Випадок Сноудена

Між Вашингтоном і Москвою розгорається черговий дипломатичний скандал. Приводом для цього стала відмова Росії видати екс-співробітника ЦРУ та Агентства національної безпеки США Едварда Сноудена, який з Гонконгу прилетів до Москви. Нагадаємо, що проти Сноудена, котрий розповів про програму американських спецслужб зі збирання даних клієнтів телефонних і інтернет-компаній, у США порушено кримінальну справу за звинуваченням в шпигунстві.

Російський президент Володимир Путін, який перебував з візитом у Фінляндії, позавчора відмовився екстрадирувати Едварда Сноудена, пославшись на відсутність законних підстав і підтвердивши, що американський громадянин досі перебуває в московському аеропорту «Шереметьєво». Звинувачення на адресу Росії Путін назвав «маячнею й нісенітницею» й висловив сподівання, що справа Сноудена не позначиться на «діловому характері» відносин між Росією й США.

Білий дім вважає, що в Росії — навіть попри те, що між країнами не діє угода про екстрадицію, — є «очевидна правова підстава» для видачі Сноудена.

The Washington Post, коментуючи цю ситуацію, звертає увагу на те, що власні візові правила Росії дозволяють місцевим правоохоронним органам затримати Сноудена, оскільки будь-який пасажир, який залишається в транзитній зоні понад 24 години, мусить мати транзитну візу. Це означає, що програмістові такий документ уже потрібен, інакше він перебуває в Росії на незаконних підставах, зазначається в матеріалі. The Wall Street Journal вважає, у свою чергу, що перебування Сноудена в Росії нагадує історію із засновником Wikileaks Джуліаном Ассанжем, який уже рік перебуває в посольстві Еквадору в Лондоні.

До речі, в самих США громадська думка розділилася на тих, хто вважає його героєм, і тих, хто вимагає судити його за державну зраду. Справа Сноудена викликала бурхливу дискусію в усьому світі про тонку межу між забезпеченням державної безпеки й втручанням у приватне життя.

«День» попросив провідного наукового співробітника Московського центру Карнегі Лілію ШЕВЦОВУ прокоментувати ситуацію зі Сноуденом і розповісти, які наслідки для Росії може мати той факт, що Кремль відмовляється видати США екс-співробітника ЦРУ.

 — З одного боку, російські спецслужби, звісно, зацікавлені в тому, щоб притиснути Сноудена і, як це звучить в російському лексиконі, віджати в нього всю необхідну інформацію. З другого боку, наскільки ця інформація потрібна російським спецслужбам і державі.

Будь-яка спецслужба, російська, еквадорська, українська чи гватемальська, не прогавила б можливості пресувати Сноудена для того, щоб отримати якусь інформацію, яку потім можна буде використовувати в дипломатичній, політичній або будь-якій іншій грі. Це природно.

Для мене в усій цій історії важливо, мабуть, інше. Надто цей випадок зі Сноуденом схожий на випадок з Ассанжем, який зараз веде свою власну програму, має свій проект на російському державному телевізійному каналі Russia Today, що займається суто пропагандистською роботою.

І Ассандж, і Сноуден, фактично, люди, які, по суті, дискредитували західну державу. Причому вони дискредитували своєрідну державу — Сполучені Штати Америки — єдину домінуючу в світових відносинах силу, розкривши певні темні секрети американської державної машини, американській дипломатії. І, звісно, кожна держава, зокрема й та, що відносить себе до ліберальних демократій, намагатиметься якимсь чином відреагувати на загрозу підриву. Але, в той же час, і Ассандж, і Сноуден принесли величезну користь громадянському суспільству, зацікавленому в тому, щоб знати якомога більше про темні закутки будь-якої держави, є вона авторитарною чи ліберальною.

Але тут цікаво інше: як Росія і якоюсь мірою, вочевидь, Китай намагаються використовувати випадки викриття темних закутків американської правлячої системи у власних інтересах. Ми бачимо, як російська і китайська держави, які, загалом, є ворожими щодо Америки, намагаються використовувати й Сноудена, і й Ассанжа у власних інтересах для дискредитації ліберальних демократій, і передусім для дискредитації США. І, поза сумнівом, випадок зі Сноуденом використовуватиметься Кремлем у власних інтересах з метою наступу на демократичні свободи. І зараз парламентарій Железняк, який належить до когорти молодих вовків, що намагаються обгрунтувати й легітимувати репресивний накат російської держави, висуває ініціативу створити суверенний інтернет. Тобто, по суті, взяти інтернет під державний контроль. І це вже здійснюється, цей процес йде. І випадок Сноудена й викриття ним американських темних коридорів лише сприятиме тому, що наш інтернет опиниться під іще грубішим чоботом держави.

Ось вам історія. Відбуваються природні речі на Заході, коли представники західного суспільства намагаються зрозуміти, що відбувається у них усередині держави. І одночасно російська держава намагається використовувати ці випадки для того, щоб обгрунтувати свій власний наступ на своє громадянське суспільство. Це якраз висвітив випадок зі Сноуденом.

