинні укомплектувати регіональні штаб-квартири, які служитимуть за основу планування оборони, навчань та підтримки ротаційних американських військ.

Польща вже давно закликала щодо збільшення кількості союзних військ на своїй території і буде готова надати штаб-квартири для такого європейського внеску. Швидше за все, йдеться про модернізацію штаб-квартири Північно-східного багатонаціонального корпусу в Щеціні, який міг би також прийняти французький контингент на додаток до данських, німецьких та польських військ, які нині становлять ядро корпусу. Хоч це не задовольнить усіх польських побажань, але це стало б важливим кроком на шляху до справедливішого розподілу тягаря між країнами НАТО.

Хоч Німеччина, яку довго звинувачували в тому, що «вона обнімається з ведмедем», останнім часом стала набагато жорсткішою до Росії, німецькі політики продовжують виступати проти нових баз або постійних структур у Польщі чи країнах Балтії, побоюючись підлити масла у вогонь. Без цих двох важливих сусідів Німеччина навряд чи братиме участь у місії з участю ротаційних підрозділів, які базуватимуться постійно.

Однак участь Німеччини послала б сильний сигнал не лише Кремлю, а й її союзникам. Такі видимі оборонні зобов’язання також нададуть можливість Німеччині, яку іноді підозрюють у пошуку нейтралітету, проводити нові дипломатичні відносини з Росією.

Франція, зрештою, стала мішенню різкої критики через свій намір поставити два військових кораблі Mistral, які побудовані для російського уряду. Завдяки значному внеску в європейську підтримку, своїй участі в розширенні присутності НАТО в Щеціні Франція продемонструвала б, що вона, як і раніше, віддана захисту своїх союзників у сусідстві з Росією. Це також закріпило б її європейське лідерство у питаннях оборони і допомогло би створити більшу коаліцію для надання додаткової підтримки Веймарському трикутнику. Справді, така європейська сила може стати важливим кроком на шляху до Europe de la defense (Європи, яка може оборонятися) — ідеї, якій Франція була віддана упродовж тривалого часу.

Найголовніше, така європейська ініціатива, яка має бути відкрита для інших країн, та виразний месидж, що Європа реально готова взяти належну участь у колективній обороні, — стане сигналом, який США вітатимуть з ентузіазмом. З огляду на нинішній безлад у світі й декілька серйозних криз по сусідству з Європою, це може стати однією з небагатьох позитивних подій 2014 року.

Проект Синдикат для «Дня», переклад Миколи СІРУКА, «День»

Тобіас БУНДЕ, керівник відділу політики та аналізу Мюнхенської конференції з безпеки

Домінік ЯНКОВСЬКИЙ, керівник відділу міжнародного аналізу в Бюро національної безпеки Польщі

Мартін МІШЛО, позаштатний співробітник паризького офісу Фонду Маршалла