Вірус сепаратизму

Великобританія та Шотландія підписали угоду, що визначає порядок проведення 2014 року референдуму про вихід Шотландії з Об’єднаного Королівства. Британський прем’єр Девід Кемерон спеціально приїхав на церемонію до Единбурга. Разом з ним підпис під історичним документом поставив перший міністр регіонального уряду Шотландії, лідер Шотландської національної партії Алекс Селмонд.

Згідно з підписаним документом, референдум про подальшу деволюцію (лат. devolutio згортання) зв’язку двох частин Великої Британії має відбутися восени 2014 року. Як заявив після підписання Алекс Селмонд, «Угода, яку ми підписали, підтверджує фундаментальне право народу Шотландії самостійно обирати власне майбутнє». Зі свого боку британський прем’єр Девід Кемерон зазначив, що підписана угода означає рішення сторін поважати одне одного. Голова уряду Великої Британії запевнив, що зробить усе від нього залежне, аби переконати шотландців зберегти Об’єднане Королівство.

Загалом Лондон наполягав на проведенні референдуму в найближчі терміни, оскільки прибічники незалежності Шотландії поки що в меншості. За даними жовтневого опитування TNS-BMRB, результати якого наводить Agence France-Presse, за незалежність Шотландії від Лондона висловилося 28 відсотків респондентів, тоді як проти — 53 відсотки. Більшість же за розширення повноважень місцевого парламенту і уряду, менші відрахування до загального бюджету.

2014 року в Шотландії відбудуться Ігри Співдружності, а також масштабне святкування 700-річчя розгрому шотландцями військ англійського короля Едуарда II у битві при Беннокберні, що дозволило Шотландії бути незалежною ще 400 років. Цими двома подіями націоналісти розраховують скористатися для відродження національної самосвідомості.

Головним завданням для ініціаторів референдуму є пропаганда економічних вигод, які обіцяє Шотландії незалежність від Лондона. Заступник Селмонда Нікола Стерджен висловила впевненість у тому, що незалежна Шотландія «дістане більше шансів на виживання». При цьому вона пояснила, що не йдеться про цілковитий розрив з Британією, з якою в Шотландії і після референдуму залишиться багато спільного. Зокрема, валюта — британський фунт.

Усі надії прихильників незалежності в Едінбурзі будуються на контролі над багатим на нафту шельфом Північного моря і високих цінах на нафту та газ, що там видобуваються. А тут є для радикальних шотландських націоналістів проблема. Лондон ніколи не погодиться віддати території, що відокремилася, нафтові ресурси. Науковий співробітник Центру британських досліджень Інституту Європи Російської академії наук (РАН) Олексій Бударгін має сумнів у тому, що влада Британії легко погодяться розстатися з 90% своїх нафтових родовищ. «Хоча шотландські націоналісти давно претендують на природні ресурси Північного моря, юридично ці претензії не надто переконливі». На його думку, в економіки Шотландії, по суті, немає конкурентних переваг і вона «сильна лише доти, доки є частиною Британії».

Складним для шотландських націоналістів є питання і про ядерні сили Об’єднаного Королівства, які переважно розміщені саме в Шотландії, а керування і обслуговування їх повністю залежить від Лондона. З одного боку, це козир на переговорах, з другого — велика проблема, оскільки своїх збройних сил у Шотландії немає і створення їх потребує дуже великих коштів та зусиль.

Слід мати на увазі, що у власне Англії у міру розгортання пропаганди про незалежність також може зростати кількість тих, хто перейматиметься питанням: хто кого годує? Як вважає шотландський журналіст і політичний консультант Грем Стік, «точку неповернення було би пройдено, якби політична невпевненість за статусом Шотландії почала зачіпати кредитний рейтинг Великої Британії і загрожувати нинішньому високому рівню AAA. Якби це сталося, то вимоги відокремлення стали б досить сильними і в Англії. Там з’явилася б більша кількість тих, хто хотів би швидкого вирішення ситуації і повного відокремлення Шотландії».

Загалом у Європі спостерігається дещо суперечлива картина. Тоді як централістські тенденції у Європейському союзі набирають дедалі більшої сили, в деяких країнах зростає хвиля сепаратизму.

На муніципальних виборах у бельгійській Фландрії перемогу здобула радикальна партія «Новий фламандський альянс» (НФА). Лідер НФА Барт Де Вевер стане бургомістром Антверпена, другого за величиною міста-порту Європи. Одразу після оголошення підсумків Барт Де Вевер закликав уряд негайно розпочати переговори про перетворення Бельгії на конфедерацію. НФА вважає, що Брюссель повинен змінити систему, за якої багата Фландрія, п’ять провінцій якої розмовляють голландською мовою, «є дійною коровою» для депресивної франкомовної Валлонії.

Прем’єр Бельгії Еліо ді Рупо відкинув вимоги фламандських націоналістів. «Я визнаю успіх НФА, проте хочу нагадати, що ... відбулися місцеві, а не федеральні вибори, які мають відбутися лише 2014 року». Популярність самостійності у Фландрії зростає і у зв’язку з тим, що уряд Бельгії оприлюднив черговий пакет крутих заходів, спрямованих на вихід з фінансової кризи. Багато експертів заговорили про швидкий кінець Бельгії як держави в її нинішньому вигляді. У Валлонії, що стомилася від постійних докорів щодо фінансової неспроможності, також зростає кількість тих, хто бажає віддокремлення. Але там думають не про самостійну державу, а про приєднання до Франції.

Фінансові негаразди Іспанії посилили давно тліючий каталонський сепаратизм. Каталонія — найбагатша область, 20% всієї економіки країни. Іспанська конституція не передбачає виходу з країни окремих її регіонів. Проте незалежність Каталонії — це передвиборна обіцянка місцевого чинного президента Артура Маса. Як повідомляє радіо «Свобода», «офіційно Артур Маса передусім вимагає від центрального уряду фінансової самостійності, це означає самостійний збір усіх податків. Нині, відповідно до законодавства Іспанії, Каталонія, як і решта регіонів країни, має право на 50% податків, що збираються в регіоні. Вони вважають, що центр їх грабує. Той самий Артур Маса обіцяв народові, що він доб’ється від центру якихось особливих пільг».

У Барселоні 11 вересня відбулася велика демонстрація, в якій за різними даним брало участь від 600 тис. до 2 млн осіб. Протестувальники вимагали відокремлення Каталонії від Іспанії, яка переживає кризу. Багато хто у провінції вважає, що самостійно вони легше переживуть скрутні часи. Сепаратизм давно звив гніздечко у Країні Басків, і там пильно стежать за подіями в Каталонії.

Є ще один європейський доцентровий чинник. Що всі території, які хочуть відокремитися, не мислять себе поза Європейським союзом. У Брюсселі до сепаратизму ставляться украй негативно. Там підтримують децентралізацію і максимальне делегування повноважень на місця, але до певної межі. До речі, негативна позиція ЄС фактично запобігла кілька років тому розпаду Бельгії, і відтоді кількості тих, хто підтримує незалежність Фландрії і Брабанта, не збільшилося. Послабився сепаратизм і в північній Італії.

Можна досить довго експлуатувати тезу про те, хто кого годує, але вирішальне слово за бізнесом, економікою і фінансами. А ці люди чудово розуміють, що набагато краще і легше займатися такою справою, об’єднавшись, ніж розривати державу на шматки.