— А як тоді можна охарактеризувати реакцію Путіна на прохання США видати Сноудена?

— Те, що говорить російський президент Путін, використовуючи всі ці метафори. По-перше, він любитель метафор. По-друге, він фактично визнав наявність Сноудена в російській транзитній зоні, звідки той, вочевидь, нікуди не вилітав. А Сноуден не може перебувати в транзитній зоні в туалеті або в буфеті без нагляду російських спецслужб. Рано чи пізно, звісно, спецслужби відпустять утрамбованого Сноудена. У якому напрямуц? Важко сказати. Але я не думаю, що Сноуден стане причиною якогось або розриву, або різкого охолодження у відносинах між Москвою й Вашингтоном. Білий дім не має наміру зараз охолоджувати відносини з Росією.

— А як же тоді розглядати заклики сенатора Маккейна передивитися відносини з Росією й заяви Forbes, що Путін іще пошкодує про допомогу Сноудену?

— Маккейн постійно говорить про це. Це його професія. Він постійно критикує Росію, і в багатьох випадках обгрунтовано. Він є свого роду лакмусовим папірцем, що говорить американській адміністрації: дивіться, Республіканська партія спостерігає за вашими рухами. Але хоч скільки Маккейн закликав адміністрацію розірвати відносини з Росією, вигнати Росію з G8, ніяких результатів це не дало. Тому заклики Маккейна — це риторика, політика Обами щодо Москви — це вже практика. А Обама зараз не має наміру використовувати випадок з Сноуденом для того, щоб підривати й так несталу систему відносин з Росією. Ці відносини для нього важливі насамперед у тому, що: Росія має допомогти йому підтримати створений ним міф про борця за без’ядерний світ. Без Росії на підтримку цього міфу йому не обійтися.

— До речі, чи є аргументованими вимоги США до Росії видати Сноудена?

— З погляду Американської держави, те, що говорить Джон Керрі й представники адміністрації, ймовірно, їхні вимоги є аргументованими. Ймовірно, вони спираються на американські закони. Вони, можливо, мають право вимагати від Москви видачі Сноудена. Але з другого боку, я думаю, Кремль знайде спосіб позбавитися Сноудена після того, як відкачає зі Сноудена будь-яку корисну інформацію. Кремль зараз міркує, як вийти з цієї ситуації, не втративши власного обличчя. Навряд чи він віддасть Сноудена безпосередньо. Швидше за все, його посадять на літак і відправлять до Венесуели або Гватемали, Куби. Ця історія завершитися, як і будь-які колишні історії зі шпигунами, з обміном шпигунів. Ця історія лише частковість. Вона, швидше, свідчить про проблеми американської держави й те, наскільки нестійкими є відносини Америки й Росії. Але, в той же час, ця історія не досить сильний чинник для того, щоб призвести до якихось сейсмічних змін у цих відносинах.

Я не виключаю іншого. Якщо Сноуден де-небудь влаштується, Росія, а може й Китай запропонують йому вести свою програму на державному російському або китайському телеканалі. Якщо Ассанж може це робити, чому не Сноуден. Поки Ассанж завдав набагато більшої шкоди Америці, ніж Сноуден.

— Очевидно, що внаслідок цього скандалу Обама та його партія втрачають авторитет. Чи означає це те, що представник Республіканської партії зможе перемогти Гіларі Клінтон на наступних президентських виборах у США?

— Миколо, я абсолютно згодна з вашим висновком про те, що Обама втрачає популярність, втрачає шанси на те, щоб залишитися в американській історії успішним і ефективним президентом. У нього дуже короткий проміжок часу. Фактично, рік-півтора не більше перед тим, як він стане кульгавою качкою й уже нічого не зможе зробити. А якщо Демократична партія не досягне успіху на наступних виборах до Конгресу, то власне йому протистоятиме Конгрес з республіканцями, які блокуватимуть його рішення. А зараз Обама примудрився наробити стільки помилок, наламати стільки дров навіть не в зовнішній, а у внутрішній політиці, повторюючи, до речі, шлях Буша, що її рейтинг падає нестримно. Зараз набагато більша кількість американців не довіряє Обамі, ніж довіряє. І сам цей факт, звіснож, підриває не просто Обаму, який мав шанс у американській історії і його упустив, а підриває шанси Демократичної партії. І, звісно, Гілларі Клінтон прагне виходити на політичну сцену, й, швидше, вона претендуватиме на роль кандидата від Демократичної партії. Але, в той же час, у неї є фора: у республіканців досі немає жодної кандидатури, яка могла б вважатися серйозною для партії і яка могла б становити альтернативу демократам. Тому за кілька років, які залишилися, дуже мало шансів, що республіканці дійсно висунуть яскраву особистість, яка може об’єднати самих республіканців. Перевіркою цього стануть вибори до Конгресу, що відбудуться наступного року.